чином 630 млн дол. США.
Хоч модернізація існуючої техніки - справа далеко не нова, проте за
останні два роки вона набула великого попиту на міжнародному ринку
озброєння. Країни низького чи навіть середнього рівнів військових
можливостей, такі, скажімо, як Йорданія, Аргентина, Румунія,
Філіппіни, Чеська республіка, прагнуть підвищити ефективність власних
застарілих арсеналів військової техніки саме шляхом модернізації,
оскільки не мають коштів для придбання новіших видів такої техніки.
За оцінками західних експертів, упродовж найближчих 5-10 років для
багатьох фірм, особливо ж тих, що зайняті в авіабудуванні, продаж
послуг з модернізації стане, мабуть таки, питанням виживання.
Відповідно, такий взаємний економічний тиск на виробників та
замовників має привести до розширення ринку модернізації озброєння та
військової техніки.
З концепцією модернізації тісно пов’язана ідея “гібридизації” систем
озброєння шляхом сполучення найкращих особливостей військової техніки
Сходу та Заходу. І справді, ринок звичайних озброєнь починає
нагадувати комерційну діяльність, що пов`язана з виготовленням товару
на замовлення, коли клієнт спроможний придбати систему озброєння, яка
виконана згідно з його особливими вимогами за рахунок вибору
унікального набору компонентів та підсистем. Міжнародний ринок
сьогодні дає можливість, наприклад, придбати російський планер,
оснастити його американськими або англійськими двигунами та
ізраїльським бортовим радіолокаційним устаткуванням, а вже по тому -
французькими боєприпасами. Сама ж модернізація, особливо в авіації, не
є чимось надзвичайним, якщо врахувати, що таку ідею набагато раніше
було закладено в комплектування цивільних пасажирських літаків, що
призначалися на експорт.
Отже, процес гібридизації - явище далеко не нове. В даний час
французька фірма “Томпсон-CSF” забезпечує технологію обробки цифрових
сигналів для введення її в радіолокаційну станцію російських
винищувачів. Таке поєднання технологій свідчить про російські
можливості у сфері виробництва потужних радіолокаційних станцій з
подоланням традиційної для Росії слабкості у сфері обробки даних.
Росія пропонує також мобільний командний пост “Байкал-1”, який
спеціально спроектований для керування вогнем російських, французьких
та американських зенітних керованих ракет (ЗКР), об`єднаних в одну
систему. Росія розгортає також торгівлю “чорними ящиками”, які дають
змогу запускати російські та західні тактичні керовані ракети з одного
й того ж літака в процесі одного бойового вильоту. Генеральний
конструктор російського КБ “Вимпел” тричі зустрічався з представниками
фірми “Макдоннел Дуглас" для обговорення можливості встановлення
російських ракет класу “повітря-повітря”АА-11 “Арчер” (за
класифікацією НАТО) на американські винищувачі F-15 та F/A-18.
Можливості гібридизації устаткування не вичерпуються франко-
російськими ініціативами. Так, скажімо, фірма “ТААС-Ізраїль індастріз”
представила на Паризькій авіаційній виставці 1995 р. декілька
суббоєприпасів для артилерійських снарядів, які відповідають
стандартам НАТО і Росії. За рік до цього дві фірми Південно-
Африканської Республіки - FSERVF та REUTECY - повідомляли на
авіаційній виставці в Фарнборо, що вони випускають вибухівку для
виготовлених у США касетних авіаційних бомб, що знаходяться в Ірані.
Запропонований Китаєм винищувач наступного покоління J-10 є показовою
ілюстрацією процесу поєднання різноманітних технологій багатьох країн,
спрямованого на досягнення необхідних характеристик через подолання
недостатнього рівня вітчизняних технологій. У даному випадку Ізраїль
надає допомогу Китаю щодо бортового радіолокаційного устаткування,
Росія постачає двигуни, а сам Китай забезпечує планер.
Поточна діяльність МАПО “МіГ” щодо створення реактивного навчально-
тренувального літака (НТЛ) нового покоління для вітчизняного та
міжнародного ринків нагадує приклад Китаю в його роботах, пов’язаних з
винищувачем J-10. Що стосується НТЛ МіГ-АТ, то російські конструктори
звернулися до ряду закордонних фірм з пропозиціями взяти участь у
розробці цього літака.
В даний час з технічних, фінансових та конкурентних міркувань оборонні
фірми все частіше звертаються до стратегічних транснаціональних
ділових об`єднань. Практика, що була звичайною лише для американських
та західноєвропейських фірм, швидко поширюється на країни Східної
Азії, на партнерів з країн третього світу та на оборонно-промислові
комплекси країн колишнього СРСР та Варшавського договору. Ці спільні
зусилля охопили вже широкий діапазон ділової активності, включаючи
проведення спільних науково-дослідних та дослідно-конструкторських
робіт, спільного виробництва, а також співробітництва в організації
збуту зброї.
Рушійною силою такого глобального процесу у військовій промисловості є
нерідко надто непрості, часто взаємопов’язані економічні та політичні
мотиви, в основі яких лежать найрізноманітніші цілі й прагнення, а
саме:
- вигідний розподіл витрат і зниження ризику при розробці та
виробництві нових систем;
- можливість доступу до новітніх технологій зарубіжних країн;
- досягнення економії, обумовленої зростанням масштабів виробництва;
- розвиток та проникнення на зарубіжні ринки, які в іншому разі могли
бути закриті для партнерів, якщо б ті діяли поодинці;
- підвищення можливостей експлуатаційної сумісності та збільшення
бойової ефективності засобів військових союзників;
- сприяння іншим видам міжнародного співробітництва, таким як
політична солідарність або економічна інтеграція;
- використання можливостей, які є наслідком розпаду СРСР, зруйнування
бар`єрів, що заважали співробітництву західних та східних фірм.
У повідомленнях про Паризьку авіакосмічну виставку 1995 р. йшлося про
те, що програма винищувача FC-1 є класичним прикладом міжнародного
співробітництва, спрямованим на досягнення відповідного рівня
експортних вимог. Китай в цьому відношенні є провідним розробником та
відповідальним за об’єднані систем при створенні одномісного
багатоцільового винищувача, який відповідає вимогам військово-
повітряних сил Пакистану. Згідно із заявою головного керівництва
китайського проекту, їхня країна проектуватиме винищувач FC-1 з
допомогою кількох зарубіжних партнерів. За проектом, Китай має
розробити планер. Допомагатиме в цьому російський авіаційний науково-
технічний комплекс “МіГ”. Водночас інша російська фірма
забезпечуватиме цей літак двигунами. Пакистан, у свою чергу, визначить
тип бортових радіолокаційних станцій й устаткування (одним з імовірних
operemdemr3b на поставку цих підсистем є британська фірма “GEK-
Марконі”), а також комплекс озброєння - власне всього того, що вони
хочуть мати.
Міжнародне співробітництво не обмежується лише проведенням науково-
дослідних та дослідно-конструкторських робіт і самим виробництвом.
Деякі фірми, особливо російські, звертаються до іноземців з проханням
організувати збут їхньої продукції. Росіяни, зокрема, пропонують своїм
колишнім суперникам з Південно-Африканської Республіки та Ізраїлю
взяти на себе допомогу у сфері маркетингу й рекламування за кордоном
військової техніки своїх фірм. Франко-німецький концерн також сприяє
Росії у продажу активних систем оборони танків на експортному ринку. З
тих же міркувань шведська фірма “СААБ” звернулася до британської
“Брітіш аероспейс”, шукаючи допомоги в організації збуту винищувачів
“Гріппін”. Якщо “СААБ” отримає замовлення, то близько 45% робіт щодо
виробництва літаків могло б здійснюватися у Великобританії.
З попереднього аналізу процесів, які відбуваються на сучасному ринку
озброєння, можна зробити такі загальні висновки:
· усупереч поширеній думці, що нібито у зв’язку із закінченням
"холодної війни" на нашій планеті припинилася гонка озброєнь, у світі
все ж зберігається попит на нові озброєння і військову техніку, а
також послуги щодо модернізації озброєння, яке вже існує;
· серед провідних експортерів озброєння та військової техніки
найбільшу активність в останні роки проявляють США, які з початку 90-х
років зайняли домінуюче становище на світовому ринку військової
продукції та за обсягами військового експорту помітно випередили свого
колишнього головного конкурента - СРСР, а отже, і нинішню Росію. Так,
якщо у 1989 р. співвідношення між експортом озброєння та військової
техніки з СРСР та поставками зброї з США, що здійснювалися тільки
через державний канал, становило 2,5:1 на користь Радянського Союзу,
то у 1995 р. - 1:3,7 вже на користь Сполучених Штатів, а у 1996 р. цей
дисбаланс став ще більшим - 1:4,8. Якщо ж врахувати ще й комерційний
експорт озброєнь та військової техніки з США, то відрив Сполучених
Штатів від Росії став дуже значним.
Що стосується розподілу світового ринку за видами озброєнь та
військової техніки, то, згідно з оцінками американських експертів,
більшу частину в період з 1994 р. по 2000 рік складатиме авіаракетна
техніка. Обсяг продажу у вартісному вираженні може сягнути 139 млрд
дол. США (68% усього ринку ОВТ), в тому числі літаків - 97 млрд дол.,
гелікоптерів - 20 млрд дол., ракетної зброї - 22 млрд дол. США. Досить
великі суми будуть отримані від продажу бойових кораблів - 30 млрд
дол. (15%) та бронетанкової техніки - 23 млрд дол. (11%). Водночас
спостерігається швидке зростання частки імпорту засобів зв’язку,
управління та розвідки - 4 млрд дол. (2%).