При призначенні покарання враховується характер та ступінь суспільної небезпеки злочину. Характер суспільної небезпеки визначає її в черзі інших злочинів, а ступінь – дозволяє відрізняти суспільну небезпеку злочинів, які кваліфікуються за однією й тією ж статтею КК. Для визначення характеру суспільної небезпеки головне значення має виявлення об’єкту та суб’єктивної сторони злочину. Ступінь суспільної небезпеки частіше за все характеризується об’єктивною стороною злочину.
Характер і ступінь суспільної небезпеки злочину залежать й від даних, які відносяться до особистості злочинця. Суди при призначенні покарання в залежності від конкретних обставин справи враховують данні про особистість винного: поведінку, за місцем роботи та в побуті, стан здоров'я, сімейний стан. В КК суду при призначенні покарання пропонується враховувати, як покарання, що призначається, відобразиться на умовах життя родини того, хто засуджується. Ці та інші відомості, які позитивно або негативно характеризують особистість винного в злочині до його скоєння, повинні прийматись до уваги при призначенні покарання як за злочини невеликої тяжкості, так й за тяжкі злочини.
Так як закон передбачає різноманітні санкції за грабіж в залежності від наявності чи відсутності обтяжуючих обставин, особливу увагу слід приділяти кваліфікації скоєного винним проступку, оскільки вона перш за все визначає призначення законного та справедливого покарання.
Для індивідуалізації покарання велике значення має встановлення ступеню вини особи, тобто тих моментів, які характеризують психічне ставлення винного до своїх дій та результату, який настав, а також цілей та мотивів скоєння злочину.
Відомо, що грабіж – це корисливий злочин, а наявність корисливих мотивів при скоєнні злочину свідчить, з одного боку, про велику суспільну небезпечність діяння, а з другого – про небезпечні особисті якості винного, що й повинно враховуватись при індивідуалізації покарання.
При призначенні покарання суд повинен враховувати також і ступінь суспільної небезпеки дій, які скоєні винним, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, в силу яких злочин не було доведено до кінця. Сукупністю злочинів визнається скоєння двох або більше злочинів, які передбачено різними статтями або різними частинами однієї статті КК, за жодний з яких винний не був засуджений.
Частина 1 ст. 186 в якості покарання за відкрите викрадення чужого майна, тобто грабіж, передбачає штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років;
Частина 2, за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб - позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років;
Частина 3, за грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому - позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років;
Частина 4, за грабіж, вчинений у великих розмірах - позбавлення волі на строк від семи до десяти років;
Частина 5, за грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою - позбавлення волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.
Заключення
Завжди цікаво простежити досліджуване питання в історії, та в інших країнах. Для того, щоб зробити правильний висновок щодо покарання за такий злочин, як грабіж, про гуманність або навпаки суворість законів нашої країни, я пропоную спочатку простежити цю ділянку розділу Особливої частини Кримінального кодексу України в порівнянні із Кримінальним кодексом Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1960 року, до складу якого входила на той час і Україна.
Отже ст. 145 Кримінального кодексу СРСР 1960 р. передбачає:
1) За відкрите викрадення чужого майна (грабіж) покарання у вигляді позбавлення волі на строк до чотирьох років або виправні роботи на строк до двох років;
2) за грабіж, який скоєно повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з проникненням в житло, приміщення чи інше сховище або поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого - позбавлення волі на строк від чотирьох до десяти років з конфіскацією майна або без такої.
3) за грабіж, який скоєно в великих розмірах, або організованою групою, або особливо небезпечним рецидивістом - позбавлення волі на строк від шести до дванадцяти років з конфіскацією майна.
За простий грабіж ця стаття передбачає позбавлення волі або виправні роботи, в той час як сучасний українській законодавець знайшов більш гуманний вихід – штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як бачимо, така кваліфікуюча ознака як проникнення у житло, інше приміщення чи сховище поставлена поряд із повторністю, попередньою змовою, насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, та максимальний строк позбавлення волі за грабіж з цими кваліфікуючими ознаками, який може призначити суд більший за нині чинний в Україні, та до того ж було можливо призначити додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, що також відсутнє нині.
Жодна з частин цієї статті не передбачає особливо великих розмірів викрадення, що, на мій погляд, є негативним аспектом. Це розмежування дає можливість більш точно кваліфікувати злочин та отже, призначити покарання за скоєний злочин.
Отже, можна зробити висновок, що суттєвої різниці у покаранні за грабіж у цих двох Кримінальних кодексах різних часів немає. Наша країна порівняльно недавно стала на шлях розвинення та разом із устоями, які склались за тривалий проміжок часу, буде змінюватись і її законодавство. Але вже не можна не помітити тенденцію до гуманізму та справедливості.
Список літератури
1. Кримінальний Кодекс з постатейними матеріалами. За станом на 1 вересня 2005р. – Х.: «Одисей», 2005. – 384с.
2. Кримінальний кодекс України. Коментар. За ред. Ю.А. Кармазина, Е.Л. Стрельцова. – Х., Одисей, 2001. – 960с.
3. Кримінальний Кодекс РСФСРвід 27.10.1960.
4. Кримінальний Кодекс України від 05. 04. 2001.
5. Загородніков Н.И. Радянське кримінальне право. Загальна та Особлива частини. – М.: Юрид. літ., 1976. – 568с.
6. Кримінальне право. Загальна та Особлива частина: Підручник / Е.Л. Стрельцов. – Х.: ООО «Одисей», 2006. – 720с.
7. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов. – К. – Х.: «Юрінком Інтер- право», 2002. – 496с.
8. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 503с.
9. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина. Курс лекцій. – Київ: ТОВ «Знання», 2000. – 589с.
10. Панов Н.И. Спосіб скоєння злочину та кримінальна відповідальність. – Х.: «Вища школа», 1982. – 298с.
11. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посібник. – Харків, Украю, 1994. – 354с.
12. Відомості Верховної Ради України. —1991. — № 20.
13. Збірник Постанов Пленуму ВСУ (1963—1995). Ч. ІІ. — К., 1995. — 565с.