розділ 1.
інвестиційна діяльність як об’єкт обліку і аудиту
1.1. Сутність, форми і види інвестування
Інвестування лежить в основі функціонування сучасної економіки, інтегруючи інтереси і ресурси громадян, фірм та держави з метою ефективного соціально-економічного розвитку.
У найбільш широкій трактовці інвестицій становлять укладення капіталу з метою наступного його збільшення або збереження.
Термінологічний апарат інвестування не є жорстко стандартизованим. Він може мати варіанти визначень, залежно від національних або авторської своєрідності, від рівня аналізу, національної традиції або авторської своєрідності тощо.
На мікрорівні інвестиція це, насамперед, будь-який інструмент, в котрий можна помістити кошти для отримання прибутку (доходу). Два ключові фактори визначають загальну сутність інвестування: час і ризик.
З точки зору часу отримання прибутку (доходу) може бути послідовним, паралельним чи інтервальним.
З точки зору ризик характерним є те, що кошти вкладаються в певній кількості, а величина майбутнього прибутку (доходу), як правило, не відома. Крім того, винагорода може не поступити взагалі, а в ряді випадків може бути втрачена частина або всі інвестовані кошти. Як правило, вирізняють інвестиції з низьким ризиком (безпечні для збереження вкладеного капіталу і отримання доходу) та інвестицій з високим ризиком. Як правило, вирізняють інвестиції з низьким ризиком (безпечні для збереження вкладеного капіталу і отримання доходу) та інвестиції з високим ризиком (з відносною невизначеністю термінів і розмірів отримання доходу). Для означення високоризикових інвестицій іноді використовується термін “спекуляція”.
На макрорівні інвестиції забезпечують механізм фінансування росту і розвитку економіки країни.
Розрізняють два важливі поняття – валові та чисті інвестиції.
Валові інвестиції – загальний обсяг засобів, що інвестуються у певному періоді, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних запасів.
Чисті інвестиції – сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.
Динаміка показників чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій складає від’ємну величину, це означає зниження виробничого потенціалу і як наслідок – зменшення обсягу продукції, що випускається. При сумі чистих інвестицій рівних нулю це означає відсутність економічного зростання, але виробничий потенціал залишається незмінним. Коли ж сума чистих інвестицій складає позитивну величину, це означає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, бо забезпечує поширене відтворення її виробничого потенціалу.
Рівень чистих інвестицій визначається такими основними чинниками:
1. Розподіл прибутку, що отримується на споживання та заощадження. В умовах низьких середньодушових прибутків основна їх частина витрачається на споживання. Зростання прибутку викликає підвищення їх частки, що направляється на заощадження, які служать джерелом інвестиційних видатків. Тому, зростання питомої ваги заощаджень викликає відповідне зростання обсягу інвестицій та навпаки.
2. Очікувана норма чистого прибутку. Прибуток, який підприємці розраховують одержувати від видатків на інвестиції, є основним при мотивації інвестицій. Тому чим вища очікувана норма чистого прибутку, тим, відповідно, вищим буде і обсяг інвестицій та навпаки.
3. Ставка позикового процента. У процесі інвестування виростає не тільки власний, але й позиковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позикового проценту, за інших рівних умов інвестування опиниться ефективним. Тому зростання ставки проценту викликає зниження обсягу інвестицій та навпаки.
4. Темп очікуваної інфляції. Чим вище цей показник, тим більшою мірою буде зменшуватися майбутній прибуток від інвестицій та відповідно менше стимулів буде до нарощування обсягів інвестицій.
Зростання обсягів чистих інвестицій викликає збільшення прибутку. При цьому темпи зростання суми прибутку значно перевищують темпи зростання обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії цей процес зростання прибутку у більшому обсязі, ніж інвестицій в економіку, називається “ефектом мультиплікатора”. Він характеризує числове значення коефіцієнта зростання прибутку від зростання обсягу чистих інвестицій.
Інвестиції можна класифікувати, виходячи з різних критеріїв (рис.1.1). Найбільш істотні ознаки інвестицій виділяють у такі визначення:
Рис. 1.1. Функціонально-елементний склад інвестицій
Реальні інвестиції – вкладення капіталу (коштів) у реальні активи сфер і галузей народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових матеріальних благ. У вітчизняній практиці господарювання такі інвестиції називають капітальними вкладеннями. Стаття 1, пункт 1.28 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає інвестицію як господарську операцію, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції Законом поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.
Під капітальною інвестицією Закон розуміє господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації.
Капітальні вкладення (складова частина капітальних інвестицій) – інвестиції спрямовані на створення і відновлення основних фондів.
Різноманітність капітальних вкладень вимагає їх класифікацію по характеру організації робіт, структурі, об’єму, напрямкам та призначенню, ступені завершеності.
По характеру організації робіт існує два способи виконання капітальних вкладень: підрядний і господарський.
При підрядному способі замовник – юридична (фізична) особа укладає контракт із спеціальними підрядними організаціями на здійснення робіт та контролює хід їх виконання, приймає закінчені роботи. Цей спосіб є найбільш ефективним.
При господарському способі забудовник (титулодержатель) – юридична особа, яка освоює капітальні вкладення, здійснює витрати на свій ризик і власними силами підприємства.
Підрядним способом виконується основний об’єм капітальних вкладень і в найбільш розвинутий формі – це проектування та передача об’єктів “під ключ”, де підрядна організація займається придбанням обладнання, запрошує субпідрядників.
На практиці зустрічається суміш підрядного та господарського способів. Замовник подає проектно-кошторисну документацію, забезпечує обладнанням, будівельними матеріалами підрядника, а підрядчик виконує будівельно-монтажні роботи.
По об’єму і характеру будівництво розподіляють на будову, чергу будівництва, пусковий комплекс та об’єкти будівництва.
Будова – сукупність будівель та споруд (об’єктів), будівництво, розширення та реконструкція яких здійснюється за єдиною проектно-кошторисною документацією зі зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва, на які у встановленому порядку затверджується титул будови.
Черга будівництва – частина будови, визначена проектом. Може складатися з одного або декількох пускових комплексів.
Пусковий комплекс-сукупність об’єктів (або їх частин), що забезпечують випуск продукції або надання послуг, передбачених проектом для даного пускового комплексу.
Об’єкт будівництва – окрема будівля або споруда, на будівництво, реконструкцію або розширення якої повинен бути складений окремий проект і кошторис. Якщо на будівельному майданчику за проектом споруджується тільки один об’єкт основного призначення, то поняття “об’єкт будівництва” збігається з поняттям “будова”.
По напрямкам капітальні вкладенням розподіляються на нове будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих підприємств і об’єктів. До нового будівництва відноситься будівництво об’єктів, яке здійснюється на нових площах з метою створення нової виробничої потужності. Якщо будівництво підприємства або споруди намічено здійснювати чергами, то до нового будівництва відносяться перша й наступні черги до введення в дію усіх запроектованих потужностей. До нового будівництва відноситься також будівництво на новій площі підприємства замість підприємства, що ліквідується. До розширення діючих підприємств відноситься будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також розширення існуючих окремих цехів та об’єктів на території діючих підприємств, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей. До реконструкції діючих підприємств відноситься переобладнання цехів та об’єктів, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд, пов’язане з удосконаленням виробництва та здійснюване з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та для зміни номенклатури продукції головним чином без збільшення чисельності працівників. До технічного переозброєння діючих підприємств відноситься комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв цехів та дільниць на основі впровадження передової техніки та технології та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним. Технічне переозброєння діючих підприємств здійснюється, як правило, без розширення виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об’єкти або види робіт. Капітальні вкладення по призначенню групуються на виробничі, тобто вкладення в об’єкти, що беруть безпосередню участь в процесі виробництва, та невиробничі – вкладення в будівництво об’єктів житлового і соціального призначення, комунальні споруди та інші.