Міністерство Освіти України
Івано-Франківський інститут права,
економіки та будівництва
Кафедра теорії держави та права
Курсова робота
з теорії держави і права
Тема " Основні міжнародні правові акти про економічні та культурні права людини"
Виконав: ст. гр. Ю - 98 - 1
Фіалковський Р.С.
Науковий керівник:
доц. Васькович Й.В.
Івано-Франківськ
1998р.
Зміст
Вступ
1. Поняття прав людини.
2. Права людини та їхня відмінність
від інших прав.
3. Визначення і характеристика економічних,
політичних і соціальних прав людини.
4. Міжнародно-правові стандарти
та джерела прав людини.
5. Міжнародно правові документи про економічні,
політичні та культурні права.
5.1. Міжнародно правові документи,
які захищають економічні права людини.
5.2. Міжнародно правові документи,
які захищають політичні права людини.
5.3. Міжнародно правові документи,
які захищають культурні права людини.
6. Міжнародно-правові організації з прав людини.
6.1. Всесвітні.
6.2. Регіональні.
7. Основні тенденції розвитку прав людини.
8. Міжнародно-правові стандарти з прав людини та законодавство України.
Висновки
Список використаних першоджерел
Вступ
У сучасному світі немає суспільства, в якому не використовувалися б, не культивуалося б поняття права. Тому правильне розуміння тих явищ, які цим поняттям відображаються, набуває безпосередньо світоглядного значення. Світогляд людини не може бути повним, досконалим, якщо у ньому відстні знання щодо сутності права.
Прте «участь» у форсуванні світогляду людини - не єдиний прояв реального значення положень, викладених у даній курсовій роботі.
Немає, ясна річ, такої людини, яка у своєму буденному житті не використовувала б таких слів, як «право», «права», «свобода», «обов’язок» та ін. Адже саме до цих термінів (точніше - до понять, що ними позначаються) вдаються тоді, коли виникає потреба довести обгрунтованість своїх вимог, очікувань, виправдати свої вчинки, дії. А переконливість, ефективність застосування у таких випадках, зазначених понять і термінів відчутно посилюється, якщо їх розуміння грунтується на наукових аргументах, висновках..
1. Поняття прав людини.
«Ми, народи Об’єднаних націй, повні рішучості... знову утвердити віру в основні права людини, в достоінство і цінність людської особистості, в рівність прав чоловіків та жінок і в рівність прав великих і малих націй» - Преамбула Статуту Організації Об’єднаних Націй, створеної в 1945 р.
Концепція прав людини включає у себе два поняття цієї ідеї, дві групи прав. Перше полягає в тому, що невід’ємні і невідчужувані права належать людині тому, що вона людина. Це моральні, або природні права, які випливають з самої людської природи кожного індивіда, і призначення їхнє у тому, щоб підтримувати в людині почуття власної гідності. До другого понятя належать юридичні права, які встановлюються відповідно до нормотворчих процесів, які відбуваються як на національному, так і на міжнародному рівні. Основою подібних прав є згода тих, на кого вони розповсюджуються, тобто згода суб’єктів права, у той час, як основупершої групи прав складає природний порядок.
Основні права людини - це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно вивчаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними й рівними для кожної людини[1].
Права людини - це невідчужувані свободи і права особи, які індивід отримує в силу вого народження, основне поняття природного і, взагалі, будь-якого права в світі[2]. Права охоплюють громадянські права і політичні свободи, економічні і культурні права, а також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. До певної міри, можна гворити і про права людства. При розповсюдженні прав людини на спільноти вони не відчужуються від індивіда, вихідним залишається ивзнання самоцінності всіх індивідів, що складають ту чи іншу спільноту.
2. Права людини та їхня відмінність
від інших прав.
Права людини принципово відрізняються від інших правза двома аспектами. По-перше, вони характеризуються тим, що:
- належать кожній людині тільки через її людську природу (нема необхідності їх купувати чиотримувати від когось);
- у визначених законом межах вони є невід’ємними;
- всі можуть їх застосовувати і користуватися ними рівною мірою.
По-друге, основні обов’язки, щовипливають з прав людини, покладені на держави та їхні уряди, а не на інших людей[3].
Основним у характеристиці прав людини є те. що вони повинні бути під захистом закону. Більше того, будь-які суперечки стосовно цих прав мають розглядатися компетентним. Безстороннім і незалежним судом, який застосовуватиме процедури, що забезпечать повну рівноправність та справедливість щодо всіх сторін, і вирішуватиме суперечку згідно з існуючими законами, що відому громадськості та відкрито проголошені.
3. Визначення і характеристика економічних, політичних і соціальних прав людини.
Термін «права людини» використовуються для визначеня широкого спектру прав - від права на життя до права на культурну самобутність. Вони включають усі елементарні передумови існування, відповідного людській гідності. Ці права можуть упорядковуватися і називатися по різному. На міжнародному рівні, як правило, існує відмінність між громадянськими та політичними правами, з одного боку, та економічними, соціальними та культурними правами, з іншого. Ідея сформувати основні права виникла з потреби захистити людину від тиранічного використання державної влади. Тому спочатку увага була зосереджена на тих правах, які зобов’язують державну владу втримуватися від певних дій. Права людини цієї категорії, звичайно, називають фундаментальними свободами. Саме ці ідеї слугують орієнтирами для законодавчого забезпечення умов життя, гідних людини.
Специфічна природа прав людини, як суттєвої передумови розвитку людства, впливає як на відносини між людиною та державою, так і на стосунки між самими людьми. Перший тип впливу відомий, як «вертикальний ефект» прав людини.
Проте, хоча первинною метою прав людини є встановлення правил відносин між людиною і державою, деякі з цих прав також є важливими у стосунках між людьми. Цей, так званий «горизонтальний ефект», крім всього іншого, означає, що держава в особі своїх органів не тільки зобов’язання утримуватися від порушення прав людини, але й мусить захищати людину від зазіхань інших людей.
Є тільки класифікації прав людини. Одна з класифікацій поділяє права на «класичні» та «соціальні».
Перші включають громадянські та політичні права й спрямовані головним чином, на обмеження влади держави над людиною. Другі включають економічні, соціальні та культурні права. Вони, як правило, вимагають від держави активних дій для створення умов, необхідних для задоволення тих чи ніших прав, зокрема у тих галузях, як зайнятість, овіта та охорона здоров’я. Іншими словами, класичні права пов’язані з обов’язком держави (державної влади) утримуватися від певних дій, а соціальні права зобов’язують її надавати певні гарантії. Тобто, перші - класичні права - обов’язок досягнення даного результату, а соціальні права - обов’язок надати для цього засоби. При розгляді класичних і соціальних прав людини завжди виступає питання пріорітету, важливості. Чи є соціальні права передумовою для повноцінного користування класичними правами, чи, навпаки, класичні права є фундаментом, на якому побудоване все інше?
У той же час, необхідно підкреслити, що між класичними та соціальними правами неможливо провести чітку межу. Різні обов’язки, які вони накладають на уряд (так буде більш правильного говорити, оскільки держава включає в себе і всіх громадян, а її обов’язки супроти громадянина виконує саме уряд) не завжди є паралельними. Іншими словами, існують класичні права, що справді зобов’язують уряд утримуватися від певних дій, але також є й класичні права, які зобов’язуть його давати гарантії. Деякі громадянські і політичні права вимагають від уряду значних фінансових витрат. Право на справедливий суд, наприклад, вимагає освічених суддів, прокурорів, адвокатів, працівників інших правоохоронних органів. Іншим прикладом є забезпечення виборчого права, що теж вимагає значних коштів.
У той же час існують соціальні права, які забороняють уряду робити деякі речі. Одним з таких прав є право утворювати профспілки і вступати до них. Уряд, власне, не повинен втручатися в цей процес. Це право знайшло детальне регламентування в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права людини. Проте, насправді, право утворювати профспілки та вступати до них є просто продовженням свободи зборів та асоціацій - одного з прав, яке традиційно вважається класичним.
Європейська співдружність та держави, які є її членами, не раз засвідчвали, що вони поділяють ту точку зору, що обидві категорії є однаково важливими: гідне людське існування є можливими тільки за умови існування як класичних, так і соціальних прав.
Отже до класичних прав належать громадянські і політичні права. До громадянських прав належать права, викладені у перших вісімнадцяти статтях Всесвітньої декларації прав людини 1948 р.
Хоча і не повністю, право на цілісність, або на однакове ставлення та захист за законом підходить підвизначення громадянського права. У той же час, це право відіграє велику роль у реалізації економічних, соціальних та культурних прав (перші вісімнадцять статей ВДПЛ). Інша група громадянських прав об’єднується збірним терміном «право на належний процес». Це право на публічне слухання незалежним та безстороннім судом, «презумпція невинності», принцип «ne bis in idem» (ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він був уже остаточно засуджений), право на юридичну допомогу ( ст. 9, 10, 14, 15 Пакту про громажянські та політичні права).