Разом з тим, у деяких статтях (ст.ст.8, 11-13) є пряме запозичення правил із законів, що регулюють відносини щодо власності взагалі та інтелектуальної власності, зокрема. Хоча може бути зрозуміле прагнення законодавця одноманітно урегулювати близькі за змістом відносини, однак це не повинно призводити до копіювання норм одних законів в іншому, без врахування специфіки тих відносин, що складаються у зв’язку з комерційною таємницею суб’єктів господарювання [1].
З іншого боку, є брак уніфікованих норм. Так, визначення комерційної таємниці в проекті закону розходиться з визначенням, наданим у Цивільному кодексу України. У ст. 505 ЦК України говориться про «невідомість» інформації для «осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить», у проекті Закону - інформація «не є загальновідомою або доступною іншим особам, які можуть використовувати її з комерційною метою». У ст. 505 ЦК сказано, що інформація не є легкодоступною, а в проекті - «не є доступною». Згідно зі ст. 505 ГК ця інформація „була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності”, у той час як у ст. 4 проекту закону «є об'єктом розумних зусиль по її захисту”. Представляється, що визначення в ЦК – більш чітке, порівняно з тим, що міститься в проекті закону про комерційну таємницю [3, с. 89].
Вважаємо, що закон про комерційну таємницю має розвивати, доповнювати положення ЦК України, зокрема ст. 505 ЦК, однак він не може їй суперечити. Якщо буде прийнятий закон про комерційну таємницю, що суперечить ЦК України, то одночасно повинні бути внесені зміни й у ЦК України, що не вважається доцільним.
Одним з істотних недоліків проекту закону про комерційну таємницю є те, що в ньому не вирішене питання про співвідношення поняття «комерційна таємниця» з іншими спеціальними видами таємниці, зокрема зі страховою таємницею, з банківською таємницею, зі службовою таємницею.
У проекті закону про комерційну таємницю не вирішене одне з ключових питань — про співвідношення комерційної таємниці і поняття інтелектуальної власності.
На відміну від ЦК, проект Закону не називає право на комерційну таємницю правом інтелектуальної власності, а лише зазначає право власності, не вказуючи його природу.
Видається, що у цьому питанні в проекті Закону упущена головна відмінна риса права на комерційну таємницю - в основі прав власника на комерційну таємницю лежить фактична монополія, утрата якої означає втрату самого права.
На наш погляд, в проекті закону про комерційну таємницю слід уникати оцінних критеріїв, що на практиці допускають можливість широкого тлумачення, наприклад, таких, як «розумні зусилля» (ст. 4 проекту), «надійно захищатися» (ст. 7 проекту).
Таким чином,у системі законодавства про комерційну таємницю слід виділити чотири групи законів та інших нормативно-правових актів. Однак у цілому ці групи актів не погоджені як між собою, так і усередині кожної групи.
Це викликає необхідність врегулювання всього комплексу відносин, що виникають у зв'язку з комерційною таємницею суб'єктів господарювання, у єдиному законі про комерційну таємницю.
Поняття комерційної таємниці слід розглядати і визначати у зв'язку з більш загальною категорією інформації і менш загальною категорією конфіденційної інформації.
Правовий захист права суб'єкта господарювання на комерційну таємницю як гарантія можливості захисту від конкурентної розвідки - це система юридичних засобів, що використовуються у разі порушення цього права і спрямовані на відновлення порушеного права і покарання правопорушників.
З метою удосконалення цього захисту, доцільним було б передбачити в проекті закону України про комерційну таємницю норми, що регулюють організацію охорони комерційної таємниці, а також захист права на комерційну таємницю.
За порушення права суб'єкта господарювання на комерційну таємницю до винної особи може бути застосована юридична відповідальність різної галузевої належності:
цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків, завданих суб'єкту господарювання, на підставі Цивільного кодексу України;
дисциплінарна і матеріальна відповідальність, передбачена Кодексом законів про працю України;
адміністративна відповідальність, встановлена ч. 3 ст.164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
кримінальна відповідальність відповідно до ст.ст.231, 232 Кримінального кодексу України.
Крім цього, інші міри відповідальності передбачені за недобросовісну конкуренцію у вигляді неправомірного збирання, розголошення, схилення до розголошення і використання комерційної таємниці. Ст.ст.21, 22 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» встановлюють такі адміністративно-господарські санкції як накладення штрафів на суб'єктів господарювання – юридичних осіб та їх об'єднання, а також накладення штрафів на юридичних осіб, їх об'єднання та об'єднання громадян, що не є суб'єктами господарювання.
Вважаємо доцільним:
передбачити в Законі України „Про захист економічної конкуренції” відповідальність органів Антимонопольного комітету України за порушення права на комерційну таємницю, зокрема, передбачити, що у разі розголошення працівниками органу Антимонопольного комітету України відомостей, що складають комерційну таємницю, завдані збитки підлягають відшкодуванню відповідно до цивільного законодавства;
нормативно закріпити цивільно-правову відповідальність державних органів та їхніх посадових осіб, зважаючи на те, що застосування дисциплінарної відповідальності посадових осіб державних органів є малоефективним;
передбачити відповідальність посадових осіб державних органів у формі відшкодування завданої шкоди за порушення законодавства про комерційну таємницю, у тому числі її неправомірне розголошення і використання, що сприяло підвищенню рівня захисту права суб'єктів господарювання на комерційну таємницю. Це можна зробити на підставі позадоговірних зобов'язань про відшкодування шкоди, передбачених главою 82 Цивільного кодексу України.
1. Закон України "Про державну таємницю". За станом на 1 березня 2005 року / Верховна Рада України. — К.: Парламентське видавництво, 2005. — 35 с.
2. Коссак В. М., Якубівський І. Є. Право інтелектуальної власності. — К.: Істина, 2007. — 206 с.
3. Манжул К. В. Право інтелектуальної власності. — Кіровоград, 2005. — 60 с.
4. Орлюк О. П., Андрощук Г. О., Бутнік-Сіверський О. Б. Право інтелектуальної власності. — К.: Видававничий Дім "Ін Юре", 2007. — 696 c.
5. Паладій М. В., Мироненко Н. М., Жаров В. О. Право інтелектуальної власності. — К.: Парламентське вид-во, 2006. — 432 с.
6. Понікаров В. Д., Славінська О. М., Єрмоленко О. О. Авторські права та інтелектуальна власність. — Х.: ХНЕУ, 2006. — 100 с.