Можна впевнено стверджувати, що підприємницький потенціал як соціально-економічний ресурс більш ефективно реалізується в умовах максимально ліберальної економічної системи, не обтяженої надмірною державною бюрократією. При цьому також очевидно, що основою успішної реалізації підприємницької потенціалу є насамперед самі підприємці, їхня кваліфікація і рівень освіти, здатність брати на себе відповідальність, уміння орієнтуватися у конкурентному середовищі, а також їхнє почуття соціальної відповідальності.
Водночас необхідно підкреслити, що без відповідного державного втручання необмежений підприємницький егоїзм може перетворитися на шаленство стихії ринку, яке не тільки призводить до значного розшарування суспільства за доходами (необмежено збагачуючи одних за рахунок інших), а й руйнує цивілізовані основи економічного розвитку.
Як відомо, економічна природа підприємництва характеризується через його ознаки: ініціативу, комерційний ризик і відповідальність, комбінування чинників виробництва, новаторство [80, 4].
Підприємницька ініціатива – це прагнення до реалізації можливостей, наданих самим процесом ринкового обміну, що здійснюється при взаємній вигоді учасників цього процесу. Тобто підприємництво варто асоціювати не із загальноприйнятим у соціалістичній ідеології обманом і насильством, а з добуванням власної вигоди за допомогою задоволення суспільних потреб.
Зрозуміло, що ініціатива вимагає певної господарської свободи. Коли рівень регламентації підприємницької діяльності занадто високий, ініціативна активність знижується, що обертається діловою стагнацією. У цьому зв’язку створення умов для активізації ініціативи у суб’єктів господарювання — ключове завдання переходу до підприємництва як домінуючої сили економічного прогресу.
Розвиток підприємництва в Україні є об’єктивним процесом, зумовленим тими ринковими перетвореннями, що здійснюються в державі. Підприємництво у різних формах виступає як невід’ємна частина сучасного суспільного процесу, як рушій економічного прогресу.
Говорячи про політику розвитку підприємництва в Україні, слід зазначити, що правовою основою розвитку малого й середнього бізнесу в Україні є Конституція, Господарський Кодекс України, і низка законодавчих актів, які прямо стосуються сфери підприємницької діяльності та регламентують її.
Стратегічні напрями й пріоритети державної політики зі створення сприятливого й стабільного конкурентного середовища для бізнесу знайшли сьогодні своє відображення в Програмі діяльності уряду «Український прорив: для людей, а не для політиків» і «Державній програмі соціально-економічного розвитку України». У цих документах на державному рівні задекларована необхідність зменшення державного втручання в підприємницьку діяльність, усунення бюрократичних бар’єрів на шляху розвитку бізнесу й адаптація законодавства в цій сфері до норм і принципів Європейського Союзу.
Як результат – мале й середнє підприємництво продовжує нарощувати темпи приросту показників його діяльності, підвищується якість послуг і продукції.
Порівняно з 2004 роком кількість суб’єктів малого й середнього підприємництва в 2007 році зросла на 17 %. Причому, щорічно збільшується кількість суб’єктів як малого (враховуючи малі підприємства, фізичних осіб-підприємців, фермерські (сільські господарства), так і середнього бізнесу в Україні, і така тенденція спостерігається в усіх регіонах країни.
За даними офіційної статистики станом на перше січня 2007 року в Україні функціонувало 2379,4 тисяч суб'єктів малого й середнього підприємництва, з яких 97,8 % – суб'єкти малого підприємництва. Стосовно попереднього року загальна кількість суб'єктів малого й середнього підприємництва-юридичних осіб в 2006 році збільшилася на 3,3 % [21].
Виконуючи свою соціальну функцію, малий і середній бізнес країни сьогодні охопив майже 9,8 млн українців, а це значить, що кожна друга працездатна людина працює у сфері малого й середнього бізнесу, а кожна четверта – приватний підприємець.
Ключовим моментом в історії розвитку українського малого бізнесу стало прийняття в 2000 році Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», яким уперше на законодавчому рівні були визначені правові основи й напрями державної підтримки суб’єктів малого підприємництва [74].
У цьому ж році був прийнятий Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», що стала комплексом взаємозалежних і хронологічно погоджених заходів, спрямованих на реалізацію державної політики з вирішення проблем розвитку малого бізнесу [45].
Мета програми – створення умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України й вирішення соціально-економічних проблем шляхом залучення незайнятого населення до малого бізнесу.
Крім того, у кожному з 27 регіонів України реалізуються регіональні й місцеві програми розвитку малого підприємництва.
Протягом 1998-2007 рр. Президентом й урядом країни були зроблені послідовні кроки, спрямовані на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність.
Необхідно зупинитися на чотирьох фундаментальних Законах України для підприємницького середовища. Це – «регуляторний», «реєстраційний», «дозвільний» і «контрольний» закони.
1. Із прийняттям Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в країні започатковано формування принципово нової прогресивної системи державного управління, підвищення прозорості процесу прийняття управлінських рішень [37].
2. Важливою формою державного регулювання бізнесу, є ліцензування. Державна політика в сфері ліцензування в нашій країні визначена Законом «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (червень 2000 року), яким встановлений єдиний порядок ліцензування видів господарської діяльності на території України і єдиний перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню. Звернемо увагу на те, що саме цим Законом введена ефективна система захисту прав суб’єктів господарювання шляхом реалізації права досудового оскарження суб'єктами дій органів ліцензування до Експертно-апеляційної ради, створеній при Комітеті [36].
Експертно-апеляційна рада є колегіальним органом, що, серед іншого, розглядає заяви, претензії та скарги суб’єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення ними законодавства у сфері ліцензування.
Крім того, розроблено Єдиний ліцензійний реєстр – автоматизована система збору, нагромадження й обліку даних, пов’язаних із ліцензуванням певних видів господарської діяльності.
3. З метою зменшення адміністративних бар'єрів при реєстрації бізнесу в 2004 році був прийнятий Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». [38]
Сьогодні в Україні створена сучасна система реєстрації, що надає можливість здійснити всі реєстраційні процедури протягом 2–3 днів. Були спроби оптимізувати процедури реєстрації за принципом «єдиного вікна». Принцип «єдиного вікна», упроваджено Законом України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців», який спрямовано на спрощення та забезпечення прозорості процедури започаткування підприємницької діяльності (погодження необхідних документів та отримання дозволів).
У результаті відповідності нашої системи реєстрації найвищим європейським стандартам, Україну першу із країн-не членів ЄС в 2006 році включили до Європейського бізнес реєстру (ЄБР), але варто відзначити, що на практиці ця система не діє належним чином. Реєстраційні процедури й досі залишаються складними і тривають довше ніж 2-3 дні. Також продовжує розвиватися корупція.
З метою реалізації Угоди про загальне використання інформації, також розроблений програмний продукт, що забезпечить можливість обміну інформацією між Єдиним державним реєстром юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців України й реєстрами країн-учасників Європейського бізнес реєстру. Наразі завершується тестування й поетапне введення в експлуатацію цього програмного продукту.
4. Система видачі дозвільних документів, що існувала в попередні роки, характеризувалася наявністю широкого переліку дозволів, нормативними протиріччями й відсутністю ефективно функціонуючого організаційно-правового механізму видачі документів дозвільного характеру, непрозорістю й складністю дозвільних процедур, – усе це створювало підґрунтя для корупційних дій чиновників.
Тому, виникла необхідність у прийнятті в 2005 році Закону «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», що поклав початок повномасштабній реформі дозвільної системи [43].
Уже сьогодні маємо відчутний позитивний ефект. Впроваджуючи європейський досвід видачі дозвільних документів – «принцип організаційної єдності», було відкрито 677 дозвільних центрів у регіонах і введено посади адміністраторів (усього 778 робочих місць) [22]. Основними завданнями адміністратора є організація видачі документів дозвільного характеру. Дозвільні центри створені практично в кожному районі й місті обласного значення.
Здійснення цих заходів дозволило скоротити часові й фінансові витрати підприємців на проходження дозвільних процедур. Вибіркові дослідження показали, що тривалість процедур одержання дозвільних документів скоротилася в середньому в 2,4 рази, а витрати підприємців – у 2 рази.
Наступним важливим кроком на шляху вдосконалення державного регулювання господарської діяльності стало прийняття Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (05.04.2007 р.). Цей Закон встановлює найважливіші принципи й норми, які регулюють правовідносини між органами державного контролю й суб'єктами господарювання при здійсненні перевірок їхньої діяльності. Закон набув чинності 26 грудня 2007 року, і є винятково важливим для створення європейських умов розвитку підприємництва в Україні [42].