Проблемы налогооблажения в странах переходного периода (стр. 4 из 8)

За обсягом фактично сплачених податків і обов'язкових платежів у бюджет відмінність питомого податкового навантаження виявляється ще значнішою, ніж за нарахованими платежами (див. рис. 2): якщо на транспорті сума податків та інших обов'язкових платежів у бюджет, а також внесків по обов'язковому соціальному страхуванню в 1996 р. становила 54,7% ВВП галузі, то в сільському господарстві — відповідно, тільки 14,6%, тобто майже в 4 рази менше. У 1998 р. податкове навантаження коливалося від 47,3% галузевого ВВП (у галузі зв'язку) до 15,8% (у сільському господарстві).

Рис. 2.1.1 Внесено податків і обов’язкових платежів (за даними 1996 і 1998р.) (% ВВП галузі)

Диференціація фактичного рівня оподаткування є наслідком не тільки особливостей податкової системи (наявності галузевих податкових пільг і податків, прив'язаних до елементів затрат), але й, насамперед, заборгованості підприємств по податках і обов'язкових платежах.

У 1998 р. приріст недоїмки у розрахунку на 1 грн. нарахованих платежів у бюджет становив по народному господарству (в цілому) 37 коп., у промисловості — 44 коп., а в сільському господарстві — 59 коп. (див. табл. 2.1.5). У галузі зв'язку приріст недоїмки був у 10 разів нижчим, ніж у середньому по народному господарству.

Таблиця 2.1.5.

Галузева структура недоїмки і платежів, нарахованих у бюджет (за даними 1998 р.)

Галузі	Галузева структура нарахованих платежів	Галузева структура надходжень у бюджет України	Галузева структура приросту недоїмки	Приріст недоїмки у розрахунку на 1 грн. Нарахованих платежів (грн)
Україна (в цілому)	100	100	100	0,37
Промисловість	50,2	37,9	60,7	0,44
Сільське господарство	3,7	2,5	6,0	0,59
Транспорт	11,8	8,9	12,9	0,40
Зв’язок	2,8	3,4	0,2	0,03

Висока заборгованість по податках та інших обов'язкових платежах означає, що фактично підприємства-боржники здобувають додаткові "податкові пільги". У 1998 р. до заборгованості низькоефективних і збиткових підприємств по податках та інших обов'язкових платежах у дедалі більшому обсягу стала додаватися стрімко зростаюча заборгованість підприємств високорентабельних галузей, які випускають "універсальні товари" (електроенергетики і газової промисловості)". В умовах бартеру неплатежі підприємств, які погано адаптувалися до ринку, врешті-решт, нагромаджуються в їх заборгованості виробникам або постачальникам газу і електроенергії. Виробники і постачальники "універсальних товарів" використовують неплатежі у бюджет як засіб часткової компенсації неплатежів своїх споживачів. Відсутність реальної майнової відповідальності підприємств за виконання податкових (як, зрештою, і будь- яких інших) зобов'язань, а також практика списання і реструктуризації їх заборгованості перед бюджетом призвели до того, що неплатежі стали важливим елементом їх "раціональної поведінки".

Поведінка підприємств у ринковій економіці, міра свободи їх дій визначаються ринковими цінами і співвідношенням доходів і витрат кожного з них, тобто жорсткістю його бюджетних обмежень. Однією з ознак такої жорсткості є неможливість для підприємств впливати на нормативи оподаткування¹². Підприємства ж України досі можуть впливати на умови свого оподаткування через систему неплатежів. Тим самим доходи держави перерозподіляються на користь найменш ефективних підприємств, які завдяки цьому дістають можливість продовжувати діяльність практично незалежно від критеріїв економічної ефективності. Усі спроби Уряду збільшити бюджетні надходження приводили, в кращому разі, до стабілізації доходів у номінальному вираженні (як це було в 1997 і 1998 рр.) або до зниження темпів зростання недоїмки (як це було в 1999 р.).

В умовах, що склалися, ефективніші підприємства втрачають свої конкурентні переваги як на міжнародному, так і на внутрішньому ринках:

— по-перше, погіршується їх міжнародна конкурентоспроможність (через вищий, ніж в інших країнах, загальний рівень податкового навантаження);

— по-друге, втрачаються їх порівняльні переваги на внутрішньому ринку (через вищі, ніж для підприємств-боржників, фактичні податкові платежі).

Високі абсолютний і відносний рівні фактичного оподаткування ефективніших підприємств означають, що у відношенні до них податкова система України має дискримінаційний характер. Найефективніші підприємства втрачають стимули до розширення діяльності (принаймні, легальної) та створення додаткових робочих місць. Рівень зайнятості та середня продуктивність праці в народному господарстві знижуються, отже — зменшуються і доходи бюджету. Скорочення зайнятості, в свою чергу, вимагає додаткових витрат держави щодо соціального захисту.

Тим часом у таких умовах найменш ефективні підприємства заінтересовані в продовженні своєї діяльності, оскільки це є підставою для збереження податкових пільг. Наслідками здійснюваної в Україні податкової політики стали зростання кількості неефективних підприємств у народному господарстві та триваюче падіння темпів економічного розвитку, викликане неможливістю перерозподілу обмежених виробничих факторів у найефективніші види діяльності (див. табл. 2.1.6.).

Таблиця 2.1.6.

Частка збиткових підприємств у галузях народного господарства України і динаміка реального ВВП (за даними 1992—1999 рр.)

Галузі	Роки
	1992	1995	1997	1998	1999
Народне господарство (в цілому)	9,5	22,2	53,4	54,5	55,7
Промисловість	3,7	11,5	45,1	53,9	51,9
Сільське господарство	0,7	28,7	80,1	70,0	51,9
Транспорт	Немає даних	9,6	50,6	58,7	62,9
Зв’язок	Немає даних	3,9	18,1	16,5	29,6
Динаміка реального ВВП	-17,8	-52,2	- 58,4	- 59,1	-59,2

2.2.Структура чинної податкової системи Російської Федерації. Основні групи проблем.

Чинна податкова система Росії потребується в серйозному реформуванні. Побудова справедливої й ефективної податкової системи, забезпечення її ясності, передбачуваності і стабільності є важливою умовою підвищення підприємницької й інвестиційної активності.

В даний час податкова система Росії вже містить ряд методів і засобів, що є прийнятною формою перерозподілу засобів в умовах ринкових відносин.

Податкова система базується на відповідних законодавчих актах держави, який установлюються конкретні методи побудови стягування податків, тобто визначаються елементи податку.

Взагалі характерною рисою нової податкової системи Росії стає поява великої групи місцевих податків і зборів. Місцеві органи відповідно до законодавства можуть уводити 21 вид податків, із котрих 3 є загальнообов'язковими. Це земельний податок, реєстраційний збір із фізичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, і податок на майно громадян. Інші 18 установлюються (або не встановлюються) за рішенням місцевих органів керування. По більшості місцевих податків гранична ставка обмежена законодавством РФ.

Податкова система Росії стала формуватися в її сучасному виді з 1991 року в результаті прийняття Закону “Про основи податкової системи РФ”. Прийняттям цього закону хотіли покласти в основу побудови російської податкової системи два основних принципи: