Смекни!
smekni.com

Національна політична економія у Німеччині: особливості історичної та нової історичної шкіл (стр. 4 из 5)

— консервативну, яку очолив Г. Шмоллер — прихильник традиційних підвалин німецького суспільства, монархії та націоналізму;

— буржуазно ліберальну, яку очолив Л. Брентано — прихильник поступового реформування буржуазного суспільства на шляху розвитку профспілкового руху та досягнення "класового миру".

Засновником нової історичної школи та лідером її консервативного напряму був видатний німецький економіст, професор Галльського, Страсбурзького та Берлінського університетів іноземний почесний член Петербурзької Академії наук (1901) Густав Шмоллер, автор праць "Основи загального учення про народне господарство" (1872), "Народне господарство, наука про народне господарство та її методи" (1897) та ін. Він заперечував плідність теоретичних узагальнень та абстрактно-дедуктивного аналізу класичної (а згодом — неокласичної) теорії, трактуючи останню "не більш, ніж попереднім начерком загальних причин економічного життя". Відстоюючи історичний метод аналізу, вчений вимагав від дослідників скрупульозного опису фактичної господарської поведінки, історико-статистичних розробок, спостережень, "витонченого дослідження фактів", класифікації та аналізу, які уможливлюють пізнання економічних закономірностей та пояснення причинно-наслідкових зв'язків. "Особливо важливо з'ясувати передовсім виникнення окремих господарських інститутів, — писав Г. Шмоллер, — а не всього народного господарства або універсального світового господарства. Немає потреби ставити широкі історичні проблеми, необхідно з допомогою строгого історичного методу вивчати одиничне".

Визначав політичну економію як науку, покликану вивчати людську діяльність, спрямовану на задоволення різноманітних потреб. Стверджуючи, що економічна теорія не може ігнорувати людські вчинки, німецький дослідник звертав увагу на різноманітність спонукальних мотивів людської діяльності. Відтак він обґрунтував необхідність міждисциплінарного підходу, встановлення наукових зв'язків політичної економії з економічною історією, соціологією, політикою з метою скрупульозного аналізу мінливих дій соціальних груп, які мають культурні, економічні, географічні та етичні відмінності.

Водночас німецький вчений виступав проти залучення математики до економічних досліджень, мотивуючи це тим, що людська психіка є надто складним завданням для диференціального обчислення.

Одним з перших в історії економічних учень впровадив "етичний принцип" у економічні дослідження, стверджуючи, що господарське життя нації визначається не лише природними та технічними, але у першу чергу — моральними факторами, "духовними силами людей". У центрі власної концепції господарського життя німецький учений поставив "спільність мови, історії, звичаїв та ідей", яка, на його думку, глибше за економічні чинники пов'язує між собою суб'єктів господарювання. Він стверджував, що кристалізована у звичаях і праві морально-духовна суспільна свідомість здійснює вплив на всі вчинки людей, а значить і на господарську діяльність також.

Наголошуючи на тому, що економічний устрій народу визначається нормами поведінки (етикою) та юридичними нормами (правом), Г. Шмоллер стверджував, що економічного успіху в житті здатні досягти лише люди, вчинки, доброчесність та порядність яких відповідають високим моральним засадам.

Вважав державу "найбільш вагомим речовим капіталом нації", покликаним протистояти проявам класового егоїзму та класових зловживань. Виходячи з того, що життєвий устрій народу набуває свого вираження шляхом державного етико-правового регулювання, вчений відводив останньому вирішальну роль у забезпеченні успішного економічного розвитку нації та усуненні соціальних суперечностей.

Погоджуючись з висновками К. Маркса щодо існування класового конфлікту найманих робітників та капіталістів, німецький дослідник віддавав перевагу реформістському напрямку суспільної перебудови на основі усвідомлення державою своєї відповідальності перед суспільством.

Хоча Шмоллер і відкидав економічний діагноз капіталізму, поставлений К. Марксом, він погоджувався з висновками про неминучість соціалізму. Однак соціалізм, на його думку, повинен був виникнути не в результаті пролетарської революції, а на основі спільних дій монархії і більш освічених робітників.

Виходячи з "етичного принципу", вчений надавав великого значення моральному фактору як найважливішому засобу подолання наявних у суспільстві суперечностей. Відтак він відстоював сильну патерналістську державу, здатну не лише забезпечити соціальний захист робітників, але виховати їх у дусі "соціальної солідарності" з підприємцями. Стверджуючи, що не революція, а зміна моральності людини виступає найдійовішим засобом суспільного прогресу, Г. Шмоллер наполягав на проведенні реформ, які б усунули надмірну майнову нерівність. Водночас він був противником законодавчого обмеження робочого дня, не визнавав законності профспілок, підтримував організацію союзів підприємців, локаути, "чорні списки" тощо.

Прагнення до практичної реалізації зазначених ідей спонукало Г. Шмоллера до заснування у Німеччині у 1872 р. Спілки соціальної політики — об'єднання університетських професорів на ґрунті ідей німецької історичної школи для пропаганди здійснення соціально-економічних реформ.

Одним із провідних представників "першої хвилі" нової історичної школи І був доцент Берлінського, а згодом — професор Мюнхенського університетів іноземний член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1895) Людвіг Йозеф (Луйо) Брентано (1844—1931) — активний діяч Спілки соціальної політики, провідний ідеолог її буржуазно-ліберального крила. Найважливіші економічні погляди вченого знайшли відображення у його працях: "Сучасні робітничі гільдії" (1871—1872), "Про відношення заробітної плати і робочого часу до продуктивності праці" (1877), "Класична політична економія" (1888) та ін. У цих творах Л. Брентано:

Заперечував існування універсальних законів економічного розвитку, наголошуючи на тому, що теоретична економія не має прикладного практичного значення і є другорядною порівняно з безпосереднім спостереженням та описом "навіть найнезначніших явищ економічного життя".

Визнавав провідну роль етичних та правових чинників господарського розвитку.

Дотримувався мінової концепції, вважаючи пріоритетними фактори розподілу та обміну. Прикладом такого підходу є обґрунтування вченим зацікавленості підприємців у високій заробітній платі найманих робітників. Вказуючи на відсутність суперечностей між прибутком як винагородою "творчого духу" підприємців і заробітною платою, Л. Брентано трактував останню як важливий стимул зростання продуктивності праці найманих робітників. Відтак, він був переконаний, що низька заробітна плата гальмує розвиток національних продуктивних сил та знижує конкурентоспроможність німецьких товарів. Зацікавленість підприємців у високій заробітній платі вчений пояснював також їх залежністю від платоспроможного попиту населення, який значною мірою визначається доходами робітників.

Пропагував ідеї соціального партнерства та вважав реформи дієвим засобом попередження революційних виступів пролетаріату. Брентано був палким прихильником тред-юніонізму, він абсолютизував роль профспілок у справі докорінного поліпшення становища робітничого класу і був переконаний, що профспілки здатні захистити свої інтереси без допомоги держави. Як активний діяч Спілки соціальної політики та лідер її буржуазно-ліберального крила, вчений пропагував ідеї реформізму, "класового миру" та соціального партнерства.

Заперечував уявлення про вище призначення держави порівняно з індивідом. Звертаючи увагу на схильність державних діячів до зловживання владою, німецький дослідник стверджував, що саме особистість, наділена інтелектом та високими моральними якостями, здатна ініціювати корисні для суспільства реформи. Водночас Брентано не був прихильником економічного лібералізму, допускаючи помірні масштаби державного законодавчого регулювання.

Виступав за примусове картелювання у промисловості, розглядаючи монополізацію економіки як оздоровчий захід, спрямований на планомірне пристосування виробництва до попиту та попередження кризових явищ у економіці. Стверджуючи, що картелі є найдієвішим засобом попередження ринкових катаклізмів, Л. Брентано визначав їх як спілки виробників, які бажають планомірно пристосовувати виробництво до попиту з метою уникнення надвиробництва і всіх його наслідків: падіння цін, банкрутств, знецінення капіталу, безробіття та голоду.

Теоретико-методологічні особливості нової історичної школи знайшли відображення у працях Карла Бюхера (1847—1930) — відомого дослідника економічної історії, автора книги "Виникнення народного господарства" Брентано, безсумнівно, належав до числа найбільш талановитих представників німецької історичної школи. Намагаючись надати історії і політичній економії науковий характер, він водночас усвідомлював, ідо їм притаманні риси мистецтва, оскільки лише останні оживляють ці науки.

Ця праця сприяла започаткуванню нової хвилі "молодих істориків", які спрямували свої зусилля на подолання розриву між історичними та теоретичними дослідженням попередників.

Найбільш виразно економічні погляди К. Бюхера відобразились у запропонованій ним періодизації економічної історії людства та поясненні генезису капіталізму на основі розвитку структури ринку. На основі мінової концепції вчений виокремив три ступені господарської еволюції народів:

I — самодостатнє натуральне господарство, діяльність якого підпорядкована задоволенню власних потреб (первісний лад "нецивілізованих народів", антична латифундія, земельне господарство вільних селян та маєтки раннього середньовіччя);