Смекни!
smekni.com

Синкретичні другорядні члени речення з об'єктно-просторовим значенням (стр. 7 из 9)

7) дієслова із значенням "зривати", "знімати": Микола Степанович завжди, коли кланявся, знімав картуз з голови. Жартуючи, Сашко намагався зірвати шапку з голови Тоні (О.Г.)

Зібраний лексичний матеріал дає підстави говорити про те, що найуживанішими у досліджуваних зворотах виявилися дієслова з префіксом: ви-, бо одним з найтиповіших для цього префікса відтінків є значення спрямування дії чи руху з поверхні певного предмета або відкритої площі,: ... Ми побачили, як з його руквипали тільки клаптики паперу (О.Г.) та з-, що означає спрямування дії чи руху з поверхні певного предмета або відкритої площі: ... Все затихло, а тим часом з її вустзлітали тихі слова (П.З.).

Менш уживаними в українській мові є конструкції на позначення вихідного пункту: "від + род.в." та "од + род.в.", які означають спрямування дії від межі певного простору або від зовнішнього боку предмета (Жишлій, 1974, 20).

Залежать такі синкретичні ДЧР найчастіше від дієслів руху, спрямованої дії. Найчастіше серед них переважають префіксальні форми: Ліна жвавішає біля подруги, веселішає, наче якісь біотоки б'ють на неї від Тоні (О.Г.) "Якщо ви хочете як найповніше визначити властивості холода, - поманив їх подалі від дверей Степан, - то для цього є дуже гарне слово." (П.З.) Човен вже далеко відпливвід берега (П.З.)

Найбільш уживаними серед опорних префіксальних дієслів є предикати з префіксом від-, основне значення якого полягає в тому, щоб виражати дію "спрямовану на віддалення одного предмета від іншого, тобто значення, споріднене з функцією відповідного прийменника" (Ільїн, 1953, 38).

З формального боку структурні компоненти з об'єктно-просторовим значенням вихідного пункту представлені іменниками, що позначають назви конкретних предметів, осіб або просторових понять. Причому більшою мірою виявляється синкретизм у конструкціях з іменником - назвою осіб, оскільки переважає значення конкретного об'єкта: Петро йшовод начальника, низько нахиливши голову ... (П.З.)

Ще рідше часткове значення вихідного пункту представлене конструкціями "з-за + род.в.", "із-за + род.в." та "з-під + род.в.".

Складні прийменники (з-за, з-під) утворюють форми, якими позначаються ускладнені зв’язки дії з різними обставинами, які супроводжують її. У словосполученнях із складними прийменниками виявляється національна специфіка СУМ, оскільки складні прийменники є однією з характерних її особливостей (Іваненко, 1981, 47).

Опорними елементами таких конструкцій виступають дієслова пересування, переміщення, спрямованої дії та сприймання, серед яких переважають префіксальні дієслова (вийти, встати, визирнути, підвестися тощо): Гнат вставз-за столу і вийшов геть (О.Г.) Велика темна хмара поволі викочуєтьсяз-за гір (П.З.)

При дієсловах переміщення, спрямованої дії, сприймання та пересування вживаються іменники таких семантичних груп:

1) назви меблів: Він вийшовз-за столу, потиснув Петрові руку (О.Г.);

2) назви відкритої площі: … Після грози з-за гір поволі викочувалось сонце (П.З.)

Найуживанішими в цих конструкціях виявились дієслова з префіксом ви-, бо вони позначають спрямовану дію або рух. Зворот із прийменником з-під вказує на вихідний пункт, відправну точку дії.

У творах письменників, що досліджуються, цих конструкцій більше, ніж зворотів з-за, із-за. Наприклад: Тільки зазирне він у глибокі криниці смутку, що світять докором на нього з-під брів, так і никне вся його влада. І вже прибирають столи, пустіє подвір’я, вже одна по одній зникаютьз-під хати чабанські алебарди (О.Г.) Тоня при цьому показала йому з-під вирізу плаття зім’ятого листа, і знову сховала глибше в грудях (П.З.)

Лексичний матеріал засвідчує на одночасне вираження прийменниково-відмінковими конструкціями значення початкового та кінцевого пунктів переміщення. Наприклад: Мати наливаєз відра у кухоль води і ставить на стіл (П.З.) З покрівлі вода капалау тазок, який спеціально для цього поставила мати (О.Г.)

Отже, в сучасній українській літературній мові на вираження синкретичних другорядних членів речення з частковим значенням вихідного пункту вживаються прийменниково-відмінкові конструкції: “з + род.в.”, “від+ род.в.”, “з-за + род.в.”, “із-за + род.в.” та “з-під + род.в.”. Міра вияву кожного із значень та наявності чи відсутності додаткових відтінків певного значення залежить від лексичного наповнення структури.


4. Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту

Найчисельнішу групу синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту становлять конструкції “до + род.в.”, “на + знах.в.” та “в (у) + знах.в.”, які поєднуються з дієсловами таких семантичних груп:

1) пересування суб’єкта (йти, їхати, бігти, мчати, летіти): Коли стихло, майор підійшовдо дочки. Він з торбинкою тьопавдо причалу. Шаптала потихеньку вийшов із кімнати, потер лоба, і посунувдо себе на п’ятий поверх (О.Г.) Господиня йде з відрами до колодязя набрати води. Молодший Мамайчук обережно несе батька до фургона (О.Г.);

2) зміни місце положення або кінетичного стану об’єкта (класти, покласти, впасти, кидатися, проводжати, дострибнути тощо): В цей час собака кидаєтьсядо хвіртки і визирає на вулицю через паркан. Лукія весела, хмільна все намагається дострибнутидо металевої перекладини. І переселенки розуміють її натяк, проводжають її до машини, побуряковілі від сорому (О.Г.) Семантика залежного слова засвідчує те, що просторове значення переважає над об’єктним;

3) виявлення певного стану чи ознаки (шуміти, сяяти, осідати, дзвонити, потрапляти, припадати тощо): Я подзвониладо голови з проханням не терзати Маркерієвого тіла. Якось воно виходило так, що я потраплявдо цього сіро-чорного будинку… Іван Кіптілий загинув того самого літа сорок першого року, він припав грудьми до кулемета (П.З.);

4) дієслова сприймання та мовлення (зиркнути, крикнути, глянути, дивитися та інші): - Ось що тільки не для мене, - вихопилось несподівано у Сашка, що, зависнувши на милицях, невідривно дививсяна зірку. Сила і батьківська влада, і житейський досвід – все на його боці, проте тільки глянена ті широкі брови, так і тане його батьківське серце (О.Г.);

5) дієслова із значенням цілеспрямованої дії чи руху (потягти, нахилитися, прямувати, добиратися тощо): На вулиці він потягнув Василя до кіоска з водою. Никнуть трави жалощами, дерево до землі з тугою нахилилося. Тоді він потихеньку вилаявся і попрямувавдо сходів. Можна було тричі передумати своє життя, поки добравсядо 104 кімнати гуртожитку (П.З.)

Синтаксично залежними виступають ті самі семантичні групи іменників, що й у конструкціях із значенням місця:

1) назви тварин: Жваво, майже підбігцем старий чабан кинувсядо ягняти, взяв його на руки, приніс, поклавдо вівці, і вона заспокоїлась (П.З.);

2) назви людей: Вся Європа лежала в Степановім планшеті, вся Європа горнуласядо Степана. “Ніщо мені так не пахне, як наш степ,” – казав молодий Горпищенко, льотчик реактивної авіації, коли приїжджавдо батька – чабана у відпустку. Інші бігають, вибрикують, а цього щоразу треба підноситидо матері, само не встигає за сакманом … (О.Г.);

3) назви конкретних предметів: Стояли в черзі до столу, за яким виписували перепустки до гуртожитку (О.Г.);

4) назви будівель, їх частин та інших об’ємних предметів: Вночі добравсядо невеличкої селянської хатини. “Спасибі тобі, - каже Тамара, сілав бідарку, взялася за віжки, - спасибі, що допоміг.” Тоді давай мерщій її в умивальник та намиємо з неї пудів два золота (О.Г.);

5) назви частин тіла (груди, очі, плечі, долоні тощо): Мусій Корній почав лікувати свій зуб одинцем, а випивши шкалик, прикладав долоню до щоки, довго мотав головою. Йому стало так погано, що він підніс до очей зморшкуватий полумисок долоні. З самого краю життя батьки виглядали живих синів, матері – живих і мертвих, і свої руки найчастіше прикладалидо грудей (О.Г.)

Конструкції із значенням кінцевого пункту, як і звороти на позначення місця, розрізняють за контактним і дистантним прийменниками.

Домінуючим є сполучення дистантного прийменника -на- із знахідним відмінком іменника.

Кінцевий пункт – це орієнтир, на який спрямована дія чи рух.

Більшою мірою синкретизм другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту виявляється у зворотах, роль підпорядковуючого компонента в яких виконують дієслова:

1) дивитись, глянути на когось (на щось): Він глянувна моє заплакане обличчя, але так нічого і не сказав (О.Г.);

2) сідати, лягати: Він присівна табуретку, обережно доторкаючись до волосся, поправив зачіску (П.З.) І знову тяжкі, благанням розбухлі руки опускалисьна груди (О.Г.) Він, зачепивши головою ключку журавля, сівна дилину, а біля нього примостився Сашко (О.Г.);

3) впасти: Марія з українських степів упала б мені на груди, зайшлася у риданнях, безпорадна і безборонна перед жахливою стихією смерті … (П.З.) Він упавна стіл, аби знайти хоч який-небудь спочинок (О.Г.);

4) накинути на когось (на щось)у значенні “одягнути”: Сашко накинув на себе пальто і став пробиратися до виходу … (О.Г.)

Семантична природа прийменника до в українській мові досить своєрідна: він виступає у значенні трьох давньоруських прийменників, фіксуючи межу руху (під’їхати до самих воріт); рух у бік предмета (бігти до хати); рух з проникненням у середину об’єкта (внести до хати, покласти до кишені) (Іваненко, 1981, 68).