Смекни!
smekni.com

Процес підвищення ефективності функціонування підприємства ЗАТ "Запоріжтрансформатор" з багатономенклатурним виробництвом (стр. 6 из 21)

Z3 – інші операційні витрати.

Процес розрахунку комплексної інформаційної системи управління витратами спрямований на зростання прибутку, зниження собівартості і підвищення показників ефективності (прибутковості і рентабельності) функціонування підприємства.

У роботі визначається функціональна залежність обсягів виробничих запасів, незавершеного виробництва і залишків готової продукції від пливу внутрішніх факторів виробничої діяльності підприємства. Так, обсяг виробничих запасів ВЗi залежить від характеру виробництва, обсягу реалізації, природи запасів, особливостей постачання де

– коефіцієнт, який характеризує забезпеченість виробництва запасами і визначається за формулою (2.2.2):

(2.2.2)

Залишки незавершеного виробництва НВj залежать від характеру виробництва, тобто тривалості циклу, від періодичності замовлень та іншого. Взагалі, приріст залишків незавершеного виробництва, за умови незмінності тривалості технологічного циклу, може бути обумовлені зростанням обсягів виробництва і витрат на виробництво.

Коефіцієнт

відображає зміну залишків незавершеного виробництва і визначається за формулою (2.2.3):

(2.2.3)

Залишки готової продукції ГПm залежать від виконання покупцями зобов’язань згідно договорам закупівлі від збалансованості прогнозування продажів і виробництва. Коефіцієнт

враховує зміну залишків готової продукції і визначається за формулою (2.2.4):

(2.2.4)

Для підприємства важливим є вірне визначення оптимальної потреби в оборотних коштах (ВЗі, НВj, ГПm), яке позитивно впливає на фінансовий стан підприємства, тому що дозволяє з мінімальними витратами одержувати прибуток, запланований при даному обсязі виробництва.

Використання методу інверсного функціонально-вартісного аналізу націлене на відведення пріоритетної ролі принципу функціональності, а саме формуванню витрат по значимості функції у процесі виробництва основної продукції. Такий підхід дозволяє звернути увагу на множину варіантів поведінки витрат, а значить дозволяє забезпечити вибір оптимального варіанта зміни витрат, який забезпечить максимальну ефективність функціонування об’єкта управління.

Для реалізації такого алгоритму побудови комплексної інформаційної адаптивної системи управління витратами підприємства необхідно розглядати множину аспектів, з урахуванням яких повинні бути вирішені задачі. Класифікація задач розробки адаптивної системи управління витратами машинобудівного підприємства представлені на рис. 2.2.1.

У даній роботі при розробці системно-адаптивної моделі управління витратами використовується підхід створення комплексу моделей, які включають вироблення оптимальних рішень для підсистем кожного оптимального рівня.

Опис процесу функціонування об’єкта управління і його окремих елементів основані на реалізації п’яти основних етапів:

1) аналіз і зміст об’єкта дослідження (витрат);

2) ранжирування структурних елементів об’єкта управління шляхом структурної декомпозиції;

3) дослідження структури окремих елементів в об’єкті управління;

4) деталізація зв’язків, які були виявлені у структурних моделях;

5) виявлення взаємодії окремих елементів об’єкта управління між собою і з оточенням.

Ціллю комплексної інформаційної системи управління витратами є підвищення ефективності функціонування підприємства.

При використанні функціонально-вартісного аналізу схему функцій доцільно прив’язувати до реалізації існуючої моделі функціонування підприємства, показуючи при цьому систему взаємозв’язків, які існують між підсистемами й елементами підсистем.

2.3 Структурно-функціональна ієрархічна модель виникнення витрат на прикладі машинобудівного підприємства

Початок розробки комплексної інформаційної системи управління витратами в умовах дії національного стандарту бухгалтерського обліку вимагає удосконалювання методики калькулювання собівартості продукції підприємства. Діюча методика [36] не дозволяє в повній мірі реалізувати системний підхід до управління витратами, який повністю забезпечить інформаційну базу для прийняття ефективних управлінських рішень. Забезпечення калькулювання собівартості всіх підсистем підприємства, яке дозволяє встановити розмір витрат у кожній підсистемі, виявити надлишкові витрати і управляти ними на стадії їхнього формування – основна ціль створення комплексної інформаційної системи управління витратами. Встановлення функціональних залежностей, які визначають витрати в підсистемах, надасть можливість управляти ними на рівні підсистем підприємства і на рівні систем.

Інформаційна схема виникнення витрат заснована на формуванні ієрархічної структурно-функціональної моделі, яка відображає склад структурних одиниць підприємства, а також значимість кожного структурного елемента стосовно витрат (рис. 2.3.1). В основу цієї моделі покладений процес послідовних розбивок сукупності на однорідні групи [21]. Перевагою цього методу є використання як кількісних, так і якісних ознак, який поєднує або відрізняє об’єкти сукупності один від одного. Для визначення приналежності груп до певного рівня ієрархії використовується морфологічний підхід, який доповнює процес послідовних розбивок сукупності на однорідні групи ранжируванням структурних елементів системи (підрозділів підприємства), зберігая при цьому цілісний підхід до аналізованої системи. Структурно-елементні моделі формування витрат підсистем формуються виходячи з прийнятої на підприємстві політики формування собівартості, а елементів підсистем – виходячи з особливостей технологічного процесу виготовлення продукції. Ранжирування підсистем дозволяє здійснити структурну декомпозицію, згрупувавши підсистеми в однорідні групи по кількісних і якісних ознаках.

Аналітичний етап проведення інверсного функціонально-вартісного аналізу є найбільш відповідальним етапом і передбачає систему аналітичних розрахунків: оптимальний обсяг власних матеріальних оборотних коштів, який забезпечує безперервність виробничого циклу підприємства; розрахунок нормативу по кожному елементу власних оборотних коштів підприємства (норматив на сировини і матеріли, норматив на покупні і комплектуючі, норматив по тарі і на паливо, норматив на запчастини і малоцінні швидкозношувані предмети, норматив по спецінструменту й оснащенню). Окремо розраховується норматив збереження по незавершеному виробництву і готовій продукції.

Умовою оптимальності сукупного нормативу власних оборотних коштів є те, що він не повинен перевищувати обсяг продукції за квартал.

Наступним етапом аналітичних розрахунків є розрахунок зміни обсягів витрат підсистеми в зв’язку зі зміною витрат кожного з елементів підсистеми.

До складу аналізованого підприємства «МП» входить шість цехів основного виробництва, три допоміжні цехи і структурні підрозділи заводоуправління. В усіх цих елементах системи формуються витрати, причому їхнє формування відбувається і по вартісним, і по функціональним ознакам.

Класифікація витраті їхнє групування по місцях виникнення забезпечує функціональний підхід, виходячи з особливостей діяльності підприємства, особливостей технологічного процесу, особливостей розподілу витрат, а їхня вартісна оцінка в підсумку впливає на кінцеві фінансові результати.

До цехів основного виробництва відносяться:

- цех трансформаторів (ЦТТ);

- заготовельно-зварювальний цех (ЗЗЦ);

- комплектно-розподільчих пристроїв (КРП);

- цех термовакуумної обробки (ЦТО);

- механічний цех (МЦ);

- цех виготовлення упаковки (ЦВУ).

До цехів допоміжного виробництва відносяться:

- ремонтний цех (РЦ);

- інструментальний цех (ІЦ);

- автотранспортний цех (АТЦ).

Крім основного і допоміжного виробництва для даного підприємства характерні такі елементи організаційної системи, як дирекція, управління головного технолога (УГТ), управління головного конструктора (УГК), фінансово-економічне управління (ФЕУ), управління маркетингом (УМ), управління матеріально-технічними ресурсами (УМТР), адміністративно-господарчий відділ (АГВ), відділ технічної документації (ВТД), відділ технічної підготовки виробництва (ВТПВ), відділ кадрів (ВК), виробничо-диспетчерський відділ (ВДВ), відділ головного механіка (ВГМ), відділ головного енергетика (ВГЕ), відділ автоматизації (ВАТ), управління науково-дослідницькою і дослідно-конструкторською роботи (УНДДКР), юридичний відділ (ЮРВ), відділ стандартизації, патентознавства і науково-технічної інформації (ВСПіНТ), відділ охорони праці (ВОП), воєнізована охорона заводу (ВОХР), підприємство громадського харчування (ПГХ), пожежна охорона (ПО), дитячі установи (ДУ), медична служба (МС). Діяльність цих елементів направлена на забезпечення функціонування основного і допоміжного виробництва підприємства.

З метою обґрунтування поділу структурних підрозділів за ієрархічними рівнями, проведене групування підсистем по якісних ознаках, чому передує їхнє ранжирування по істотності взаємозв’язків між підрозділами «МП». Визначено кількість «вхідних» у підсистему зв’язків (CV) і кількість систем, діяльність яких залежить від діяльності даної підсистеми (OV) (таблиця 2.3.1).

Аналіз інформаційних зв’язків між підсистем, тобто їхнє ранжирування свідчить про те, що на один ієрархічний рівень можуть бути внесені підрозділи з найбільш високим значенням різниці

, тобто всі цехи виробництва (ЦТТ, КРП, ЗЗЦ, МЦ, ЦТО, ЦВУ, РЦ, ІЦ). Виняток складає автотранспортний цех, у якого
=
-2. Однак це не є однозначною причиною віднесення даного цеху до іншого рівня ієрархії.