Смекни!
smekni.com

Господарське право (стр. 2 из 2)

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника банку, котрий його обслуговує, про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Платіжна вимога - це розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача (або отримувача за договірного списання) до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником перерахування належної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Розрахунковий чек - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.

Вексель – це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.


2. Спеціальний режим господарювання

2.1 Поняття та види спеціального режиму господарювання

Спеціальний режим господарювання – це інститут господарського законодавства, що визначає особливий порядок здійснення господарської діяльності на певній території, в певній галузі економіки або в процесі виконання господарського договору, який відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого законодавством, і вводиться для досягнення мети, встановленої державою.

Спеціальний режим господарювання встановлюється:

1. на державному кордоні;

2. у випадку введення надзвичайного або військового стану;

3. на територіях природно-заповідного фонду;

4. у вільних економічних зонах (ВЕЗ);

5. на територіях пріоритетного розвитку (ТПР);

6. в окремих галузях економіки;

7. в процесі виконання певних господарських договорів.

Якщо перші три види територіальних спеціальних режимів спрямовані на певні обмеження господарської діяльності на тій чи іншій території, то режими ВЕЗ і ТПР спрямовані на створення певних пільг для розвитку господарської діяльності на відповідних територіях. Вільна економічна зона – це територія держави, на якій встановлюються податкові, митні, фінансові пільги, а також пільги адміністративного характеру з метою залучення додаткових інвестиційних коштів для створення нових робочих місць або реструктуризації діючих підприємств. Виділяють чотири найбільш розповсюджених у світовій практиці види ВЕЗ:

- Зовнішньоторговельні зони – це зони, в яких основний наголос робиться на митні пільги та переваги, а також на розвиток зовнішньоекономічної діяльності. В таких зонах, наприклад, товари іноземного виробництва можуть зберігатися, продаватися без сплати митних зборів та платежів або з їх відстрочкою. Перевага таких зон в тому, що вони вимагають незначних капіталовкладень та характеризуються швидкою окупністю. Найбільш розповсюджені в США.

- Науково-технічні зони (технополіси та технопарки) – це зони, де спостерігається ефективна інтеграція науки та виробництва в розробці нових технологій. Науково-технічні зони створюються для розвитку наукового та виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки шляхом стимулювання наукових досліджень для подальшого впровадження цих розробок у виробництво. В технополісах та технопарках найбільше розповсюдження отримали податкові та фінансові пільги. (Японія, США, Італія, Іспанія, Франція та ін.).

- Офшорні зони створюються для укріплення економіки приймаючої країни. В офшорних зонах встановлюються мінімальні податки або відсутні взагалі, практикується пільгове надання банківських послуг, розповсюджені пільги не фінансового характеру (наприклад, спрощена система ведення документації). (Кіпр, Гонконг, Турція, Мальдівські острови та ін.).

- Підприємницькі зони – створюються у відсталих районах держави для сприяння їх швидкому економічному розвитку шляхом стимулювання підприємницької активності суб’єктів господарювання. В цих зонах переважають податкові пільги, а також пільги не фінансового характеру. (Китай, Бразилія, ТПР в Україні).

2.2 Особливості здійснення господарської діяльності в умовах ВЕЗ та ТПР

Спеціальний режим господарювання передбачає, що підприємницька діяльність здійснюється з урахуванням особливостей, закріпленими спеціальними нормативними актами.

Для того, щоб суб’єкт підприємництва мав можливість скористатися пільговими режимами, що надаються у ВЕЗ і на ТПР, необхідно відповідати вимогам законодавства для тих суб’єктів, які збираються здійснювати господарську діяльність у ВЕЗ та на ТПР.

По-перше, для здійснення господарської діяльності у ВЕЗ та на ТПР необхідно розробити інвестиційний проект і отримати свідоцтво на право його реалізації (ТПР) або Дозвіл на здійснення підприємницької діяльності (ВЕЗ).

У випадку одночасного надходження декількох подібних інвестиційних проектів проводиться тендер для відбору інвестиційного проекту та його учасників.

По-друге, спеціальними уповноваженими органами розглядаються тільки ті інвестиційні проекти, реалізація яких буде здійснюватися в пріоритетних галузях економіки, встановлених КМУ для конкретної ВЕЗ або ТПР.

По-третє, для отримання певних пільг у ВЕЗ або на ТПР передбачені мінімальні розміри інвестиційних вкладень, які коливаються від 200 тис. дол. США до 3 млн. дол. США.

По-четверте, необхідною умовою для здійснення господарської діяльності у ВЕЗ та на ТПР є укладення контракту між місцевими органами самоврядування та суб’єктом підприємницької діяльності, що надає можливість контролювати виконання заходів, передбачених інвестиційним проектом.

Пільговий податковий, фінансовий та митний режим застосовується у ВЕЗ та на ТПР до тих суб’єктів господарювання, які відповідають чітко встановленим вимогам законодавства, що регулює діяльність у ВЕЗ та на ТПР.

В усіх регіонах України у ВЕЗ та на ТПР встановлюються такі пільгові режими:

1). Пільговий митний режим.

Цей режим передбачає звільнення від обкладання ввізним митом та ПДВ на момент ввезення в Україну обладнання, матеріалів і т.п. для реалізації інвестиційного проекту.

2). Пільговий податковий режим.

Для всіх ВЕЗ та ТПР, діючих на території України, характерні наступні види податкових пільг:

А) повне або часткове звільнення від сплати податку на прибуток, отриманий в ході реалізації інвестиційних проектів. В нормативно-правових актах встановлюється різний проміжок часу дії такої пільги, який коливається від двох до шести років;

Б) до валового прибутку суб’єктів ВЕЗ та ТПР з метою оподаткування не включається сума інвестиційних вкладень у вигляді грошових коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів.

3). Фінансові пільги.

Фінансові пільги не є загальними для всіх ВЕЗ та ТПР, але мають важливе значення для інвесторів. До таких пільг можна віднести: звільнення від сплати за землю та ін.

2.3 Концесія як різновидність спеціального режиму господарювання

Одним із різновидів спеціального режиму господарювання є концесія. Відповідно до ЗУ „Про концесії” від 16.07.99. Концесія – це надання з метою задоволення суспільних потреб органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичним або фізичним особам (суб’єктам підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об’єктом концесії (строкове платне володіння) за умови, що суб’єкт підприємницької діяльності візьме на себе зобов’язання по створенню (будівництву) та/або управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнову відповідальність та можливість підприємницького ризику.

Необхідно виділити специфічні риси, які надають можливість розглядати концесію як різновидність спеціального режиму господарювання:

По-перше, в концесію може передаватися виключно державне або комунальне майно і в тих сферах діяльності, які визначені законом (водопостачання, відведення та очищення стічних вод; надання послуг міським громадським транспортом; збір та утилізація сміття; надання послуг кабельного телебачення; надання послуг зв’язку; будівництво та експлуатація автомобільних шляхів, вантажних та пасажирських портів, аеропортів; громадське харчування; будівництво житлових будинків; надання послуг в житлово-експлуатаційній сфері; надання ритуальних послуг та ін.).

По-друге, рішення про передачу об’єкта в концесію приймається на основі концесійного конкурсу, який є обов’язковою умовою передачі об’єкта в концесію.

По-третє, для здійснення концесії необхідно укласти концесійний договір, який не може укладатися на строк менший 10 і більший 50 років.

По-четверте, можливість надання пільг при здійсненні концесійних платежів. Так, в ст.12 ЗУ „Про концесії” передбачено, що концесіонерам збиткових та низькорентабельних об’єктів, які мають важливе соціальне значення, концесієдавець може надавати пільги відносно концесійних платежів, а також передбачати в договорі надання дотацій, компенсацій та пільг. Порядок визначення вищевказаних об’єктів, а також умови надання дотацій, компенсацій та пільг встановлюються КМУ.


Список літератури

1. Берзін П.С. Наслідки у складах злочинів у сфері господарської діяльності: кримінально- правова характеристика: навч. посібник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Юридичний факультет. – К. : КНТ, 2007. – 392c.

2. Вінник О.М. Господарське право: навч. посіб.. – 2-ге вид., змінене та доп. – К. : Правова єдність, 2009. – 766с.

3. Віхров О.П. Організаційно-господарські правовідносини: монографія. – К. : Слово, 2008. – 512с.

4. Господарське судочинство в Україні. Судова практика: справи зі спорів, що виникають з угод купівлі-продажу. Справи про банкрутство. Справи зі спорів, пов'язаних з майновим наймом (орендою). Справи зі спорів у сфері корпоративних правовідносин:офіц. вид. / Верховний Суд України / В.В. Онопенко (заг.ред.), Е.О. Ємельяненко (упоряд.). – К. : Ін Юре, 2008. – 522c.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р./ Все про бухгалтерський облік. - 2003. - № 67.

6. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991р. // ВВР України. - 1991. - № 49.

7. Мілаш В.С. Господарське право: курс лекцій :у 2 ч.. – Х. : Право, 2008. – 496с.

8. Хозяйственное право: Учебник /под ред. Мамутова В.К./ - К.: Юринком Интер, 2002.

9. Щербіна В.С. Господарське право: підручник. – 4-е вид., перероб. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 640с.

10. http://zakon.rada.gov.ua