З’ЯСУВАННЯ ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТУ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН ТА КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ ЯК ПЕРЕДУМОВА ВИРІШЕННЯ КОРПОРАТИВНИХ СПОРІВ
1. Визначення підходів до розуміння корпоративних відносин
Термін «корпоративні відносини», так само, як і «корпоративні права», походить від терміна «корпорація», в якому й слід шукати корені відповіді на численні питання, що виникають у судовій практиці. Адже від того, що розуміється під корпорацією, залежить, чи підвідомчі господарським судам спори між учасниками певних юридичних осіб (наприклад приватних та колективних підприємств, кооперативів тощо) та цими юридичними особами. Зв'язок між термінами «корпорація» та «корпоративні права» або «корпоративні відносини», є безперечним не лише з лінгвістичної, а й з формально логічної точки зору. Тому з'ясуємо ці поняття.
У ЦК відсутній термін «корпорація», як, власне, й «корпоративні відносини» та «корпоративні права».
У ГК ця термінологія вживається, але надто суперечливо. У ст. 120 надається визначення корпорації, у ч. 5 ст. 63 — поняття корпоративного підприємства, а у ст. 167 ГК — поняття корпоративних прав. З цього випливає, що «корпорація» і «корпоративне підприємство» не є тотожними поняттями, адже корпорація за ст. 120 ГК являє собою об'єднання підприємств (тобто її учасниками можуть виступати лише підприємства, а не фізичні особи). Корпоративні ж підприємства — це господарські товариства та інші підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб (ч. 5 ст. 63 ГК). До них відносяться також кооперативні підприємства.
Не може не звернути увагу перекручена термінологія, що при цьому вживається. Залишимо поза критикою те, що господарське товариство визначається через поняття «підприємство» всупереч ЦК, який підприємство вважає об'єктом права (майном), а не суб'єктом права. З цього хоча б ясно, що господарські товариства однозначно розуміються ГК як корпоративні організації.
Які ще юридичні особи (або за ГК — господарюючі суб'єкти) вважатимуться корпоративними, не зовсім ясно. Якщо це приватні підприємства, то за ст. 113 ГК ними визнаються підприємства, що діють на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб або на основі приватної власності юридичної особи. Відтак, приватним за ГК є підприємство, що може мати як одного, так і кількох учасників. Але якщо його учасниками виступатимуть фізичні особи, то для ГК не важлива їх кількість — все одно створюване ними підприємство вважається приватним. Коли ж у такій якості виступатиме юридична особа, то вона має бути лише єдиним засновником (учасником) приватного підприємства.
Такий підхід ніяк не можна зрозуміти, враховуючи до того ж, що за ч. 1 ст. 79 ГК та за ч. 2 ст. 114 ЦК господарські товариства можуть мати одного учасника. Тоді виходить, що всі господарські товариства (незалежно від складу учасників) є корпоративними підприємствами, а приватні підприємства є корпоративними лише в разі коли в них беруть участь дві або більше фізичних осіб.
Чому така градація — сказати важко, тим більше, що в ч. 5 ст. 63 ГК визначається критерій, за яким підприємство вважатиметься корпоративним. Це наявність у його учасників корпоративних прав. їх визначення міститься у ст. 167 ГК, і в ній не простежується залежність наявності цих прав від кількості учасників (засновників) корпоративного підприємства або господарського товариства.
Отже, навряд чи навіть прихильники значущості ГК зможуть спростувати алогічність такого підходу та явні вади у визначеннях, вживаних у ньому, а також у класифікації підприємств, господарюючих суб'єктів та інших утворень.
Щодо кооперативних підприємств, згадуваних у ч. 5 ст. 63 ГК, то, крім цієї норми, з якої взагалі не зрозуміло, що мається на увазі, у ч. 2 ст. 94 визначається, що кооперативними підприємствами є виробничі кооперативи. У ГК часто ці терміни вживаються як тотожні (наприклад, у ст. 102). Отже, спори між учасниками (членами) виробничого кооперативу та цим кооперативом можна вважати корпоративними.
Щодо колективних підприємств, то ГК такого виду підприємств не вирізняє, хоча у гл. 10 йдеться про так звані підприємства колективної власності. Тоді виникає логічне запитання: чи тотожні поняття «колективне підприємство» і «підприємство колективної власності»? У нині нечинному Законі «Про підприємства в Україні» колективне підприємство визначалося як підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської і релігійної організації. Зі спливом часу стало зрозумілим, що про власність трудового колективу йтися не може, оскільки трудовий колектив не є суб'єктом права, і тому основна кількість існуючих раніше колективних підприємств перетворилася на господарські товариства, хоча деякі колективні підприємства у такому вигляді залишилися й понині. Інші ж різновиди колективних підприємств (тобто тих, засновниками яких були громадські та релігійні організації) фактично збігаються з підприємствами колективної власності, передбаченими у ст. 93 ГК.
У результаті, за логікою ГК, поняття підприємств колективної власності охоплює як юридичних осіб з корпоративним устроєм (виробничі кооперативи), так і унітарні підприємства (ч. 4 ст. 63 ГК). Щодо створених за колишнім законодавством колективних підприємств, то вони, по суті, є корпоративними, адже різняться від господарських товариств лише тим, що їх члени мають у них працювати.
Нарешті, власне корпорація, під якою ч. 3 ст. 120 ГК розуміє об'єднання підприємств. Не торкаючись того, що фактично визначення всіх видів об'єднань, перенесені до ГК із ст. 3 Закону «Про підприємства в Україні», є економічними, а не юридичними поняттями, не являють собою окрему організаційно-правову форму, зауважимо, що знов-таки розбіжності між корпоративним підприємством і корпорацією стосуються складу засновників (учасників), а не сутності відносин між ними. Якщо в корпоративному підприємстві можуть виступати засновниками як фізичні, так і юридичні особи і публічні утворення, то засновниками корпорації можуть бути лише підприємства (тобто юридичні особи). Зрозуміло, що й їх кількість не може бути меншою за два, оскільки корпорація є договірним об'єднанням, а договір один учасник укласти не може аж ніяк.
З цього ясно, що критерій, обраний для виділення корпорацій та їх відокремлення від корпоративних підприємств, також має істотні вади. Очевидно, що в будь-якому випадку слід виходити з наявності або відсутності корпоративних прав учасників. Якщо вони є, то матиме місце організація з корпоративним устроєм, а якщо цих прав у учасників немає — відповідно, організація не буде вважатися такою. Під організацією з корпоративним устроєм і слід розуміти корпорацію, якою, по суті, є господарські товариства, виробничі кооперативи, ті колективні підприємства, котрі залишилися як створені на основі власності трудового колективу, і так звані приватні підприємства. Останні, як би їх не визначав ГК, є господарськими товариствами, якщо мають одного або декілька учасників.
Втім, не слід залишити без уваги те, що за ст. 167 ГК корпоративні права — це права учасника корпоративної організації, які надають йому право брати участь у її управлінні та отримувати частину її прибутку (ще декілька можливостей). З цього випливає, що про корпоративні права можна вести мову лише стосовно учасників підприємницьких товариств, оскільки тільки вони можуть отримувати прибутки. Це має значення, наприклад, для відповіді на питання: чи будуть корпоративними спори між засновником (учасником) і створеною ним юридичною особою? При цьому можуть виникати такі моделі:
1) засновник — фізична особа і ТОВ (ATабо ТДВ), яке вона створила;
2) засновник — юридична особа і ТОВ (ATабо ТДВ), яке вона створила;
3) засновник — юридична особа (підприємницьке товариство) і юридична особа, яку вона створила (наприклад залежне товариство— ст. 118 ЦК);
4) засновник — юридична особа (непідприємницьке товариство) і юридична особа, яку вона створила (наприклад, громадська або релігійна організація виступила засновником іншої організації, що може як бути суб'єктом підприємницької діяльності, так і не бути ним, скажімо, при створенні музею, лікарні, богадільні тощо).
В останньому випадку не може йтися про корпоративні відносини.
Стосовно інститутів спільного інвестування (ІСІ), то згідно із Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» вони можуть створюватися у вигляді AT(корпоративні інвестиційні фонди) і не мати прав юридичної особи (пайові інвестиційні фонди). Відтак, відносини стосовно корпоративних прав корпоративних інвестиційних фондів слід прирівнювати до відносин у звичайних AT. Відповідно, відносини щодо участі в пайовому фонді не можна вважати корпоративними.
Стосовно питання про спори, пов'язані з управлінням активами інститутів спільного інвестування (інвестиційними фондами) та недержавних пенсійних фондів, то, оскільки цю діяльність здійснює компанія з управління активами, яка діє на підставі відповідного договору, то і спори щодо здійснення нею діяльністю є договірними.
2. Учасники корпоративних відносин
Оскільки корпоративні права існують і реалізуються в корпоративних відносинах, то учасниками останніх є носії корпоративних прав і ті суб'єкти, з якими вони перебувають у відносинах щодо їх реалізації. Зазвичай вважається, що це господарське товариство. Тобто корпоративні відносини складаються між учасником господарського товариства та цим товариством. Враховуючи викладене вище про організації з корпоративним устроєм та наявність корпоративних відносин називатимемо їх узагальнено корпораціями.
У юридичній літературі часто зазначається, що учасниками корпоративних відносин є і органи корпорації. Проблема тут у тому, що вони не суб'єктами права, не є особами. Втім, у практиці господарських судів не було випадків, коли розглядалися спори між, скажімо, правлінням та наглядовою радою або між правлінням та AT. Проблематика спорів, як правило, приводить до позовів між учасником та корпорацією або посадовою особою та корпорацією про ті чи інші питання, пов'язані з корпоративним управлінням або вчиненими правочинами. Це можуть бути позови про визнання недійсними правочинів, рішень загальних зборів учасників (акціонерів) або інших органів.