У процесі спілкування з довколишніми у дитини формується потреба в людях, яка стає найважливішим джерелом її всебічного розвитку.
Суспільство та безпосереднє оточення можуть узгоджено впливати на дитину. Проте так буває не завжди. Між цими впливами можуть виникати, як окремі часткові невідповідності, так і повна протилежність.
Суспільство та безпосереднє оточення можуть справляти на дитину не тільки позитивний, а й негативний вплив.
У нашому суспільстві створюються дедалі сприятливіші умови для узгодження цих впливів. Проте й у нас серед батьків трапляються люди, що погано впливають на розвиток дітей. Можуть негативно впливати на дітей їхні товариші й друзі, особливо старші за віком. Тому вихователеві важливе добре знати характер безпосереднього середовища дитини, вивчати вплив середовища на дитину відбувається не механічну, а через її ставлення до вимог суспільства, до людей, що її оточують. Ступінь впливу цих вимог залежить від внутрішньої позиції дитини.
Характер будь-якого впливу середовища залежить від багатства особистості, від її потреб і прагнень. Тому, стикаючись із фактами негативного впливу середовища на дитину, учитель повинен прагнути, до духовного збагачення особистості суджень і дій, розвивати в ній негативне ставлення до цих впливів. При такому підході до справи вихованець з об’єкта впливу середовища перетворюється на активного його перетворювача.
В разі явного несприятливого впливу на вихованця довколишніх людей учитель звертається до громадськості та органів влади, щоб вилучити дитину з цього середовища.
Основою психічного розвитку є розвиток нервової системи й особливо її вищого відділу – кори великих півкуль головного мозку. Розвиток головного мозку і нервової системи відбувається в процесі безперервної взаємодії з довколишнім середовищем. Виховання відкриває перед людиною широке коло знань, ознайомлює її в певній системі з довколишнім життям, забезпечує утворення в мозку людини безліч нервових зв’язків і веде до вдосконалення всієї психічної діяльності.
Найважливішими умовами розвитку дітей є спілкування і діяльність. Дитина за допомогою дорослих вступає з наймолодшого віку в різні стосунки з зовнішнім світом. Під керівництвом дорослих (батьків, вихователів) вона опановує мову, попередні норми поведінки, включаються в різного роду діяльності. Притому виявляється, що різні види діяльності мають неоднакове значення для розвитку дітей у певний віковий період. У період дошкільного дитинства основним видом діяльності дітей є гра. В іграх розширюється кругозір дитини, розвиваються її розумові здібності (кмітливість догадливість) формуються риси характеру і моральні риси. Поряд з грою певне значення в житті дітей набуває трудова діяльність. Дорослі включають дитину в працю самообслуговування, озброюють її попередніми вміннями і навичками, формують моральні і вольові риси. Враховуючи вік дітей, батьки, вчителі та вихователі часто поєднують трудові заняття з грою. ” [9, с. 14].
Введення елементів гри у трудову діяльність дітей підвищує в них інтерес до праці, стимулює їхню активність, посилює виховний вплив трудових занять на дітей.
Зі вступом дитини до школи основним видом діяльності стає навчання. Воно незмірно розширює кругозір дітей, забезпечує формування понять, сприяє поглибленню їх та уточненню. У ході навчання школярі оволодівають способами навчання і дістають можливість дізнаватися багато про що не лише зі слів учителя, а й з книжок, бесід з дорослими. В ході самостійної діяльності дітей розвивається їхня пізнавальна активність. Вона стає дедалі могутнішим стимулом їхнього всебічного розвитку.
У період навчання в школі дедалі більшого значення набуває трудова діяльність. Її зміст і характер зазнають суттєвих змін. Пов’язана з навчанням, трудова діяльність підвищує ефективність його і стає важливим засобом підготовки молоді до життя.
В елементарній формі вона буває уже в дошкільному віці. Формування молодої людини як громадянина, будівника відбувається в процесі суспільної діяльності. Змісті характер суспільної діяльності змінюється із вступом дитини до школи.
В міру розвитку школяра його участь у суспільному житті зростає і піднімає його на новий ступінь як громадянина. Вихователь, вчитель повинен так організувати суспільну діяльність, щоб з перших років життя дитини формувати її як активного громадянина. Суспільна активність спрямовує всебічний розвиток особистості.
Багато яких властивостей та рис особистості молодий громадянин нашого суспільства набуває в ході спортивної, художньої та інших видів діяльності.
Зміна характеру діяльності, збагачення її змісту, форм, організації в процесі виховання, залучення самих учнів до керівництва їхньою діяльністю – важливі закономірності всебічного розвитку дітей, якщо воно будуватиметься на основі організації їхньої діяльності, підпорядкованої певним виховним завданням.
Вплив діяльності на розвиток дітей багато в чому залежить від мотивів, тобто від того, що спонукає дитину займатися діяльністю.
Для підвищення ефективності виховання необхідно прагнути до поєднання особистих і суспільно значущих мотивів у діяльності дітей.
Вплив виховання на розвиток дітей багато в чому залежить і від умов, в яких воно відбувається. Умови в родині, школі, дитячих та юнацьких організаціях – цей своєрідний мікроклімат де живе й формується вихованець, може сприяти формуванню здорових, життєрадісних людей з всебічними запитами та інтересами, активних громадян чи, навпаки, людей байдужих до всього пасивних, з вузькими й бідними інтересами та потребами. Умови виховання створюють дорослі.
Навчання займає у дітей більшу частину часу. Воно визначає напрям і хід розвитку учнів. Учитель початкової школи працює з класом, як правило, сам. Від нього залежить, чи буде створено умови, в яких виявилось би пізнавальна активність, всебічні інтереси, творче ставлення до навчальної праці з перших років навчання. Ці умови визначають ставлення до навчальної праці, до вчителя і його вимог, також ставлення молодших школярів до товаришів у класі. Характер цих стосунків формує особистість учня.
Формування особистості відбувається успішно за умови тісної взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил. На кожному етапі розвитку дитини, підлітка і юнака поєднання цих сил змінюється. Діти – дошкільники мають ще порівняно малий запас уявлено про життя, вони прагнуть у всьому наслідувати дорослих, сприймають їхні поради та настанови. У їхньому розвитку переважають зовнішні впливи.
Молодший школяр набуває різних знань, які змушують його задумуватися над багатьма факторами своєї поведінки, порівнювати себе зі своїми товаришами, іншими людьми. Проте молодшим школярам ще важко зробити висновок про свої позитивні й негативні риси. Не можуть вони повною мірою і контролювати свою поведінку. Тому вплив дорослих, особливо вчителя, на дітей цього віку порівняно великий.
У підлітковому віці посилюється інтерес учнів до своєї особи, а з ними і можливості самовиховання. В юнацькі роки інтенсивно формуються власні погляди, прагнення, ідеали. Вони визначають поведінку людини.
Допомогти школярам правильно визначати мету в житті спрямувати їхні прагнення, виробити принципи поведінки, що відповідали б нормам національної моралі – важливе завдання виховання. ” [37, с. 20].
Виховання як цілеспрямована діяльність вихователів по формуванню відповідних рис і якостей людини завжди орієнтовані на вікову групу, у відповідності з можливостями і особливостями, які можуть висуватися конкретними виховними завданнями і обиратися визначеними засобами і методами вихованого впливу. Виділяються такі вікові етапи в житті людини: дошкільний вік, шкільний, юність і період соціальної дорослості.
В середині кожного з цих етапів виділяються свої короткі вікові періоди, які характеризуються відповідним своєрідним розвитком. Принципи виділення окремих вікових етапів і періодів дуже умовні. Часто вони уподібнюються з навчально-виховними закладами, в яких здійснюється цілеспрямована виховна робота з дітьми чи молоддю. В цьому є відповідна основа, так як в структурі цих закладів відображені наукові дані про особливості розвитку учнів. Вивченням вікових особистостей дітей і молоді займається спеціальна галузь психології – вікова психологія.
Психологи пропонують вікову періодизацію: дошкільний вік, раннє дитинство - до трьох років (група раннього віку в дитячому садку), переддошкільний 4-й рік життя дітей (молодша група садочка), - дошкільний – 5-7 років (середня група – 5-й кір, старша – 6-й рік і підготовча 7-й рік життя). Шкільний вік розділяють на молодший (І-ІІ-ІІІ класи), середній (від IVдо VIIIкласу) і старший (від VIII до ХІ класу).
Для повного виховного процесу мусить бути міцний зв’язок між школою і родиною, а також між школою, родиною і виховними молодіжними організаціями, які можуть мати великий доповнюючий вплив на виховання волі і характеру та патріотизму. Релігійне виховання і церква мають утвердити в молоді тверді моральні закони, без яких суспільство піддається розкладові.
Продовжується вивчення реальних навчальних можливостей учнів початкової школи в умовах розвитку навчання з нових більш важливих і насичених програм і книг. Початок перебудови першої ланки загальноосвітньої школи було покладено дослідниками вченими. (Л.В. Занков, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін), які доказали можливість навчання учнів цього віку на більш високому рівні труднощів з підпорою на значні потенціальні пізнавальні можливості, які до цього були використані недостатньо.
Потрібно особливо підкреслити, що коли в буржуазній школі подібна робота проводилась тільки з тими, хто рахувався здібним, і робиться головним чином в нашій країні це завдання поставлене і вирішується як завдання поставлене і вирішується як завдання масового і розвитку всіх учнів, кожний із яких повинен одержати можливість проявити і розвивати свої здібності, сформувати стійкий інтерес до пізнання нового, виробити уміння вчитися, задовольнити свій пізнавальний інтерес.