1. Житло. Воно повинно бути цілком визначено. При відсутності в договорі необхідних вказівок відчужувачеві повинна бути надана ізольована кімната, якщо інше не виключається характером житла, що відчужується. Як правило, це житло надається відчужувачеві саме у тому житловому приміщенні, право власності на яке виникає за договором у набувача. В інших випадках повинно бути вказано місцезнаходження житла, кімната, розмір та інші характеристики такого житла.
2. Харчування. Тут можливі два варіанти. Перший. Види харчування, що повинні надаватись, визначаються безпосередньо у договорі. Другий. Конкретні види харчування в договорі не визначаються, а лише вказується, що набувач повинен забезпечувати відчужувачеві майна необхідне харчування. У останньому випадку, як вказано у літературі, необхідно орієнтуватися на рівень забезпечення, необхідний в даних конкретних умовах з точки зору вимог, що, звичайно, пред'являються.
3. Догляд. Конкретні форми догляду залежать передусім від стану здоров'я відчужувача. Угодою сторін можуть бути передбачені і такі форми догляду, що не залежать від стану здоров'я. Наприклад, обробка присадибної ділянки, забезпечення прибирання житла відчужувача тощо.
4. Допомога. Відчужувач може потребувати різні види допомоги. Наприклад, у здійсненні правочинів, складанні листів, отриманні посилок, грошей за переказами тощо. Набувач зобов'язаний надавати йому таку допомогу, яка прямо передбачена договором чи без якої відчужувач, як непрацездатна особа, не може здійснювати певні дії.
З урахуванням того, що сьогодні договір довічного утримання розглядається як різновид договору купівлі-продажу, то, як вважає О.А. Підопригора, можна говорити про ціну цього договору, але ціну своєрідну, яка може виражатись не в грошовій формі, а в матеріальному забезпеченні в натурі. У договорі має бути чітко визначена оцінка відчужуваного майна за погодженням сторін. Зрозуміло, що точно визначити обсяг і розмір витрат на матеріальне забезпечення в натур; чи у грошовій сумі на момент укладення договору неможливо. Це можна зробити лише приблизно, оскільки тривалість життя відчужувана невідома, а сума надання залежить саме від цього. Тому в договорі визначаються саме періодичні обсяги матеріального надання, що має зробити набувач на користь відчужувача (щомісячні, щоквартальні тощо).
У ч. 4 ст. 799 проекту ЦК України передбачена можливість заміни довічного утримання в натурі періодичними грошовими платежами. Це є позитивною зміною, оскільки набувач майна, який на момент укладення договору має можливість безпосередньо надавати утримання і харчування відчужувачеві, за деякими обставинами (наприклад, переїзд в іншу місцевість) об'єктивно може цієї можливості позбавитися. Тоді він може лише домовитися з відчужувачем про заміну безпосереднього натурального надання на періодичні грошові платежі і це вичерпає виникаючу проблему. На наш погляд, тверда грошова оцінка може бути застосована до всіх видів матеріального надання в цілому за договором чи до кожного виду надання окремо. Можливим є також варіант, коли деякі види утримання надаються у грошовому вираженні (наприклад, витрати на харчування), а окремі з них - в натуральному вираженні (наприклад, ліки за визначеними найменуваннями та у встановленій кількості чи періодичний медичний огляд). Не виникає сумніву, що стан відчужувача може мінятися і замість одних ліків він може вимагати інших; замість ліків може з'явитися необхідність в посиленому харчуванні чи навпаки. Тому, укладаючи додаткові угоди до договору довічного утримання, сторони можуть міняти кількісні та якісні показники надання, керуючись принципом доцільності та необхідності в межах спочатку встановленої суми. Щоб уникнути суперечок у майбутньому про вид, кількість чи якість матеріального надання, можливо безпосередньо в договорі детально вказувати елементи надання: які саме ліки повинні надаватись, у якому медичному закладі повинні проводитись огляди, з якою періодичністю тощо. Якщо в договорі вказується фіксована грошова сума надання, необхідно визначити її розмір.
В договорі довічного утримання обов'язково повинно бути визначено те, коли саме, з якою періодичністю набувач повинен здійснювати надання на користь відчужувача майна (наприклад, «до першого числа кожного місяця» чи «кожного четверга»).
Термін дії договору довічного утримання визначається тривалістю життя відчужувача майна. Але, як відмічає ряд авторів, цей договір не можна визнати умовним правочином, оскільки в умовних правочинах умова може настати, а може й не настати. Смерть - об'єктивна категорія, вона обов'язково настане незалежно від волі сторін. Для умовної угоди обов'язковою є ознака альтернативності відносно настання події. У договорі довічного утримання цього немає, тому що смерть хоч і є подією, але її настання очевидне. Тому необхідно погодитись з вказаними авторами та зазначити, що договір довічного утримання - правочин не умовний, а терміновий, причому укладений на певний строк, тобто період життя відчужувача.
Форма договору довічного утримання не відрізняється від інших договорів на відчуження житла і вже була докладніше подана у попередніх підрозділах, тому зупинятись на цьому зараз не будемо. Зазначимо лише, що це повинна бути обов'язкова нотаріальна форма.
Деякі адвокати намагаються прирівняти договір довічного утримання до купівлі-продажу, а тому в суді вимагають застосувати ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, тобто визнати можливим укладення договору довічного утримання як «домашнього правочину». Наприклад, тяжко хворий громадянин залишає розписку чи заяву: «Прошу вважати, що особа, яка мене доглядала, є власником мого будинку за це». Такі угоди повинні визнаватись недійсними і це, на нашу думку, є виправданим.
Сторони та зміст договору довічного утримання
Сторонами в договорі довічного утримання є відчужувач і набувач майна. До сторін у договорі ставляться звичайні вимоги про цивільну правосуб'єктність. Згідно зі ст. 425 ЦК УРСР відчужувачем майна за договором довічного утримання може бути лише фізична особа, яка є непрацездатною за віком або за станом здоров'я. Тобто згідно з діючим законодавством працездатна особа за цим договором відчужувати майно та отримувати надання ні в якому разі не може. Крім того, відчужувач повинен бути власником майна та мати право на його відчуження. Подальша демократизація суспільства вплинула на те, що у проекті ЦК України вже немає обмежень щодо непрацездатності відчужувача. Тобто планується, що будь-яка особа за наявності в неї на праві власності значного за цінністю майна зможе укладати договір довічного утримання та протягом свого життя отримувати зумовлене надання.
Практика пішла тим шляхом, що набувачем майна також може бути тільки фізична особа. Але проект ЦК України вже передбачає, що набувачем майна можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Тобто в майбутньому перелік осіб, що можуть набувати майно за договором довічного утримання буде значно розширений. При цьому до юридичних осіб також мають бути поставлені вимоги щодо цивільної правосуб'єктності. Тобто юридична особа повинна бути зареєстрована у встановленому законом порядку Статутом чи Іншим засновницьким документом організації має бути передбачена можливість сплатного придбання майна у власність, тобто це не повинно суперечити цілям її створення та ДІЯЛЬНОСТІ.
Поширення кола осіб, що можуть бути сторонами в договорі довічного утримання, є, на наш погляд, позитивним Адже, що стосується відчужувача, крім осіб непрацездатних фізично працездатні особи можуть не мати можливості чи навіть бажання скористатися правом на працю або повною мірою реалізувати його. Надання юридичним особам можливості набувати майно за договором довічного утримання також є виправданим, оскільки це не суперечить сутності цього зобов'язання та водночас буде додатковим засобом серед Інших, за допомогою яких юридична особа зможе реально збільшити своє майно для здійснення статутних цілей.
Як в ЦК УРСР, так і в проекті ЦК України, а також в ЦК РФ незміннім у договорі довічного утримання залишається правило, згідно з яким відчужувачем майна може бути тільки фізична особа. Таке становище відповідає природі та сутності цього зобов'язання, і є логічним. Адже у разі неспроможності юридичної особи здійснювати суспільне корисну діяльність ця юридична особа має припинити свою діяльність та ліквідуватися. Більше того, юридичні особи і створюються для суспільне корисних цілей: задоволення потреб їх засновників працівників, народу або держави взагалі. Крім того з самої сутності договору довічного утримання випливає що утримуватись може саме фізична особа, оскільки біологічне поняття «життя» може бути пов'язане лише з фізичними особами.
Ст. 429 ЦК УРСР встановлює, що за договором довічного утримання є можливим перехід прав та обов'язків набувача у разі його смерті до спадкоємців, яким надходить відчужений за договором будинок. Якщо спадкоємці відмовляються від будинку або вони взагалі відсутні, це майно повертається відчужувачеві. Вважаємо, що в цьому випадку йдеться як про спадкоємців за законом, так і про спадкоємців за заповітом, Адже набувач є власником майна і обмежене заставою право розпорядження ним не є перешкодою для заповідання цього майна будь-яким особам. Щодо юридичних осіб-набувачів майна, то згідно з проектом ЦК України у разі їхнього припинення є можливим правонаступництво обов'язків за договором довічного утримання. Спадкування прав відчужувана майна за договором довічного утримання не є можливим, тому що договір припиняється зі смертю відчужувача.
Основним, обов'язком набувача майна за договором довічного утримання є здійснення на користь відчужувача періодичного довічного надання. Прострочення надання за договором набувачем майна або здійснення надання не в повному обсязі надають відчужувачеві право вимагати стягнення такого надання з набувача в примусовому порядку або розірвання договору.