План.
1. Здійснення правосуддя виключно судами.
2. Суд присяжних Англії.
3. Кримінально-процесуальні функції: поняття, види, суб’єкти.
1. Здійснення правосуддя виключно судами.
Правосуддя — особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів, стосовних до прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань та кримінальних справ і застосування встановлених законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних. Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному громадянинові гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод.
Правосуддя в Україні регулюється статтями 124—131 Конституції України, законодавством про судоустрій, конституційне, цивільне, кримінальне та арбітражне судочинство.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суди відповідно до ст. 6 Конституції України є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Завданнями правосуддя є:
• всебічне зміцнення законності й правопорядку;
• запобігання злочинам та іншим правопорушенням;
• охорона від будь-яких посягань закріплених у Конституції України суспільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань;
• виховання громадян у дусі точного й неухильного виконання Конституції та законів України, додержання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов'язку, поваги до прав, честі й гідності громадян;
• виправлення й перевиховання осіб, які порушили закон.
До основних ознак правосуддя слід віднести:
• здійснення правосуддя спеціальними державними органами — судами (суддями), які у своїй діяльності є незалежними і підкоряються тільки законові;
• розгляд будь-яких справ у судах із дотриманням особливого порядку, регламентованого процесуальним законом, — порядку судочинства;
• загальнообов'язковість будь-яких судових рішень у справах, що проголошуються ім'ям України і мають силу закону.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.
Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
4) порушення суддею вимог щодо несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Повноваження судді припиняються у разі його смерті.
Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.
Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.
Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років а володіє державною мовою.
Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.
Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.
Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом.
Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.
Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.
Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.
Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
9) обов'язковість рішень суду. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.
За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.
В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:
1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.
До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.
На підставі пакету законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою України 21 червня 2001 р., здійснюється глибока реформа всієї судової системи і судочинства. Структура цієї системи та організація роботи приводяться у відповідності з вимогами Конституції України. 07 лютого 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про судоустрій України”, який набере чинності 01 червня 2002 року.
2. Суд присяжних Англії.
Суд присяжних - наслідок системи загального права й історичні корені його ідуть усередину багатовікової історії Великобританії. Перші зачатки нової форми процесу з'явилися ще в XII столітті при Генріхові II(1154-1189 рр.), що ввів розслідування через місцевих потей по земельних справах, а потім і по кримінальним, використовуючи при цьому кругову поруку сотень.
Але, як справедливо відзначає відомий історик карного процесу М.А. Чельцов-Бебутов, журі того часу ще довгий час не були судом присяжних у нині існуючій формі. Його члени не перевіряли безпосередньо доказів. Вони вирішували справу своїм вердиктом (verdictum, тобто оголошенням під присягою істини) на підставі особисто їм, як місцевим людям, відомих фактів, виконуючи обов'язок повідомлення головуючому своїх, заснованих на особистому знанні, вражень.
В англійській процесуальній теорії зберігалося положення, відповідно до якого присяжні вирішують тільки питання факту, рішення ж питань права належить судді.
Наступна трансформація процесуального статусу присяжних була обумовлена прагненням обвинувача уникнути виклику на двобій з боку обвинувачуваного, унаслідок чого обвинувач повинний був домогтися того, щоб висунуте їм обвинувачення прийняли на себе виділені сотнею присяжні, а для цього йому необхідно було надати присяжним докази, що підтверджують здійснення злочину запідозреною особою. Таким чином, присяжні, котрі раніше діяли в силу особистого знання ними обставин справи, поступово перетворювалися в осіб, що вирішували питання про обґрунтованість обвинувачення по представленим приватним обвинувачем доказам. Іншими словами, відбулося перетворення присяжних зі свідків окремих фактів у суддів, що виголошували вердикт по переконанню, що склалося на основі представлених їм доказів обвинувачення.