2 — Котюк. Основи держави і права. С. 34.
3 – Правознавство / За ред. М. Настюка. – Львів: Світ, 1995. – С. 29.
реалізація учасниками правовідносин суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків;
в) невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі невиконання обов’язків, порушення прав і законних інтересів.
Із законністю і правопорядком тісно пов’язані такі юридичні категорії, як “суспільний порядок”, “громадський порядок”, “дисципліна”.
Суспільний порядок – це реальний порядок суспільних відносин, що відповідають не тільки нормам права, а й іншим соціальним нормам.Суспільний порядок являє собою всю сукупну систему суспільних відносин, що складається в результаті реалізації соціальних норм:
норм права, норм моралі, норм суспільних організацій, норм неправових звичаїв, традицій і ритуалів.
У правовій державі всі елементи суспільного порядку взаємодіють між собою і знаходяться під його захистом. Однак тільки порядок охороняється спеціальними державно-правовими мірами. Інші елементи суспільного порядку забезпечуються своїми засобами впливу:
моральними, особисто-суспільними, природними навичками і звичками, силою традиції.
Військовий правопорядок - складова частина загального правопорядку. Він формується на основі загальних принципів права, відбиває визначені потреби життя суспільства, без яких воно не може нормально функціонувати1.
Оскільки збройні сили - це специфічна державна організація, спеціально призначена для ведення збройної боротьби, зміст її діяльності значно відмінний від поведінки інших учасників суспільних відносин, що не входять до складу даної організації. Цим визначаються особливості і специфічні риси військового правопорядку.
|
1—Правознавство/ За ред. М. Настюка. – Львів: Світ, 1995. – С. 29.
Військовий правопорядок - це така система відносин, що складається між суб’єктами військового права в результаті суворого і точного здійснення ними запропонованих військово-правових норм.
Особливості військового правопорядку виражаються в наступному:
По-перше, військовий правопорядок формулюється на основі таких правових норм, що спеціально призначені для регулювання специфічних суспільних відносин, що виникають в області будівництва, життя і діяльності збройних сил. Ці норми містяться в різних актах військового законодавства.
По-друге, військовий правопорядок має специфічний зміст. Він включає тільки ті суспільні відносини, що мають місце у процесі бойової підготовці військ, при несенні військовослужбовцями внутрішній і вартовій службі, у ході виконання бойових завдань у воєнний час. Такі суспільні відносини по своєму характерні тільки для військової організації і не мають поширення в умовах цивільного життя.
Складовою частиною військового правопорядку є порядок уставу, що представляє собою систему взаємин, між військовослужбовцями, що будується в суворій відповідності з військовим статутом і наставлень.
Військовий правопорядок складається на основі законності, в результаті точної реалізації правових норм усіма військовослужбовцями, військовими посадовими особами, військовими організаціями. Він втілює у собі соціальну справедливість, рівність усіх перед законом, демократію і інші принципові правові положення. Відносини між військовослужбовцями в процесі їх службової діяльності будується на засадах гуманізму, товариської взаємодопомоги й відповідальності за свої дії.
Громадський порядок – це порядок у громадських місцях. Його основою насамперед служать не нормативно-правові акти, а культурність та вихованість суспільства.
Дисципліна– це своєчасна і точне виконання вимог, що випливають з нормативних та індивідуально- правових актів, технологічних, організаційних. Моральних, громадських та інших соціальних норм.
Розрізняють такі види дисципліни:
а) державну;
б) партійну і громадських організацій;
в) виробничу;
г) трудову;
д) військову;
е) навчальну;
є)екологічну та ін.
Враховуючи все, що було сказано вище стає зрозуміло, що основою законності є сама правова держава та система її законодавчої бази. Результатом втілення норм законності в життя є правопорядок, який притаманний всім сферам людської життєдіяльності.
Гарантії законності – це засоби й умови, за допомогою яких держава забезпечує повне і послідовне здійснення її вимог. Розрізняють загальні і спеціальні гарантії.
Загальні гарантії – це економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби і умови, в яких функціонує правова система і підтримується відповідний правопорядок.
Спеціальні гарантії – це спеціально-юридичні засоби й умови, які реально забезпечують вимоги законності. До них належать: виявлення правопорушень; попередження правопорушень; припинення неправомірних діянь, що почали скоюватися; міри захисту від правопорушень; міри відтворення порушеної законності; юридична відповідальність.
У правовій державі існує ціла система гарантій законності і правопорядку. Під гарантіями законності і правопорядку розуміються такі умови суспільного життя і спеціальні міри, прийняті державою, що забезпечують міцний режим законності і стабільність правопорядку в суспільстві. Розрізняються матеріальні, політичні, юридичні і моральні гарантії законності і правопорядку1.
До матеріальних гарантій відноситься така економічна структура суспільства, у рамках якої встановлюються еквівалентні відносини між виробниками і споживачами матеріальних благ. При еквівалентних ринкових товаровідносинах створюється реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства. У цих умовах будь-який суб'єкт права стає економічно вільним і самостійним.
1 – Основи держави і права / За редакцією А. М. Колодія, -- К. : Либідь,1997.–С.45
Знаходячись під захистом закону та маючи його підтримку, він повною мірою реалізує свої можливості в сфері матеріального виробництва, що є найважливішою гарантією законності і правопорядку в суспільстві. Матеріально забезпечений і соціально захищений індивід, як правило, погодить своє поведінку з правом, оскільки його інтереси гарантуються режимом законності й одержують об'єктивне втілення в правопорядку.
Політичними гарантіями законності і правопорядку є всі елементи політичної системи суспільства, що підтримують і відтворюють громадське життя на основі юридичних законів, що відбивають об'єктивні закономірності суспільного розвитку. Держава, її органи, різноманітні суспільні об’єднання і частини організацій, трудові колективи, тобто всі ланки сучасної політичної системи суспільства, в інтереси всього життєзабезпечення всіляко підтримують необхідний режим законності і стабільність правопорядку. Ті політичні організації, ділові політичні діячі, що протиставляють себе порядку, встановленому законом, позбавляються захисту з боку держави.
До юридичних гарантій відноситься діяльність державних органів та установ, спеціально спрямоване на попередження і припинення порушення законності і правопорядку. Її здійснюють законодавчі, виконавчі і судові органи державної влади. Основні напрямки боротьби з правопорушеннями формують законодавчі органи, видаючи відповідні нормативно-правові акти, що передбачають юридичну відповідальність за протиправні дії. При наявності досить міцних економічних і політичних гарантій правоохоронна діяльність держави ефективно забезпечує оптимальний режим законності і стійкості правопорядку.
Моральними гарантіями законності і правопорядку є стабільні морально-психологічна обстановка, у якій реалізуються юридичні права й обов'язки учасників правовідносин; рівень їхньої духовності і культури; чуйність і увага державних органів і посадових осіб до людини, його інтересам і потребам. У створенні здорової моральної обстановки в сфері правового регулювання беруть участь усі ланки політичної системи суспільства, у тому числі благодійні організації, установи культури і мистецтва, школи, вищі навчальні заклади, церква1.
Морально здорове суспільство - це суспільство, що функціонує на основі законів, в умовах стабільного правопорядку.
Законність і правопорядок у суспільстві забезпечується всієї системою гарантій, що органічно взаємодіють між собою, взаємнообумовлюють і доповнюють один одного.
До юридичних умов слід віднести:
удосконалення правової системи,
повноту,
непротиріччя,
рівень розвитку діючого законодавства,
правосвідомості і правової культури;
ефективні систему контролю й нагляду за законністю;
якісну й ефективну роботу юридичних органів;
високоефективні засоби державного примусу тощо.
Проте сама законність також потребує певних засобів, які могли б охороняти її від різних порушень, впроваджувати її у життя. Серед таких засобів важливе місце займають юридичні гарантії законності – передбачені законодавством спеціальні засоби реалізації, охорони і відновлення законності.
Існує багато різноманітних юридичних гарантій. Назвемо головні з них.
1- Правознавство / За ред. М. Настюка. – Львів: Світ, 1995. – С.29
По-перше, законодавство. Воно є основною законності і водночас – її гарантією. Це пояснюється насамперед тим, що саме в законодавстві закріплюється обов’язок усіх людей і організацій, службових осіб і державних органів не порушувати законність; визначаються завдання і повноваження відповідних органів по охороні і забезпеченню законності тощо. Отже, законодавство є гарантією законності тому, що передбачає всі юридичні засоби реалізації, охорони і відновлення законності.