Смекни!
smekni.com

Політекономія як суспільно-економічна наука (стр. 2 из 7)

8. Формулює поняття «невидимої руки», що спрямовує виробників, які мають на меті власні вигоди, піклуватися про потреби та інтереси суспільства. Тепер це називається система економічних законів

Найбільш відомим послідовником А. Сміта був Давид Рікардо (1772–1823). Він аналізував економічні процеси у період так званого промислового перевороту, коли був здійснений перехід від мануфактурного до великого машинного виробництва. Рікардо вважав, що джерелом вартості є тільки людська праця. Вчений приділив значну увагу проблемам грошей, зокрема паперових, заробітної плати й прибутку, земельної ренти, обороту капіталу та захищав принципи економічного лібералізму. Водночас розробив теорію зрівняльних переваг, яка і досі застосовується для досліджень у галузі взаємовигідної зовнішньої торгівлі та міжнародного поділу праці.
У 1817 р. вийшла у світ його основна праця «Засади політичної економії й оподаткування». В ній Рікардо розробляв кількісну теорію грошей, згідно якої вартість грошей встановлюється у сфері обігу і залежить від їх кількості. Він був прихильником заміни металевих грошей паперовими і вірив, що паперових грошей не буде випущено більше, ніж потрібно. Досліджуючи заробітну плату, вчений виділив також номінальну заробітну плату як грошовий вираз ціни праці і реальну заробітну плату як її натуральний вираз.

Д.Рікардо, як і А. Сміт, доводив, що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників. Він вважав, що вартість товару завжди розпадається на заробітну плату і прибуток, які перебувають в оберненому співвідношенні: збільшення або зменшення заробітної плати викликає протилежні зміни прибутку.

Класиками англійської політичної економії А. Смітом і Д.Рікардо було започатковано трудову теорію вартості. Певний вплив на світовий розвиток економічної думки мали дослідження Карла Маркса (1818–1883). У «Капіталі» (1т. 1867 р.) він дав глибокий аналіз тогочасного процесу виробництва, зосереджуючи увагу на його недоліках та суперечностях. Особливу увагу дослідник звернув на проблеми створення прибутку, або додаткової вартості. К. Маркс довів до рівня наукової теорії ідею класиків політичної економії про двоїстий характер праці, розвинув трудову теорію вартості, обґрунтував прогресивну роль акціонерної власності, розкрив суть абсолютної ренти і т. п.

Вчення Маркса мало і серйозні недоліки. Зокрема, він недооцінив роль приватної власності, в тому числі приватної трудової у людському суспільстві, а абсолютизував роль державної власності. К. Маркс необґрунтовано вважав джерелом вартості тільки працю найманих робітників, ігноруючи при цьому працю підприємців. Марксистська теорія переоцінила роль великого виробництва в економіці суспільства. Маркс мало уваги приділив закону попиту і пропозиції і т.д. Ця теорія зазнала критики з різних позицій, але мала неабиякий вплив, зокрема, на вдосконалення процесу капіталістичного виробництва.

1.3 Сучасні напрями економічної теорії

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. супроводжувались значними змінами в соціально-економічному і політичному житті країн Західної Європи і США. На початку ХХ ст. монополія становить основу економіки і політики більшості розвинутих держав. Ця стадія неоднозначно трактувалась представниками різних напрямів і шкіл економічної теорії.

У цей період виникла неокласична економічна теорія. Її засновники – відомі економісти, представники так званої австрійської школи Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ейген Бем-Баверк, англійський вчений Вільям Стенлі Джевонс, швейцарський економіст Леон Вальрас та інші. Основною категорією аналізу прихильників неокласичної економічної теорії вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості. Вартість товару вони визначають корисністю останнього, найменш необхідного предмету споживання, тобто граничною корисністю. Теорія «граничної корисності» справила великий вплив на еволюцію політекономії і поклала початок специфічному її напряму – маржиналізму.

На думку його прихильників, корисність і цінність будь-якого блага визначається людиною суб'єктивно, відповідно до того, як певна особа ставиться до даного блага. Будь-яке благо корисне, але не будь-яке цінне. Цінність визначається рідкісністю. Загальне твердження маржиналізму можна сформулювати так: кожна наступна одиниця даного блага в даний момент часу приносить споживачеві менше задоволення, ніж попередня, і ціна встановлюється за останньою одиницею, яку споживач захоче оплатити; якщо такої останньої одиниці немає, то і весь ряд не має ціни. У найнеобхідніших благ – повітря і води – ціни немає саме тому, що їх у природі більше, ніж потрібно людям. Водночас найменш корисні речі можуть коштувати дорого через їх рідкісність.

На маржиналістських позиціях стояла кембріджська економічна школа. Її засновником став Альфред Маршалл (1842–1924), професор Кембріджського університету (Англія). Його книга «Принципи економікс» (1890 р.) протягом десятиліть була основним підручником з економічної теорії в університетах Англії і США.

Центральне місце в економічній теорії А. Маршалла посідає проблема цін. Ціна для Маршалла – не грошовий вираз вартості, а тільки мінова пропорція, в якій товари і гроші взаємообмінюються. Цим самим знімалася проблема про працю як джерело вартості, а на перший план висувалися два основних фактори – «гранична корисність» і витрати виробництва. Далі А. Маршалл робить спробу пов'язати ці фактори за допомогою третього – попиту і пропозиції. Ціна для покупця, за Маршаллом, визначається корисністю товару (це максимальна межа ціни), а для продавця – витратами виробництва (це мінімальна її межа). Ринкові ціни – це результат зіткнення оцінок товару продавцем і покупцем, вона знаходиться між максимальною і мінімальною межами залежно від попиту і пропозиції.

Кейнсіанство – один з напрямів сучасної економічної теорії, який отримав назву від імені всесвітньо відомого англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883–1946). У своїй книзі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) він усвідомлював, що без значного розширення функцій держави суспільство не в змозі «запобігти повній розрусі існуючих економічних форм». Розширення функцій держави, на думку Кейнса, необхідне для раціонального використання трудових ресурсів, боротьби із зростанням безробіття, кризами. Кейнс відмовляється від ідеалізації саморегулюючого ринку. Ринок, з його точки зору, не може забезпечити «ефективний попит», тому його має стимулювати держава за допомогою кредитно-грошової та бюджетної політики. Ця політика повинна заохочувати приватні інвестиції і зростання споживчих витрат таким чином, щоб сприяти найшвидшому збільшенню національного доходу. Прихильники Кейнса виступали за активізацію процесів перерозподілу національного доходу, збільшення соціальних виплат, за антикризове і антициклічне регулювання. Всі ці заходи прискор розвиток економіки, послаб глибину і гостроту економічних криз, соціальну напругу у суспільстві.

Досить плідною у другій половині ХХ ст. була так звана неоліберальна економічна школа. Вона захищала ідеї соціального ринкового господарства та необхідності спиратися на загальнолюдські цінності. Одним з найвідоміших представників цього напрямку був Л. Ерхард, який у книзі «Добробут для всіх» (1956 р.) узагальнив наслідки економічної реформи у повоєнній ФРН. Він вбачав роль держави у «соціальному ринковому господарстві» з роллю футбольного арбітра, який спостерігає, щоб гра велась за встановленими правилами, але сам участі у грі не бере. Вважають, що ці розробки були враховані у ході всіх плідних економічних реформ другої половини ХХ ст.

Монетаризм (від англ. «money» – гроші) – сучасна економічна теорія, в якій гроші та грошова маса розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика – найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. Вперше це поняття згадується у збірнику «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей» (1956 р.) за редакцією професора економіки Чикагського університету Мілтона Фрідмена. Основні монетаристські положення він виклав у фундаментальній праці «Монетарна історія США. 1867–1960», яку написав у співавторстві з іншим представником чікагської школи Анною Шварц. Головні ідеї теорії: 1) економіка саморегульована, державне втручання шкідливе; 2) причина криз – нестача грошової маси; 3) приріст грошової маси на 1–2% має випереджувати зростання обсягів виробництва, контроль за грошовою масою – основна і чи не єдина державна економічна функція; 4) соціальні програми мають бути скорочені до мінімуму.

Інституціалізм (від лат. «institutio» – спосіб дії, звичай, настанова, вказівка) течія економічної думки, виник наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. у США як реакція на панування монополій в ринковій економіці.

Основоположником інституціалізму став американський економіст Торстейн Веблен (1877–1920), найпомітнішими послідовниками якого стали Вільям Гамільтон (автор терміну «інституціалізм»), Джон Р. Коммонс (1862–1945), Уеслі Клер Мітчелл (1874–1948), Дж.К. Гелбрейт, Уолт Ростоу із США, англійці Джон А. Гобсон (1858–1940) і Джон Вайолет Робінсон, француз Франсуа Перру (1903–1987), австрієць Йозеф Шумпетер (1883–1950), голландець Ян Тінберген та інші.

Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті господарських процесів у ринковому суспільстві. Рушійними силами економічного розвитку вважаються соціальні явища, як політичного, правового, етичного, морального, психологічного, технічного, так і економічного характеру – такі, як держава і профспілки, конкуренція і монополія, технічний прогрес і наука, сім'я і традиції, право і етичні норми, звичаї і мораль тощо. Усе це було об'єднано спільним терміном – інститути, або інституції, що й дало назву цьому економічному напряму.
В. Гамільтон свого часу писав, що інституції – це словесний символ для кращого опису суспільних звичаїв. Вони означають домінуючий і постійний спосіб мислення або дії, що став звичкою для якої-небудь соціальної групи чи традицією для нації. Отже, господарська діяльність людей регулюється звичаями, традиціями, етичними нормами поведінки, національною психологією тощо.