Актуальним завданням економічної науки в сучасних умовах є всебічне дослідження проблем оплати праці з точки зору подолання кризи і стимулювання економічного зростання в Україні. Від наукового обґрунтування змісту реформи оплати праці, правильного вибору шляхів реформування заробітної плати багато в чому залежать перспективи майбутніх економічних перетворень у нашій країні. Реформування оплати праці є важливою складовою курсу реформ у національній економіці України.
Необхідність і суть реформи оплати праці
З огляду на кризовий характер сучасної економіки України процес реформування оплати праці повинен характеризуватися справді глибоким змістом, охоплювати всі економічні та інституціональні структури, пов’язані зі сферою формування і розподілу доходів. Все більше стає очевидним, що реформа оплати праці – це не одноразовий захід, а тривалий процес, синхронний за змістом і часом загальному ходу економічних реформ.
Реформа оплати праці є комплексом взаємопов’язаних заходів еволюційного характеру, які здійснюються як на макроекономічному (державному), так і на мікроекономічному (підприємство) рівнях, мета яких в сучасній економіці України – забезпечити ефективне матеріальне стимулювання розвитку національного виробництва. Реформа в цьому випадку є свідомим цільовим спрямованим впливом держави на систему оплати праці на підприємствах (фірмах). Наріжне питання реформи: чи вдасться досягнути високої мотивації до праці і економічного зростання й одночасно не допустити надмірної інфляції. При цьому важливо правильно визначити не тільки стратегічний напрямок проведення реформи оплати праці, але й виділити невідкладні антикризові (тактичні) заходи, яких необхідно вжити.
Спроби провести реформу оплати праці, що були зроблені, починаючи з 1993 р., виявилися невдалими. У зв’язку з цим закономірно постає питання: “А чи потрібна реформа оплати праці в Україні в принципі?”. Можливо, вона надумана і не потрібна, адже головне для економічного зростання – це капітал, його виробниче нагромадження й інвестиції. А потім вже підприємець-роботодавець сам розбереться і вирішить: скільки, за що і як платити найманому робітнику. При такому розумінні проблеми взаємовідносин між роботодавцем і найманими працівниками реформа зупиняється на формуванні ранньокапіталістичної моделі оплати праці. У сучасному суспільстві підприємець (роботодавець) не може володіти повною економічною владою стосовно працівників, не підконтрольною ні “зверху” (з боку держави), ні “знизу” (з боку самих найманих працівників), позбавленою соціальних противаг.
Як правило, наявні розробки концептуальних засад реформи оплати праці зосереджуються переважно на нормативно-правових і процедурних сторонах реформування заробітної плати. На мій погляд, необхідно розробити таку концепцію реформи оплати праці, в якій би заробітна плата була науково проаналізована з позицій сучасної перехідної економіки України, тобто була ув’язана з реальним функціонуванням української економіки.
Реформа оплати праці здійснюється в Україні в кризових економічних умовах, характерною рисою яких є постійна загроза переходу придушеної інфляції витрат у відкриту інфляцію попиту. Без сумніву, чим вищі темпи інфляції, тим більшою мірою послаблюються економічні стимули до праці та інвестування. Реформа оплати праці в Україні буде успішною тільки в умовах фінансової стабільності, коли підтримується такий рівень інфляції, при якому підприємства (фірми) можуть планувати свою комерційну діяльність.
У процесі реформування оплати праці необхідно подолати ті кризові явища, що нагромадилися в цій сфері. Особливо негативне значення для розвитку національної економіки має низький рівень заробітної плати ( див. табл.1 ).
Таблиця 1
Рівень заробітної плати у народному господарстві України (1992-1999рр.)[1]
| Показник | 1992 р. | 1993 р. | 1994 р. | 1995 р. | 1996 р. | 1997 р. | 1998 р. | 1999 р. (червень) |
| Середня заробітна плата в цілому (без колгоспів), грн./міс. | 0,07 | 1,70 | 15,32 | 80,58 | 137,81 | 156,20 | 167,47 | 198,59 |
| Середня заробітна плата в промисловості грн./міс. | 0,08 | 2,06 | 17,04 | 88,74 | 151,67 | 172,03 | 185,64 | 223,58 |
| Реальна заробітна плата в цілому (1990=100), % | 83,6 | 36,8 | 33,5 | 36,9 | 35,0 | 34,2 | 33,2 | 32,1 |
| Доларовий еквівалент середньої заробітної плати дол./міс. | – | – | 24,7 | 49,6 | 76,1 | 84,7 | 71,3 | 50,3 |
З середини 1993 р. реальна заробітна плата в Україні коливалась на рівні лише 30-40% від заробітку 1990 р. Девальвація гривні протягом вересня-грудня 1998 р. зменшила реальну заробітну плату у доларовому еквіваленті до рівня близько 50 ам. доларів. У липні 1998р. місячний заробіток в Україні становив 83,5 ам. дол., а у жовтні – вже 48,4 ам. дол., тобто зменшився за три місяці на 42%. Така заробітна плата є образливо-низькою для українського працівника.
Гострою проблемою стала надмірна диференціація рівня заробітної плати по галузях національної економіки. Найвищий заробіток сьогодні мають працівники в сфері фінансування, кредитування та страхування, що не є нормальним. Неможливо розраховувати на майбутнє економічне піднесення, якщо заробітна плата робітників виробничої сфери (насамперед промисловості) не є суттєво вищою порівняно із середнім рівнем заробітку по економіці (див. табл. 2 ).
Таблиця 2
Диференціація середньомісячної заробітної плати працівників по галузях національної економіки України (1998р.)[2]
| Галузь економіки | Всього, грн. | В % до середнього рівня по економіці |
| Фінансування, кредитування та страхування | 334 | 217,7 |
| Авіаційний транспорт | 330 | 215,0 |
| Морський транспорт | 292 | 190,5 |
| Зв’язок | 221 | 144,0 |
| Інформаційно-обчислювальне обслуговування | 217 | 141,2 |
| Апарат органів державного і господарського управління, органів управління кооператив-них і громадських організацій | 206 | 134,3 |
| Залізничний транспорт | 206 | 134,3 |
| Міський електричний транспорт | 204 | 132,6 |
| Комунальне господарство | 200 | 130,4 |
| Промисловість | 186 | 121,5 |
| Наука та наукове обслуговування | 185 | 120,6 |
| Будівництво | 183 | 119,5 |
| Матеріально-технічне постачання і збут | 178 | 115,8 |
| Заготівлі | 163 | 106,3 |
| Геологія і розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служба | 163 | 106,3 |
| Фізична культура і спорт | 145 | 94,4 |
| Житлове господарство | 141 | 91,7 |
| Торгівля | 136 | 88,5 |
| Освіта | 129 | 83,8 |
| Охорона здоров’я | 125 | 81,7 |
| Мистецтво | 119 | 77,5 |
| Лісове господарство | 115 | 75,0 |
| Соціальне забезпечення | 107 | 69,7 |
| Невиробничі види побутового обслуговування населення | 106 | 69,1 |
| Сільське господарство | 88 | 57,2 |
| Громадське харчування | 79 | 51,3 |
| Виробничі види побутового обслуговування населення | 78 | 51,0 |
Широкого поширення у народному господарстві України набули “тіньові” заробітки і доходи.
Реформа оплати праці в Україні повинна бути спрямована на формування якісно нової цивілізованої системи доходів і заробітної плати як потужного стимулу розвитку національного виробництва.
У стратегічному плані в Україні насамперед слід розв’язати завдання піднесення стимулюючої ролі заробітної плати на основі встановлення прямої залежності матеріальної винагороди від кінцевих результатів виробництва. Метою реформи оплати праці у вітчизняній економіці не може не бути піднесення рівня виробництва і підвищення рівня його ефективності. Якщо реформа не приведе до зростання ефективності національного виробництва, то вона втратить свій макроекономічний сенс. Ліквідацію боргів із заробітної плати не можна називати реформою системи оплати праці.
Отже, стратегічна мета сучасної реформи оплати праці в економіці України полягає у забезпеченні ефективного матеріального стимулювання розвитку виробництва, її тактичні завдання пов’язані із ліквідацією заборгованості з виплати заробітної плати, недопущенням подальших затримок виплат, підвищенням загальної величини оплати праці відповідно до кінцевих результатів виробництва, зменшенням диференціації в заробітках, зростанням реальних доходів працівників та ін.
Відомий український економіст А.М.Колот виділяє триєдину мету реформи заробітної плати. “Мета реформи, – зазначає він, – полягає, по-перше, в тому, щоб організація заробітної плати на принципах частки в доході роботодавця трансформувалася в організацію на принципах ціни робочої сили; по-друге, в забезпеченні постійного підвищення ціни робочої сили і наближенні до її вартості; по-третє, в сприянні створенню ефективного мотиваційного механізму, адекватного ринковій економіці, який спирається на поєднання економічних стимулів і соціальних гарантій”[3]. Думається, що такий підхід до виділення мети реформи оплати праці є досить широким. За нинішніх кризових економічних умов цільову функцію реформи заробітної плати слід обмежити лише одним напрямом – матеріальним стимулюванням пожвавлення виробництва і його подальшого зростання. Саме через найповніше задіяння стимулюючої ролі оплати праці будуть вирішуватися всі інші завдання реформування заробітної плати. Кризова економічна ситуація вимагає концентрованого зосередження уваги на одній центральній проблемі – максимального посилення стимулюючої функції заробітної плати щодо розвитку процесу виробництва. Саме цій головній меті повинна бути підпорядкована розробка і впровадження стратегії і тактики реформи національної системи оплати праці. У зв’язку із обмеженістю фінансових і матеріальних ресурсів у вітчизняній економіці центр уваги повинен бути зосереджений на посиленні стимулюючої ролі оплати праці в окремих найбільш перспективних секторах національного виробництва.