Сучасному кримінальному праву України відомі такі заходи, що не є покаранням за змістом ст. 51 КК України, як: спеціальна конфіскація, вилучення товарів, знищення вилучених товарів, примусові заходи медичного характеру, примусове лікування, примусові заходи виховного характеру, встановлення певних обмежень при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням. Причому застосування тільки останніх чотирьох заходів врегульовано нормами Загальної частини КК України.
Аналізуючи кінцеву мету та характер обмежень вищезазначених заходів, зроблено висновок, що всі вони спрямовані на нейтралізацію криміногенних ситуацій, попередження вчинення нових суспільно-небезпечних діянь, передбачених КК України, як особами, до яких вони застосовуються, так і іншими особами, а також захист прав та інтересів особи, суспільства та держави від суспільно небезпечних посягань з боку такої особи у майбутньому, що є характерним саме для заходів безпеки.
У підрозділі 3.2. “Перспективи розвитку інституту заходів безпеки в кримінальному праві України” робиться висновок про необхідність переосмислення по-новому сутності інституту кримінальної відповідальності (не ототожнюючи її тільки з покаранням (В.О. Меркулова) та видами звільнення від покарання), відмежування покарання від кримінальної відповідальності, „інших кримінально-правових наслідків”, перегляду ставлення українського законодавця до заходів безпеки в кримінальному праві.
На сучасному етапі розвитку кримінального права України виникли щонайменше три передумови врегулювання інституту заходів безпеки як заходів кримінально-правового впливу: вимоги виконання міжнародно-правових обов’язків держави, усунення прогалин у діючому кримінальному законодавстві (як системно-правова передумова) та ефективність цих заходів у протидії злочинності, про що свідчить досвід використання заходів безпеки в зарубіжних країнах. В кримінальному праві України пропонується виділити таку систему заходів безпеки: примусові заходи медичного характеру, визначені розділом ХІV Кримінального кодексу України; примусове лікування, визначене статтею 96 КК України; примусові заходи виховного характеру (крім заходів, що застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність), спеціальну конфіскацію; вилучення та знищення предметів; встановлення нагляду; позбавлення права на керування транспортними засобами; опублікування вироку.
У зв’язку з цим потребує уточнення зміст окремих норм діючого КК України в частині: поширення дії кримінального закону у часі у сфері призначення заходів безпеки, обов’язковості врахування призначених заходів безпеки за вироками іноземних держав при призначенні покарання, застосуванні інших заходів кримінально-правового характеру та ін., удосконалення діючих положень щодо підстав та порядку застосування примусового лікування. На підставі теоретичних розробок відпрацьовано законопроект „Про внесення змін до Кримінального кодексу України”, в якому надаються нормативне визначення заходів безпеки, мета, порядок та підстави їх застосування, власне система та особливості застосування окремих видів заходів безпеки. В запропонованому проекті визначається також, що суд застосовує заходи безпеки за мотивованим рішенням до особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу (ситуацію, яку вона створила), враховуючи ступінь тяжкості та характер вчиненого суспільно небезпечного діяння, особистісні якості, стан її здоров'я, обставини вчинення суспільно небезпечного діяння, її поведінку після вчинення суспільно небезпечного діяння, вчинення особою злочинних діянь в минулому, внаслідок чого суд дійде висновку, що особа є небезпечною для суспільства та може вчинити (чи обумовити) нові злочини.
ВИСНОВКИ
У висновках викладено основні положення дослідження, сформульовано теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації, що полягають у встановленні обумовленості правового регулювання та застосування заходів безпеки як кримінально-правового заходу протидії злочинності, підстав, умов, порядку їх застосування, розробці пропозицій з удосконалення інституту заходів безпеки в кримінальному праві як одного із заходів кримінально-правового впливу на злочинність.
До основних результатів дослідження слід віднести:
1. Дослідження поняття, сутності, системи, порядку та підстав застосування заходів безпеки у кримінальному праві викликано, в першу чергу, необхідністю охорони прав та інтересів особи та суспільства від суспільно небезпечних проявів і посягань. І хоча при попередженні суспільно небезпечних діянь заходи безпеки не є заходами основного характеру, а скоріше – ситуативними заходами, втім вони, як свідчить світовий досвід, дозволяють з великим ступенем ефективності обмежити кримінальну активність особливо небезпечних для суспільства осіб.
2. Сучасна система кримінально-правових заходів протидії злочинності складається із заходів покарання, заходів безпеки, заходів відновлення (компенсаційних заходів), заходів соціального захисту та профілактики, серед яких заходи безпеки мають переважне значення у забезпеченні захисту суспільства від суспільно небезпечних осіб та криміногенності конкретних життєвих ситуацій.
3. Вже наприкінці ХІХ ст. кримінально-правові заходи безпеки привернули увагу представників майже всіх шкіл кримінального права, оскільки тогочасні реалії вимагали перенесення центру ваги кримінальної репресії з „діяння” на „діяча”. Підсумовуючи погляди представників різних кримінально-правових шкіл, можна простежити розвиток ідей від широкого застосування заходів безпеки та соціального захисту до осіб в „небезпечному стані” до надто обмеженого їх застосування. Водночас, єдиною для всіх них була ідея, що кримінально-правові заходи, які мають застосовуватися до злочинців, повинні поєднувати в собі існуючі заходи покарання разом із заходами безпеки та іншими заходами.
Покарання має переважно репресивний характер і лише опосередковано відіграє превентивну роль, натомість, заходи безпеки мають переважно превентивний, попереджувальний характер; покарання застосовується як наслідок вини злочинця, а захід безпеки може визначатися як небезпечністю особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і виною, а також певною криміногенністю ситуації; покарання призначається, як правило, на певний строк, а захід безпеки, як правило, залишається в силі, доки не зникне небезпека, що стала підставою застосування цього заходу.
4. Покарання і заходи безпеки за законодавством більшості держав Західної Європи є примусовими правовими наслідками протиправного діяння, застосовуються від імені держави за вироком суду. Кримінальне законодавство Іспанії, Швейцарії, ФРН, Голландії, Італії, Республіки Сан-Марино та ін. визнає, що заходи безпеки можуть призначатися і за відсутності вини, поза кримінальною відповідальністю (наприклад, щодо неосудних осіб), безпосередньо спрямовані на усунення „небезпечного стану” особи, яка вчинила або може вчинити суспільно небезпечне діяння (обмеження певних прав), або нейтралізацію криміногенності ситуації (призначення спеціальної конфіскації певних предметів). При розв’язанні питання щодо „суспільної небезпеки” особи враховуються її конкретні суспільні (небезпечні, злочинні) дії, попередня злочинна діяльність. Так, суспільно небезпечними можна визнавати при дотриманні певних умов „професійних” злочинців, „звичних” злочинців, осіб, звільнених від кримінальної відповідальності внаслідок психічної хвороби через неосудність, які через свою поведінку та вчинки становлять загрозу для суспільства.
5. В кримінальному законодавстві України широко застосовуються заходи, які не є покаранням, і за своєю природою та сутністю відносяться до заходів безпеки, що вимагає їх відокремлення та чіткого визначення. У кримінальному праві України слід виокремити таку систему заходів безпеки: примусові заходи медичного характеру; примусове лікування; примусові заходи виховного характеру (крім заходів, що застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність), спеціальну конфіскацію; вилучення та знищення предметів; встановлення нагляду; позбавлення права на керування транспортними засобами; опублікування вироку.
Зроблені висновки можуть певним чином сприяти реалізації державної політики у попереджені вчинення злочинів та суспільно небезпечних діянь неосудними особами, превенції фінансування злочинної діяльності, а також сприятимуть підвищенню авторитету кримінального закону.
Список опублікованих автором праць за темою дисертації
1. Горбачова І.М. Дотримання прав людини при застосуванні до винної особи заходів спеціальної конфіскації за чинним КК України // Боротьба зі злочинністю та права людини: Зб. наук. ст. / За ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна. – Бібліотека журн. „Юридичний вісник”. – О.: Фенікс, 2006. – С.112-117.
2. Горбачова І.М. Розмежування конфіскації і спеціальної конфіскації // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Вип. 32. – Одеса: Юрид. л-ра, 2007. – С.182-186.
3. Горбачова І.М. Заходи безпеки в законодавстві країн Європи, як засіб протидії організованої злочинності // “Правовые проблемы противодействия организованной престуности”: Зб. наук. пр. – Одеса, 2005. – С. 71-77.