3.І. В підготовчій частині судового засідання.
3.2. Участь захисника у судовому слідстві.
3.3.Участь захисника в допиті підсудного.
3.4. Участь захисника в допиті свідків і потерпілого.
3.5. Участь захисника в проведенні експертизи на суді та допит експерта.
3.6. Участь захисника в судових дебатах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
Згідно ст.2 КПК України завданням кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у ньому, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Виконання цих завдань так чи інакше стосується різних суб'єктів кримінальної-процесуальної діяльності, які мають особистий інтерес у справі: підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, цивільного позивача, цивільного відповідача. Усі ці учасники мають право на захист своїх законних інтересів.
Ст. 59 Конституції України забезпечує кожному обвинуваченому право на захист. У кримінальному процесі обвинувачений має такі права: знати, в чому його обвинувачують і давати пояснення по пред'явленому йому обвинуваченню; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді у суді першої інстанції та ін. Усі вони в своїй сукупності складають право обвинуваченого на захист, гарантувати які повинна держава. В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 року "Про застосування законодавства, і яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист" вказується, що забезпечення відповідно до чинного законодавства підозрюваному і обвинуваченому, підсудному права на захист є конструктивним принципом і важливою гарантією об'єктивного розгляду справи та запобігання притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб /п.1/. Право на захист закріплюється і в міжнародно-правових документах, наприклад, в "Основних положеннях про роль адвокатів", що прийняті VIII Конгресом ООН “про запобігання злочинам", у серпні 1990 року: "Будь яка людина в праві звернутися за допомогою до адвоката за своїм вибором для підтвердження своїх прав і захисту на усіх стадіях кримінального процесу" /ст.1/. Право на захист - це не тільки гарантія від необгрунтованого обвинувачення, але й важливий інструмент пізнання істини. Захист в кримінальному процесі означає весь комплекс процесуальних дій обвинуваченого і його захисника, спрямованих на заперечення обвинувачення, виявлення обставин, що виправдовують обвинуваченого, звільняють чи пом'якшують його відповідальність, а також на захист особистих і майнових прав і законних інтересів обвинуваченого.
Правом на захист обвинувачений користується протягом всього кримінального процесу в будь-якій стадії. Невід'ємною і необхідною умовою здійснення обвинуваченим свого права на захист є презумпція невинності, яка полягає в тому, що обвинувачений визнається невинним, коли його винність не буде безсумнівно доведена, поки його винність не буде доведена і підтверджена вироком суду, що вступив в законну силу.
Вона знайшла своє відображення і в загальній декларації прав людини /ст.11/, і в Міжнародному пакті про громадські та політичні права /ст.14/.
На відміну від загальногромадських прав /трудових, житлових/ обмеження кримінально-процесуальних прав є неприпустимими. В іншому разі дії і рішення органів кримінального судочинства неминуче обмежуватимуть право на захист і, отже, перешкоджатимуть суду всебічно, повно і об'єктивно розглянути справу, винести законний і обгрунтований вирок. Такі порушення кримінально-процесуального закону є істотними і складають підстави для скасування вироку /ст.370 КПК/.
Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливіших гарантій, врахованих законодавцем, права на захист. Згідно ст.48 КПК захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби і способи для з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого /підозрюваного/ або пом'якшують його відповідальність, надавати йому юридичну допомогу.
Важливим кроком у розбудові правової держави України є Закон "Про адвокатуру", ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. Він проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, які діють на засадах[1].
У правознавстві громадянство розглядається як стійкий юридичний зв’язок людини з державою, або головне правовідношення держави та громадянина, що умовно назване правовідношенням громадянства. Соціальний зміст цього зв'язку, або правовідношення, полягає в тому, що конституційне закріплення суб'єктивних прав громадян означає обов'язок держави забезпечити захист цих прав від неправомірних посягань з боку окремих органів держави, посадових осіб та інших громадян.
У Конституції говориться про право громадян користуватися "правовим захистом" (ст.59), "захистом та заступництвом держави" (ст.50), мати "судовий захист від посягань на честь та гідність, життя та здоров'я, на особисту свободу та майно" (ст.50), про вжиття державними органами заходів “по забезпеченню та захисту прав та свобод громадян" (ст.58)» Ці та інші конституційні приписи дають підстави для висновку про те, що правовий захист означає визнання та забезпечення державою та її органами прав та свобод громадян, поважання їх честі та гідності.
Право громадян на правовий захист - загальноправовий принцип. Він виливає з громадянства та діє як в кримінально-процесуальному, так і в інших сферах права.
Право на правовий захист належить будь-якій особі, яка залучена до кримінального процесу.
Право обвинуваченого на захист - це насамперед сукупність процесуальних прав, наданих йому для захисту від обвинувачення як особисто, так і з допомогою захисника.
Здійснення права на захист необхідне у всіх випадках кримінального переслідування. Лише у відриві від реальної дійсності можна вважати, що адвокат не захищає злочинців, але право на захист має сенс лише тому, що обвинувачений вважається невинним. На цьому наголошується і в Загальній Декларації прав людини (ст.11) в Міжнародному Пакті про політичні і громадянські права (ст.14). При всьому значенні презумпції невинності принцип забезпечення обвинуваченому право на захист не втрачає свого самостійного значення. Право на захист має сенс не тільки для спростування обвинувачення, але і для заперечення кваліфікації діяння, обґрунтування більш м'якого покарання, для справедливого розв'язання інших дуже важливих для обвинуваченого питань.
Право на захист не відноситься до якої-небудь однієї процесуальної стадії. Воно надане кожному підозрюваному і обвинуваченому і забезпечення його передбачено на всіх етапах кримінального процесу. Обсяг процесуальних прав обвинуваченого розвивається та змінюється з рухом кримінальної справи. Одним з таких прав - є право мати захисника (ст. 43 КПК України).
Захисник - це особа, яка уповноважена у передбаченому законом порядку здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених та виправданих і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Згідно ч. І ст.44 КПК України, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного і засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні. За згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. На практиці захисниками є переважно адвокати. Адвокатом є громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше 2-х років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України.[2]
Для допуску до участі в справі адвокат повинен пред'явити ордер адвокатського об'єднання або довіреність на ведення справи, видану його клієнтом. Близькі родичі допускаються до участі в справі після пред'явлення документа, який підтверджує, що вони дійсно є родичами підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а опікуни і піклувальники – рішення органу опіки і піклування.
Закон не обмежує кількість захисників, які можуть захищати одного підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Захисник може брати участь у справі за угодою, за призначенням. Як правило, захисник з числа вищеназваних осіб запрошується підозрюваним, обвинуваченим, його законними представниками, родичами або іншими особами за дорученням чи на прохання підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Якщо у випадках, передбачених ст.45 КПК України захисник не буде запрошений зазначеними особами, його призначає особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя /ч.4 п.1 ст.47 КПК України/.
Замінити захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого і підсудного /ч.6 ст.46 КПК України/.
Захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У випадках, коли відповідно до вимог ст. 45 КПК України участь захисника є обов’язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників можуть брати участь у справі лише одночасно із захисником, адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто, чи за дорученням юридичної особи.