2) із створенням нового суб’єкта господарювання, а саме спільного підприємства або зарубіжної філії (при 100%-му прямому інвестуванні). Тому суттєвою ознакою створення СП є те, що у більшості випадків з’являється новий суб’єкт міжнародного бізнесу (крім випадків, коли створюються так звані контрактні (договорні) СП без реєстрації підприємства у спільному володінні).
Спільні підприємства можна розглядати також як один із різновидів стратегічних альянсів, що реалізується через ефективний розподіл прав власності. Важливо, що одночасно із традиційними аргументами на користь розподілу прав власності у порівнянні із 100%-ним володінням підприємством за кордоном (прискорення процесу розширення фірми у географічному аспекті, розширення бази досліджень і розробок, передача контролю над підприєством на місця тощо) підкреслюється така причина спільного володіння у випадку СП як синергітичний ефект від взаємодії двох або декількох фірм, що знаходяться в різних країнах [ ]. При цьому слід мати на увазі, що партнери по стратегічному альянсу у формі СП можуть діяти різними шляхами:
· іноземна фірма може об’єднати свої зусилля з місцевою;
· фірми двох або декількох держав можуть поєднатися для дії у третій країні або у одній із своїх країн. Зазначимо, що коли в роботі СП беруть участь більше двох організацій, його іноді називають консорціумом.
Зауважимо, що у багатьох країнах з перехідною економікою, в тому числі і в Україні, спільні із зарубіжними партнерами підприємства розглядаються як одна із нових форм господарювання [Закон про ЗЕД].
Визначення спільного підприємства одночасно як:
а) форми міжнародного бізнесу; б) специфічного (нового) суб’єкта міжнародного бізнесу; в) стратегії входження у зарубіжний ринок; г) різновиду прямого іноземного інвестування; д) форми господарювання – дозволяє не тільки визначити його суттєві ознаки, але й позиціонувати СП у системі макро- та мікроекономічного регулювання. Тобто специфіка спільних підприємств проявляється ще і в тому, що процеси їх створення та діяльності регулюються різними нормативно-правовими актами (про іноземну інвестиційну діяльність, про національне підприємництво, у межах антимонопольних заходів тощо).
Таким чином, феномен спільних підприємств, що проявляється через кілька ключових суттєвих ознак, з одного боку, та специфіка регулювання процесів їх створення і діяльності, з другого, – обумовлюють доцільність багатокритеріальних підходів до їх визначення та аналізу. Специфічним, як правило, є і бухгалтерський облік діяльності спільних підприємств з урахуванням особливостей їх організації, структури, вкладень в статутний фонд, сфер, видів, термінів діяльності та розмірів (див. додаток 1).
В процесі комплексного аналізу СП принципово важливо, на яких засадах партнери беруть участь у спільному підприємстві – паритетних, з більгою чи меншою участю іноземного інвестора. Участь на паритетних засадах поширена в промислово розвинутих країнах, коли підприємство створюється майже виклчюно з підприємницьких мотивів при участі рівних за значенням партнерів. Рівна частка участі в капіталі підприємства розглядається як доказ рівноправного співробітництва та взаємного визнання партнерів і є теоретично ідеальним вирішенням організації підприємства з іноземною участю. Однак таке співробітництво має і негативний бік в тому випадку, коли одному з партнерів необхідно взяти на себе відповідальність за вирішення якого-небудь питання (відсутність “лідера” в конфліктній ситуації).
Створення підприємств на паритетних засадах може також бути наслідком правового регулювання, згідно з яким участь іноземного партнера не повинна перевищувати частки місцевого партнера Таке обмеження було характерним для соціалістичних країн у 50-80-ті роки, а також для СРСР на початку діяльності СП (з 1987 по 1991 р.). Потім воно було зняте, і в сучасних, зокрема українських, законах його немає.
Більша частка іноземного капіталу має місце, якщо іноземний партнер бажає забезпечити максимальний контроль за діяльністю підприємства. Вона необхідна також і в тому разі, коли місцевий партнер не має фінансових коштів для того, що б збільшити свою частку в підприємстві. Для таких підприємств негативним моментом є те, що місцева влада розглядає подібне підприємство не як національне, а як іноземне, і може відмовити йому в наданні непередбачених пільг. Іноді для усунення цього недоліку іноземні підприємці намагаються перекласти на плечі місцевого партнера поточне керування підприємством, а свою власну діяльність обмежують контролем. В цьому випадку в оперативні відносини з державними органами вступає тільки місцевий партнер. У деяких країнах, зокрема і в Україні, існує порядок, який передбачає додаткові пільги тим підприємствам, які мають участь іноземного капіталу, більшу за певний відсоток від статутного капіталу, а у випадку його перевищення – надаються додаткові пільги.
Менша чатска іноземного партнера є у більшості випадків неприйнятною для західних фірм, котрі прагнуть здійснювати контроль за діяльністю підприємства. При цьому іноземні інвестори встановлюють сувору взаємозалежність між часткою капіталу і правом контролю. Існує практика, коли право на керування може бути встановлене договором про порядок діяльності підприємства без залежності від частки капіталу. Закордонні інвестори погоджуються з меншою часткою своєї участі в капіталі СП в країнах, де помітні значні зусилля щодо націоналізації економіки. В протилежному випадку вони можуть зазнати збитків внаслідок дискримінації, офіційних регламентацій, які обмежують діяльність підприємства. Підприємства, в капіталі яких іноземний інвестор має меншу частку, за своїм характером більш близькі до національних підприємств і внаслідок цього користуються різними пільгами. Вони більш масштабно використовують місцеву робочу силу, сировину, а також можливості збуту продукції на місцевому ринку.
Систематизація СП за способом організації важлива тому, що законодавчо встановлюються організаційно-правові форми підприємств, які можуть значно відрізнятись у різних приймаючих країнах. Від того, в якій сфері діє СП, залежать пільги або обмеження, а від місця реєстрації – превалюючі норми національного регулювання.
Зазначимо, що розмір СП (малі, середні, великі, крупні) може визначатися за різними параметрами: 1) величина статутного фонду, включаючи розмір внеску іноземного партнера; 2) чисельність персоналу; 3) вартість виробничих фондів; 4) обсяги продукції та її експорту тощо. Зрозуміло, що доцільно використовувати сукупність показників, однак у період створення важливе значення має розмір декларованої або реально внесеної іноземної інвестиції, а також її джерело, зміст, якість, мета і структура.
В цілому систематизація спільних підприємств, з одного боку, відображає мотивацію як країн базування та приймаючих країн, так і безпосередніх партнерів, а з другого – дає змогу поглиблено проаналізувати процес створення та функціонування СП, налагодити ефективний облік їх господарської діяльності.
Основу іноземного портфельного інвестування складають операції з цінними паперами. Іноземнапортфельна інвестиційна діяльність вимагає від її учасників здійснення численних операцій з цінними паперами. Причому ці дії не обмежуються лише продажем і купівлею активів. Необхідно здійснювати весь спектр операцій. Наведемо основні з них:
· купівля цінних паперів за власний рахунок;
· купівля цінних паперів за дорученням і за рахунок коштів замовника;
· продаж власних цінних паперів;
· продаж за дорученням;
· інформаційне, аналітичне й консультативне обслуговування, яке включає аналіз ринку цінних паперів і портфеля фінансових активів;
· організаційні дії, що супроводжують операції з цінними паперами (наприклад, реєстрація випуску, організація допущення на фондову біржу і т.д.);
· посередництво в організації випуску і первинного розміщення цінних паперів (розроблення документації та умов випуску, попереднє оцінення паперів, реклама, підбір інвесторів і т.д.);
· здійснення розрахунків з цінних паперів;
· реєстрація власників цінних паперів під час здійснення операції купівлі/продажу;
· охорона, збереження і пересилання цінних паперів;
· у випадку відкликання емітентом облігацій до строку їх погашення здійснюється повернення облігацій, що відкликаються;
· погашення цінних паперів з настанням відповідного терміну;
· виплата дивідендів з акцій і купонних платежів з облігацій;
· конвертування в прості акції конвертованих привілейованих акцій та облігацій;
· передача довіреній особі повноважень на голосування;
· гарантоване розміщення цінних паперів (андеррайтинг);
· реінвестування дивідендів від цінних паперів і доходів від приросту ринкової вартості;
· розміщення цінних паперів під заставу;
· управління портфелем цінних паперів;
· надання та одержання позичок цінними паперами;
· страхування валютних ризиків.
Міжнародні операції з цінними паперами – це надзвичайно складний вид діяльності. Як правило, вихід на міжнародний фондовий ринок можуть здійснити тільки великі організації, а також уряди країн з розвинутою інфраструктурою національного ринку цінних паперів.
У світовій практиці існує така класифікація учасників ринку цінних паперів:
· держава, муніципалітети, великі національні та міжнародні компанії. Дякуючи своєму високому іміджу, надійності та обсягу операцій вони є основними учасниками ринку цінних паперів;
· інституціональні інвестори. Ними є різні приватні особи. Частка цих учасників у міжнародному фондовому ринку вкрай мала;
· професіонали ринку цінних паперів. Це брокери й дилери. Брокер – це агент чи посередник, який допомагає інвесторам у торгівлі цінними паперами. Дилер – це особа, що сприяє торгівлі фінансовими активами шляхом створення запасів різних цінних паперів. Купуючи папери, дилер збільшує запас, а продаючи – зменшує його, одержуючи прибуток за рахунок різниці цін купівлі та продажу.