Досвід країн з розвинутою економікою показує, що розробка та реалізація державної політики розвитку підприємництва здійснюється на принципах довгостроковості, стабільності, юридичної захищеності інтересів як підприємців-товаровиробників, посередників, так і споживачів їх продукції та послуг. На основі цього між державою, яка виступає акумулятором суспільних інтересів, та підприємницькими структурами формуються певні економічні взаємовідносини. Ці взаємовідносини регламентуються діючим законодавством, основними положеннями якого встановлено: мінімум прямого втручання держави у господарську діяльність підприємств, розширення сфери і методів непрямого регулювання (втручання), спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та сприяння конкуренції між товаровиробниками.
На теперішній час в українській економічній літературі сформульовано основні принципи державного регулювання розвитку підприємництва [24]. Розходження у позиціях різних дослідників з цього питання незначні, що дає підстави для їх узагальнення.
Основними принципами побудови системи державного регулювання розвитку підприємництва є: системність, ефективність, справедливість, відповідальність, послідовність, узгодженість та компромісність, оптимального співвідношення важелів державного регулювання.
Принцип системностіпередбачає інтеграцію в цілісну систему елементів, які формують довгострокові цілі й поточні завдання соціально-економічного розвитку, а також елементів, що утворюють підсистему регуляторів. Щодо, підсистеми регуляторів то в ній виділяються наступні регулятивні блоки: грошово-кредитний (монетарний); бюджетно-податковий; зовнішньоекономічний; соціальний. Кожен з цих блоків містить інструменти, використовуючи які, можна впливати на економічні процеси, та досягати поставлені цілі.
Принцип ефективності зумовлює необхідність оцінки кожного заходу спрямованого на регулювання державою підприємницької діяльності за критеріями його доцільності, ефективності й можливих наслідків дії на розвиток підприємництва і національної економіки в цілому. Заходи регулювання повинні бути спрямовані на досягнення стратегічної мети розвитку підприємництва, сприяючи одночасно зростанню добробуту населення, його зайнятості, вирішенню соціальних проблем суспільства.
Принцип справедливості повинен забезпечувати рівність прав усіх без винятку суб’єктів підприємницької діяльності щодо можливості заснування власної справи, доступності до фінансових, матеріальних та інших ресурсів.
Принцип відповідальності передбачає забезпечення адресності в прийнятті рішень стосовно змін у системі управління підприємницькою діяльністю з боку урядових структур і персональної відповідальності за доцільність їх використання. Принцип відповідальності спрямований на підвищення вимог до управлінського персоналу вищих урядових ланок національної економіки, які приймають рішення щодо змін політики регулювання розвитком підприємництва.
Принцип послідовності зумовлює необхідність узгодження заходів регулювання з досягненням стратегічної мети розвитку підприємництва, та суспільства в цілому.
Принцип узгодженості та компромісності державних, колективних та особистих інтересів. Заходи з регулювання розвитку підприємництва повинні враховувати економічні інтереси всіх суб’єктів господарських відносин: держави, підприємницьких структур, власників і найманих працівників. Як відомо, характер виробничих відносин визначається відносинами власності на засоби виробництва та виготовлену продукцію; ці відносини проявляються, перш за все як інтереси суб’єктів господарювання. Оскільки в ринковій економіці кінцевою метою підприємницької діяльності є одержання прибутку від реалізації виготовленого товару (надання послуги), кожний суб’єкт ринкових відносин повинен бути зацікавлений у результатах виробництва та отриманні своєї частини доходу. І механізми державного регулювання повинні забезпечувати реалізацію цих інтересів. Але суть і особливості підприємницької діяльності, яка здійснюється в умовах ринкової економіки та зовнішнього середовища, що постійно змінюється, передбачає не тільки додержання прав підприємців та захист їх інтересів з боку держави, але і певні зобов’язання підприємців, невиконання яких призводить їх до відповідальності, що виникає внаслідок порушень законодавства країни або укладених господарських договорів.
Принцип оптимального співвідношенняважелів державного регулювання та ринкового саморегулювання розвитку підприємництва. Оскільки ринкове саморегулювання розвитку підприємництва здійснюється через конкуренцію, то отримання максимального прибутку можливе за рахунок або поліпшення якості продукції, або зниження витрат на виробництво. У зв’язку з цим виживає лише той виробник, який забезпечує високу ефективність виробництва і постійно дбає про пошук і реалізацію внутрішніх резервів. У кінцевому рахунку це дає змогу сформувати конкурентоспроможний сектор економіки в найбільш пріоритетних галузях, що певною мірою сприятиме оптимізації галузевої структури народногосподарського комплексу.
Хоча в ринковій економіці держава не може прямо управляти конкурентоспроможністю навіть у націоналізованих галузях його роль залишається досить значною. На державу покладається завдання створення найбільш сприятливих відповідних умов в економіці в цілому та на кожному окремо взятому підприємстві. Як зазначав академік Лукінов І.І., в держави стратегічна мета в кінцевому результаті зводиться до створення потужної соціально-орієнтованої та конкурентоспроможної економіки, яка характеризувалась би ринковим динамізмом, високим технологічним рівнем, структурною збалансованістю, товарно-грошовою бездефіцитністю та високим рівнем життя [53].
Державне регулювання в ринкових умовах повинне бути спрямоване на підтримку конкуренції. Причому механізм державного регулювання повинен узгоджуватись зі станом її розвитку. Так, коли обсяги виробництва падають і економіка монополізована, для розвитку конкуренції державні регулятори повинні бути зосереджені на збільшенні обсягу виробництва і його демонополізації. В свою чергу, демонополізація може здійснюватись шляхом зменшення чи роздрібнення, розукрупнення великих підприємств і прискореного розвитку малих підприємств. В умовах насиченого ринку і розвиненої конкуренції державне регулювання повинне сприяти експорту надлишкових товарів і імпорту дефіцитних товарів, насамперед, сировини.
Зазначимо, що оптимальне поєднання державного регулювання розвитку підприємництва та ринкового саморегулювання цього процесу виявляється також у поступовому переході від обмежень в розвитку підприємництва шляхом прямого регулювання до домінування стимулювання його розвитку через опосередковане регулювання економічних процесів.
Реалізація цього принципу тісно пов’язана зі становленням основних інститутів ринку, досягнення певної «критичної маси» ринкових регуляторів економічних відносин, коли пряме втручання держави в регулювання економічних процесів, зокрема створення «альтернативної» економіки на основі підприємництва, органічно поєднується з ринковою саморегуляцією. На практиці воно полягає у пошуку найбільш прийнятного як для держави, так і для суб’єктів господарювання співвідношення державного регулювання розвитку підприємництва і ринкового саморегулювання цього процесу на рівні первинної ланки.
Отже, суть регулювання підприємництва з позиції забезпечення найвищої ефективності господарювання полягає у створенні таких економічних умов, при яких виробнику було б вигідніше здійснювати довгострокову програму з підвищення ефективності господарювання на основі інвестицій в освоєння нових технологічних систем, яка забезпечила б найбільш раціональне використання капіталу протягом тривалого часового проміжку, орієнтуючись на отримання коротко часових високих кінцевих результатів господарювання. Особливо важливо забезпечити дієвість цього аспекту проблеми в сучасних умовах, оскільки значна частина підприємств, не передбачають довгострокових інвестицій у виробничу сферу і отримання стабільних прибутків протягом тривалого часу.
Важливим принципом формування ефективної систем державного регулювання розвитку підприємництва є принцип довгостроковості, стабільності та передбачуваності державної політики щодо підприємництва, що дозволяє підтримувати стабільні умови ефективного господарювання, надає можливість підприємцям планувати свою діяльність та бути впевненими, що завтра все не зміниться на гірше.
Враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію, важливим принципом державного регулювання розвитку підприємництва повинен стати принцип гармонізації (уніфікації) законодавчої бази України у сфері підприємництва із законодавством ЄС.
Враховуючи, що вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) є одним з головних пріоритетів економічної політики та найважливішим завданням Уряду України, слід зазначити, що головною перевагою, яку отримають українські підприємці внаслідок цієї інтеграції стане створення прозорого та передбаченого ділового середовища в Україні, а також вихід на світові ринки товарів українських товаровиробників. Це означає, що адміністративні процедури не будуть часто змінюватись, не будуть запроваджуватися заходи на користь окремих підприємств, а національний товаровиробник збільшить експорт своїх товарів. Але головний позитивний ефект від європейської інтеграції і вступу України слід пов’язувати з дією додаткових стимулів до провадження необхідних внутрішніх реформ. Впровадження цивілізованих умов конкуренції і прозорого правового поля стимулюватиме загальне прискорення структурних реформ і створить стимули для підвищення конкурентоспроможності, активізації ефективної інноваційної діяльності.