Застосування власного капіталу. Інвестиційна діяльність підприємства (стр. 2 из 4)

- для підприємства 2:

- для підприємства 3:

Таким чином інфляція додатково викликає дві складові частини ЕФВ:

1. Збільшення доходності власного капіталу за рахунок індексації процентів по позиках:

2. Збільшення рентабельності власного капіталу за рахунок не індексації позичених коштів:

Таким чином, в умовах інфляції навіть при негативній величині диференціала (ІК – СП/ (1 + І))< 0 ефект фінансового важеля може бути позитивним з причини не індексації боргових зобов'язань, що утворює додатковий дохід від застосування позичених коштів і збільшує рентабельність власного капіталу.

Таким чином, в умовах інфляції ЕФВ залежить від:

а) різниці між ставкою доходності всього інвестованого капіталу і ставкою кредитного проценту;

б) рівня оподаткування;

в) суми боргових зобов'язань;

г) темпів інфляції.

При певних умовах підприємству вигідно використовувати позичені кошти, оскільки при цьому підвищується рентабельність власного капіталу (РВК). А для того, щоб виключити ризик при використанні цих коштів, необхідно зробити прогноз щодо економічної рентабельності підприємства, ставки банківського процента і рівня інфляції.

2. Організація і методика аналізу інвестиційної діяльності підприємства

Окрім основної діяльності підприємство може мати кілька інших. Серед них важливе місце посідають інвестиційні операції.

Під інвестиційною діяльністю розуміють вкладання грошових коштів на відносно тривалий час у виробничі фонди підприємств, нерухомість та інші об’єкти з наміром отримати прибутки, дивіденди, відсотки та інші доходи.

Залежно від строків освоєння інвестиції можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими. Згідно зіснуючою в Україні практикою короткостроковими вважаються інвестиції до одного року, середньостроковими — до трьох років, довгостроковими — понад три роки.

Ознакою розподілу за формами вважається виділення реальних та фінансових інвестицій.

Реальні інвестиції — це вкладання (внески) коштів у виробничі фонди (основні й оборотні). Головна частка інвестиційних коштів на підприємствах має форму капітальних вкладень, які відтворюють і збільшують їхні необоротні активи.

Фінансові інвестиції — це вкладання коштів у цінні папери, банківські вклади (депозити), паї, частки статутних фондів інших підприємств.

Останнім часом в економічній практиці з’явилися нові форми інвестицій, які входять до складу реальних інвестицій, — інноваційні та інтелектуальні. Ці інвестиції на балансі підприємства відображаються у складі нематеріальних активів. Їхня вартість включає витрати на купівлю патентів, ліцензій, технологій та проектно-кошторисної документації, майнових прав тощо.

Під час аналізу необхідно вирішити низку завдань:

1) дати оцінку стану інвестиційної діяльності підприємства;

2) вивчити фактори, які впливають на формування інвестиційної політики та величину інвестиційних ресурсів;

3) визначити недоліки в інвестиційній роботі підприємства та знайти можливості для залучення додаткових інвестицій, у тому числі зовнішніх.

Головними інформаційними джерелами для проведення аналізу є чотири форми звіту підприємства:

1. Баланс, форма № 1.

2. Звіт про фінансові результати, форма № 2.

3. Звіт про рух грошових коштів, форма № 3 (розділ ІІ).

4. Звіт про власний капітал, форма № 4.

Крім того, можна використовувати відповідні дані фінансового обліку, робочі матеріали планового й фінансового відділів щодо планування та напрямів використання ресурсів, зовнішні джерела стосовно діючих відсоткових банківських ставок, обсягу капітальних вкладень, стану інвестиційного ринку в країні та у світі тощо.

У процесі аналізу слід визначити загальну суму зроблених на підприємстві інвестицій у звітному періоді та визначити їх склад (табл.1). Звичайно, більша частка інвестиційних коштів повинна спрямовуватися на майнові об’єкти власного господарства, передусім у необоротні активи підприємства.

Таблиця 1

ОБСЯГИ І НАПРЯМИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ВКЛАДЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ ВПРОДОВЖ ЗВІТНОГО РОКУ, тис. грн

Показник	Рядок балансу (ф. 1)	На початокроку	На кінецьроку	Зміна (+, – )
Реальні інвестиції	´	4260	10 186	+5926
У тому числі:
1. Залишкова вартість основних засобів	030	3485	7976	+4491
2. Незавершене будівництво	020	485	1790	+1305
3. Нематеріальні активи	010	40	140	+100
Фінансові інвестиції	´	350	330	–20
У тому числі:
4. Довгострокові	040	250	280	+30
5. Поточні	220	100	40	–60
6. Інші	250	—	10	+10
Усього	´	4610	10 516	+5906

Справді, на нашому підприємстві всі зроблені інвестиції збільшили суму необоротних активів на 5926 тис. грн, у тому числі на 4491 тис. грн збільшилася величина основних засобів, на 1305 тис. грн — вартість незавершеного будівництва.

Аналіз повинен дати чітку відповідь, якої інвестиційної політики дотримується керівництво підприємства і наскільки ефективна віддача від інвестиційних операцій. У деяких випадках, коли підприємство потерпає від тривалих фінансових труднощів, слід вважати пріоритетним вкладання інвестиційних коштів не в основні фонди, що є нормою в звичайних умовах, а для поповнення власного обігового капіталу, який з різних причин значною мірою втратили більшість підприємств України, в тому числі через інфляцію.

Головними джерелами фінансування інвестиційних операцій є власні кошти підприємства (чистий прибуток, амортизаційні нарахування, отримані відсотки і дивіденди, виручка від реалізації фінансових інвестицій та необоротних активів, деякі інші надходження). Але без залучення коштів зовнішніх інвесторів, як правило, інвестиційні процеси не можуть бути успішними.

Зовнішні інвестори звертають увагу насамперед на прибутковість підприємства, величину дивідендів, динамічність і сталість розвитку. Таким чином формується інвестиційна привабливість підприємства, що спрощує залучення необхідних коштів та забезпечує сприятливі умови для їх використання.

Аналізуючи інвестиції, слід також вивчити реальну ефективність вкладених раніше інвестиційних коштів, рівень їх окупності. Такий аналіз спирається на вивчення грошових потоків, що їх генерують ці вкладення. Якщо інвестиційний проект ще перебуває у стадії реалізації, такий аналіз може дозволити внести в нього деякі зміни чи взагалі припинити виконання.

Головний критерій оцінки доцільності здійснення інвестиційної діяльності — рівень окупності, тобто швидкість повернення інвестору вкладених коштів через грошові потоки, що їх генерує це вкладення.

Аналіз інвестиційної діяльності підприємства проводиться за таким методами:

Метод визначення чистої теперішньої вартості. Чиста теперішня вартість проекту (NPV) — це різниця між величиною грошових потоків, що надходять у процесі експлуатації проекту, дисконтованих за прийнятною ставкою дохідності (r), та сумою інвестиції (IS):

,

де CF_і — грошовий потік в і-му періоді; m — кількість періодів експлуатації проекту. Ставка дохідності може залишатися стабільною протягом усього інвестиційного періоду, а може й змінюватися в кожному періоді.

Додатне значення NPV вказує на доцільність інвестування коштів, оскільки проект є прибутковим. За від’ємного значення NPV проект слід відхилити. Якщо NPV = 0, то проект є ні прибутковим, ні збитковим, а відтак рішення треба приймати на основі інших критеріїв: поліпшення умов праці, зростання іміджу підприємства, досягнення певного соціального ефекту тощо. Якщо підприємство має кілька проектів, то слід спинитися на тому, який має найвище значення чистої теперішньої вартості.

Метод чистої теперішньої вартості більшість фахівців розглядає як найприйнятніший критерій оцінки капітальних інвестицій. До переваг даного методу відносять те, що чиста теперішня вартість показує ймовірну величину приросту капіталу підприємства у разі реалізації інвестиційного проекту. А оскільки основною метою управління підприємством є збільшення власного капіталу, то такий критерій цілком відповідає потребам та
завданням, що постають перед управлінським персоналом. Суттєвою перевагою методу є його адитивність, тобто можливість додавати значення чистої теперішньої вартості за різними проектами та аналізувати сукупну величину приросту капіталу. Зазначимо, що показник чистої теперішньої вартості використовується в багатьох інших методах оцінки інвестиційної діяльності.

Водночас метод не дає змоги оцінити ефективність проекту з позиції «результати — витрати», внаслідок чого можна вибрати не найрентабельніший проект, а такий, що хоч і генерує значну в абсолютному виразі суму доходів, але потребує і значних початкових інвестицій. Метод чистої теперішньої вартості є найприйнятнішим тоді, коли величину інвестиційних ресурсів практично не обмежено, а економічна ситуація уможливлює достатньо точне прогнозування ставки дохідності на тривалий період. Така ситуація спостерігається нині в розвинених країнах, де фінансові ринки перенасичено фінансовими ресурсами, банки надають кредити під мінімальні відсотки (6—7 %), а кількість вигідних об’єктів інвестування обмежено.