Отже, законність забезпечується системою гарантій.
Право громадян України на захист є однією з гарантій зміцнення законності. Згідно з чинною Конституцією України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55). Зміст цього права включає: гарантовану можливість на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; можливість звертатися за захистом своїх прав до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна; суб'єктивне право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних діянь.
Це право деталізується нормами галузевого законодавства: кримінального, адміністративного, цивільного тощо. Кримінальне законодавство забезпечує охорону і захист життя, здоров'я, свободи, честі й гідності особи. Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за вчинення злочинів: проти життя; проти здоров'я; статевих; що створюють небезпеку для життя і здоров'я людини; що посягають на особисту свободу; проти честі й гідності особи.
Особисте майно також захищається кримінальним законодавством (наприклад, злочини проти особистої власності громадян і кримінальна відповідальність за них).
Право на захист забезпечується й за розгляду справ про адміністративні правопорушення. Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, може користуватися юридичною допомогою адвоката (ст.268КпАП України).
Право на захист своєї честі й гідності в судовому порядку мають громадяни та організації в цивільному процесі. Названі суб'єкти мають право вимагати від суду спростування відомостей, що ганьблять їхні честь і гідність, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності (статті 297, 299 ЦК України). Захист цивільних майнових і пов'язаних з ними особистих немайнових прав здійснюється в установленому порядку загальним або третейським судом. Захист названих прав громадян може здійснюватися профспілковими та іншими громадськими організаціями, а також в порядку звернення до державних органів, оскарження дій адміністративних актів тощо.
Отже, чинне законодавство України передбачає право громадянина на захист свого життя, здоров'я, честі й гідності, особистої свободи та майна. Такий захист може здійснюватись у судовому, адміністративному та іншому порядку.
Одним із способів здійснення такого права є право людини на скаргу. Згідно з чинним законодавством, можуть бути оскаржені дії службових осіб, державних і громадських органів в адміністративному і судовому порядку. Шкода, заподіяна незаконними діями цих суб'єктів під час виконання ними їхніх обов'язків, повинна бути компенсована. Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. регулює можливості людини і громадянина щодо практичної реалізації конституційного права оскарження вищезгаданих дій чи бездіяльності посадових осіб. До суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності.
Згідно з Конституцією України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсмен). Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України :tправ людини» від 23 грудня 1997 р. передбачає, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Сферою компетенції та діяльності Уповноваженого є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише:
— між громадянином України, незалежно від місця його перебування, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;
— між іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.
Мета парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється Уповноваженим, полягає у:
- захисті прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
- додержанні та повазі до прав і свобод людини і громадянина всіма органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими особами;
- запобіганні порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприянні їх поновленню;
- сприянні приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до Конституції України, міжнародних стандартів у цій галузі;
- поліпшенні і подальшому розвиткові міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
- запобіганні будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
- сприянні правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
Якщо вичерпано внутрішні державні можливості захисту суб'єктивних прав з допомогою механізмів, що діють в Україні, людина має змогу звернутися за захистом її прав до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. До таких механізмів належать:
1. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй (ГА ООН), яка прийняла 10 грудня 1948 р. Декларацію прав людини. ГА ООН утворила такі органи: Спеціальний комітет з деколонізації; Спеціальний комітет проти апартеїду; Спеціальний комітет з розслідування дій Ізраїлю, що зачіпають права населення окупованих територій, та Комітет із здійснення невід'ємних прав палестинського народу.
2. Рада безпеки, яка зосереджує увагу на різних ситуаціях, пов'язаних з порушенням прав людини.
3. Екологічна та соціальна рада (ЕКОСОР), яка утворила ряд комітетів і комісій, а саме: Комітет з прав людини; Комісію зі статусу жінок; Комісію з соціального розвитку; Комісію із запобігання злочинності та кримінального правосуддя.
4. Комісія з прав людини (КПЛ ООН) є головним органом ООН, що опікується правами людини; Підкомісія з питань запобігання дискримінації та захисту меншин, яка допомагає в роботі КПЛ ООН.
5. Спеціалізовані установи ООН: Міжнародна організація праці (МОП); Освітньо-наукова та культурна організація (ЮНЕСКО); Міжнародна юридична комісія (МЮК); Верховний комісар ООН та деякі інші.
Отже, в Україні захисту суб'єктивних прав людини й громадянина надається належне значення. Якщо використано всі внутрішні можливості, людина може захистити свої права з допомогою міжнародних організацій та іншими не забороненими законом засобами.
Висновки
1. Право та держава мають розглядатися в постійній взаємодії, взаєморозвитку, взаємофункціонуванні.
2. Як самостійне явище право має свої поняті, ознаки, функції, форму і середовище здійснення.
3. Теоретичні знання про право сприяють оволодінню регулятивно-юридичними механізмами в повсякденному житті, формують навички його практичного застосування.
4. Вміння користуватися правом допоможе активно здійснювати, охороняти і захищати права людини в громадянському суспільстві.
Література
1. Юридична енциклопедія. - 2002. - Т. 4. - С. 192.
2. Філософія права: Навч. посіб. / За ред. О. Г. Данільяна. -К: Юрінком Інтер, 2008, 589 с.
3. Хоменко І. В. Логіка для юристів: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2009. – 379 с.
4. Юридична енциклопедія. - 1998. - Т. 1. , 548 с.
5. Соціологія права: Навч. посіб. / За ред О. Джужи. - К., 2004, 672 с.
6. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посіб. — К., 2000, 832 с.