- існування проблем, пов’язаних з обмеженістю доступу підприємців до фінансових-кредитних ресурсів, які можна отримати у більшості випадків лише на короткий термін, тоді як інноваційні процеси потребують довготермінового і масштабного фінансування;
- недостатня державна підтримка інноваційної діяльності, зокрема науки, освіти, наукових фундаментальних і прикладних досліджень. Так, незважаючи на задекларовані у законодавстві заходи щодо державного сприяння інноваційним підприємствам, реальна підтримка держави відсутня. Понад 90% підприємств у 2007 році здійснювали інновації за рахунок власних коштів, обсяг яких становив майже три чверті загального обсягу витрат (8,0 млрд. грн.). Кредити для проведення інноваційної діяльності отримали 145 підприємств (2,0 млрд. грн.), кошти іноземних інвесторів отримали 23 підприємства (0,3 млрд. грн.), підтримку державного та місцевих бюджетів отримали лише 57 підприємств в Україні;
- нерозвиненість економічного механізму управління. Для багатьох підприємців в Україні ризик втратити ринки збуту через торговельні обмеження є більшим, ніж через технологічну відсталість виробництва й гіршу якість продукції;
- нерозвиненість інноваційної інфраструктури, відсутність розвиненого венчурного підприємництва [65].
Фактичне фінансування науково-технічної діяльності з державного бюджету упродовж останніх п’яти років не перевищує 0,4% від ВВП, тоді як Законом України „Про наукову і науково-технічну діяльність” передбачено 1,7%. Обсяг інноваційних витрат у 2007 році склав 10,8 млрд. грн., з яких 68,8% використано для придбання засобів виробництва, 7,3% - на проведення власних науково-дослідних розробок, 1,8% - на придбання результатів науково-дослідних робіт інших організацій, і лише 3% - на придбання нових технологій.
Крім того, спостерігається істотна диференціація фінансування інноваційної діяльності за регіонами. Наприклад, у 2007 році найменший показник загальних обсягів фінансування інновацій на одного мешканця спостерігався у Тернопільській області (17,42 грн.) та м. Севастополі (0,48 грн.), а найбільший – у м. Києві (612,94 грн.) та у Донецькій області (576,32 грн.). Отже, недостатнє фінансування інноваційної діяльності є причиною низької інноваційної активності підприємств, а з іншого боку - може вважатися наслідком низького рівня інноваційного розвитку регіону. Так, відсутність сучасних науково-технічних розробок у підприємств і низький попит на них призводить до невиправданості подальших витрат на інноваційну діяльність та не дозволяє підприємствам одержувати фінансування з державного бюджету для реалізації інноваційних проектів.
Ризик неповернення витрачених на НДДКР коштів зумовлює низьку активність банків та інших фінансових установ у фінансуванні інноваційної діяльності і, як наслідок, відсутність коштів у підприємств на реалізацію інноваційних проектів. Кредити Державної інноваційної компанії для більшості інноваційних підприємств є недоступними через високі відсоткові ставки.
Нерозвиненість інноваційної інфраструктури та низька її якість зумовлюють високі витрати, пов’язані з пошуком інформації про інноваційні розробки та партнерів у сфері комерціалізації технологій і винаходів, захистом прав інтелектуальної власності, несумлінною конкуренцією у цій сфері. Зростають міжрегіональні диспропорції у розміщенні інституційної інфраструктури інноваційної діяльності.
Як наслідок, знижується престижність інтелектуальної праці через значні затрати часу на НДДКР та відсутність адекватного матеріального заохочення. Незважаючи на високу оцінку якісного складу працівників сфери науки в Україні, відбувається прогресуюче скорочення наукового потенціалу у галузях природничих та технічних наук через внутрішню та зовнішню міграцію кадрів. Частка осіб, зайнятих дослідженнями і розробками в Україні, становить приблизно 0,6% від загальної кількості зайнятих при середньому значенні цього показника для країн ЄС – 1,2%.
З огляду на важливість ролі держави у створенні сприятливого інституційного середовища для активізації інноваційної діяльності малих і середніх підприємств в Україні необхідно реалізувати комплекс дієвих заходів, зокрема:
- забезпечення фінансування інноваційного процесу, збільшення частки фінансування витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;
- розроблення та реалізація системи заходів з активізації інвестиційної діяльності комерційних банків, їх зацікавлення у довгостроковому кредитуванні, а також застосування поряд з кредитами нетрадиційних способів фінансування інноваційних проектів – франчайзингу, лізингу, факторингу та форфейтингу, що створить необхідні умови для переміщення доходів з низькотехнологічних сегментів економіки у високотехнологічні та сприятиме переходу до моделі інноваційного розвитку;
- збільшення потоків іноземних інвестицій у вітчизняні інноваційні процеси;
- формування належного правового середовища для розвитку інноваційної та науково-технічної діяльності, підвищення мотивації підприємця до високопродуктивної і високоякісної діяльності через вдосконалення системи економічного стимулювання шляхом внесення змін до податкового, митного законодавства, прийняття Закону про корпорації;
- розробка і впровадження урядової програми, яка забезпечить додаткове фінансування з державного бюджету витрат авторів на патентування науково-технічних розробок;
- сприяння розвитку високорозвиненого фондового ринку, венчурного підприємництва, загалом інвестиційно-фінансового сектора економіки; забезпечення державної підтримки інноваційного підприємництва через створення венчурних фондів, капітал яких на 30-40% формуватиметься за участю держави;
- удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності через узгодження вітчизняної нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності з міжнародними стандартами;
- сприяння розвитку малих та середніх вітчизняних інноваційних підприємств, що забезпечить поширення інноваційного підприємництва, розгортання в його середовищі економічної конкуренції;
- забезпечення розвитку інноваційної інфраструктури, створення регіональних інноваційних центрів;
- розроблення системи експертизи імпортованих технологій за чіткими критеріями; запровадження санкцій для підприємств, які використовують імпортні технології, що погіршують стан довкілля, особливо, якщо є вітчизняні аналоги з нижчим рівнем небезпеки для навколишнього середовища;
- формування інноваційної культури суспільства: підтримка наукових видавництв, наукових та науково-популярних видань, розширення освітніх програм, підвищення рівня навчального і наукового процесу тощо[65].
Основні заходи державного забезпечення інноваційної діяльності в Україні, які забезпечать розвиток підприємництва на інноваційній основі подані нижче.
Таблиця 2.2 Система технічних і інституційно-організаційних заходів забезпечення реалізації інноваційного розвитку України
| Заходи державного забезпечення інноваційної моделі розвитку України | Зміст заходів державного забезпечення інноваційної моделі розвитку України |
| Формування внутрішнього ринку високих технологій | - політика модернізації та технічного переобладнання діючих підприємств;- реалізація державних програм ресурсо- та енергозбереження;- забезпечення платоспроможного попиту на засоби технічного і технологічного оновлення агропромислового комплексу;- технічне переоснащення оборонного комплексу;- забезпечення внутрішнього платоспроможного попиту в сфері сучасних інформаційних послуг;- реалізація державної програми виробництва медичних препаратів та медичної техніки;- технічне та технологічне переобладнання навчального процесу на всіх його ланках;- інформатизація системи бух обліку;- оновлення побутової техніки довготривалого користування. |
| Інституційно-організаційне забезпечення реалізації пріоритетів технологічного розвитку | - кардинальне поліпшення фінансування науки;- зміцнення матеріально-технічної бази наукових установ;- інституційне забезпечення державної науково-технічної та інноваційної політики: удосконалення чинної та розробка нової нормативної законодавчої бази науково-дослідницької діяльності; - розвиток патентно-інформаційної бази;- удосконалення системи стандартизації та сертифікації наукової продукції; - розвиток системи стимулювання науково-технічної діяльності;- поглиблення міжнародного співробітництва у інноваційній сфері;- збереження кадрового потенціалу науково-технічної сфери;- інтеграція освіти, науки та виробництва;- кооперація малого, середнього і великого підприємництва у сфері інноваційних технологій;- розвиток спеціальної інфраструктури інноваційного підприємництва |
Логіка державної підтримки розвитку науки і техніки ґрунтується на тому, що чим більше коштів буде вкладено у науку, тим більшою буде віддача від неї. Поступово вона навіть сама себе буде фінансувати. Отже одним із наслідків науково-технічного розвитку має стати комерціалізація результатів наукових досліджень. А це, в свою чергу, обумовить формування спеціальних фондів, які будуть зменшувати інноваційні ризики високотехнологічних підприємств. Роль держави у науково-технічному розвитку країни може бути посиленою введенням держзамовлення на впровадження у виробництво пріоритетних інновацій.
Зазначимо, що всі заходи мають вплив на розвиток інноваційної економіки в Україні лише за умови формування їх матеріального підґрунтя. Отже головною проблемою держави є, на наш погляд, матеріальне забезпечення стратегічних планів держави щодо інноваційної моделі економіки України, тобто необхідно активізувати систему економічних важелів, що забезпечують реалізацію стратегії інноваційного розвитку. Головними з важелів уявляються бюджетно-податкові, грошово-кредитні і структурно-інвестиційні. Саме на них повинна спиратися макроекономічна політика держави, тим більше, що вона має ціллю збудувати в Україні соціально орієнтовану інноваційну економіку. Саме ці пріоритетні напрями державноїекономічної політики певною мірою обумовлюють і науково-технічну, і амортизаційну, і цінову, і антимонопольну, і зовнішньоекономічну, і митну, і валютну, і інші її напрями, що й зумовлює ефекти соціально-економічної політики в цілому.