Смекни!
smekni.com

Податкова політика держави 2 (стр. 14 из 15)

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратам на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівлі від усіх інших господарюючих суб'єктів.

Створення доданої вартості й нарахування показано у таблиці 3.3.

Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за стандартноюставкою, виплачується ж у сумі, зменшеній на величину ПДВ, сплаченої на попередній стадії (ці величини показані в таблиці 1, графа 8).Кінцевий споживач сплачує за товар ціну, збільшену на всю суму платежів ПДВ, авансованих на попередніх стадіях виробництва і руху товару.

У платника податку (юридичної особи) додана вартість вимірюється різницею між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівлі від усіх інших господарських одиниць, котрі самі виступають платниками ПДВ.

Таблиця 3.3

Створення доданої вартості як об'єкта оподаткування.

Стадії вироб-ництва та прода-жу Вартість придбан-ня товару з урахуван-ням ПДВ У т.ч. та, яка відно-ситься на собівартість Додана вар-тість Вартість продукції, що реалізу-ється ПДВ 20% Виставля-ється рахунок покупцю Раніше сплачений податок Вносить-ся до бюджету (гр.6-гр.8)
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1 - - 40 40 8 48 - 8
2 48 40 12 60 12 72 8 4
3 72 60 8 80 16 96 12 4
4 96 80 4 100 20 120 16 4
5 120 - - - - - - 20

Об'єкт оподаткування — додана вартість — створюється всіма незалеж­ними учасниками виробничо-комерційного процесу. Якщо уявити собі ком­панію як єдине ціле із закінченим виробничо-торговельним циклом (від власної сировини та виготовлення виробничого обладнання до реалізації го­тової продукції), то повна вартість продукції, що реалізується, стала б ре­зультатом власної діяльності такої компанії, базою ж податку на додану вар­тість вважалася б величина чистої суми продажу. В нашому прикладі черезпроцес послідовних стадій виробництва й реалізації продукції загальна дода­на вартість дорівнює вартості залишкового продажу кінцевому споживачеві без податку на додану вартість.

Однак, проаналізувавши дані, наведені в таблиці 3.3, можна вия­вити певну невідповідність вищевказаного твердження. Так, за логікою, дода­на вартість становить 100 гр.од., нарахований на неї ПДВ (за ставкою 20%) — 20 гр.од. Таким чином, кінцева ціна реалізації товару покупцеві становить 120 гр.од. Однак видно, що на всіх етапах виробничо-комерційного циклу створена додана вартість дорівнює на першій стадії — 40 гр.од. (припускаю­чи, що немає витрат при створенні доданої вартості); на другій стадії - 12 гр.од., на третій — 8 гр.од., на четвертій стадії виробництва товару — 4 гр.од. Сукупна додана вартість дорівнює 64 гр.од. (40 +12+8+4).

Отже, виявляється невідповідність між раніше зафіксованою доданою вартістю (100 гр.од.) і фактичною (64 гр.од.) доданою вартістю на 36 гр.од.

Застосовуючи 20% ставку податку на додану вартість до фактичної вар­тості (64 гр.од.), кінцевий покупець заплатив би суму податку, що дорівнює 12,8 гр.од. (64 х 0,2). Але він заплатив 20 гр.од. Зайві 7,2 гр.од. нарахованого податку одержані в результаті подвійного оподаткування ПДВ на попередніх етапах виробничо-комерційного циклу (8 х 0,2) + (12 х 0,2) + (16 х 0,2) = 7,2 гр.од.

Таким чином, можна дійти висновку, що податок на додану вартість сплачується на кожному етапі виробничо-комерційного циклу не тільки на додану вартість, а й на раніше нарахований податок на додану вартість, тоб­то кінцевий споживач товару сплачує податок на додану вартість, створену на всіх етапах руху товару, та на податок, що був доданий на цих етапах до ціни товару. І чим більше ланок у цьому ланцюгу просування товару до по­купця, тим вищим буде розмір податку в ціні товару, що реалізується кінце­вому споживачеві.

Виходить, проблема функціонування податку на додану вартість полягає не тільки в тому, що існують розбіжності між особою, яка сплачує податок до бюджету, і фактичним носієм податку, а й у подвійному (а то і в багато­разовому) оподаткуванні. Як уже наголошувалося, сума ПДВ збільшується, рухаючись від продавця до покупця, і лягає на плечі кінцевого споживача. Однак така універсальна схема перекладання можлива лише тоді, коли не порушується дія закону попиту і пропозиції, що має в ринкових умовах об'єктивний характер, тоді як податкова політика — суб'єктивна. Якщо при­бутки кінцевих споживачів знижуються і не відповідають рівню підвищення цін, це призводить до скорочення суспільного попиту. В такому разі покуп­ці, котрі не є кінцевими споживачами, змушені взяти частину тягаря ПДВ на себе, а це не що інше, як зменшення фактичних прибутків суб'єктів гос­подарювання.

Саме така ситуація й склалася в Україні у середині 90-х рр. Дефіцит бюджету, інфляційні процеси, державний борг, високі темпи падіння вироб­ництва створили умови, коли із зародженням ринкових основ господарюван­ня в Україні рівень підвищення цін відхилився від рівня прибутків кінцевих споживачів і тягар ПДВ відчуло багато учасників господарського процесу.

Отже, вищенаведений механізм нарахування та сплати податку на дода­ну вартість свідчить про його обтяжливий характер не тільки для кінцевого споживача, а й для інших учасників виробниче комерційного циклу.

Для того, щоб ПДВ став універсальним фінансовим інструментом ринко­вої економіки, яка формується в Україні, слід удосконалити механізм опо­даткування, ліквідувати хиби, закладені в законі про ПДВ, оскільки він не відповідає загальносвітовим стандартам і не враховує специфічних умов пе­реходу України до ринкових відносин.

Пропонуємо змінити методику нарахування даного податку з тим, щоб ліквідувати багаторазове оподаткування ПДВ самого ж податку, нараховано­го на попередніх етапах руху товару до покупця. Тобто ПДВ має нараховува­тися на вартість товару, що реалізується, без ПДВ (графа 5 табл 3.3 або графа 2 табл. 3.4) за мінусом ПДВ, сплаченого на попередніх етапах руху товару (графа 9 табл. 3.3 або графа 3 табл.3.4). Пропонуємо методику розрахунку ПДВ, котра ліквідує багаторазове обкладення ПДВ самого податку (табл 3.4)

Таблиця 3.4

Методика удосконалення нарахування ПДВ

Стадії вироб-ництва та прода-жу Вартість продук-ції, що реалізу-ється

Податок,

сплачений на поперед-ніх етапах

База оподатку-вання Нарахова-ний ПДВ 20% Раніше сплаче-ний податок Відноситься до бюджету
1 2 3 4 5 6 7
1 40 - 40 8 - 8
2 60 8 52 10,4 8 2,4
3 80 12 68 13,6 12 1,6
4 100 16 84 16,8 16 0,8
5 112,8 - - - - 12,8

При даній методиці покупець сплатить не 20 гр.од. ПДВ, як раніше, а 12,8. Запропонований механізм розрахунку ПДВ досить простий і водночас дає змогу знизити рівень цін, зменшити рівень податкового тиску на під­приємництво та кінцевого споживача.

У введеному в дію з 01.10.1997 р. новому Законі "Про податок на додану вартість" зроблено спробу дещо урівняти в правах бюджет і платників подат­ку. Так, відповідно до п.7.5.3 від'ємне сальдо сплаченого й отриманого ПДВ підлягає відшкодуванню платникові податку з державного бюджету Ук­раїни протягом місяця, що настає за звітним періодом. Якщо у вказаний термін відшкодування не відбудеться, то ця сума вважається бюджетною заборгованістю і на неї нараховується пеня в розмірі 120% річних від облікової ставки НБУ.

Проте на практиці через відсутність конкретного механізму відшкоду­вання ПДВ практично ніколи не здійснюється. Тому не можна сподіватися, що з виходом нового закону проблема відшкодування ПДВ повністю зникне. А якщо врахувати те, що податкові адміністрації по суті зобов'язалися перед відшкодуванням ПЦВ провести комплексну перевірку платника податку, а останній повинен пред'явити купу підтверджувальних документів, то питан­ня повернення ПДВ в більшосії випадків узагалі напевно перестане турбува­ти товаровиробників.

Ще одним моментом, який посилює фіскальну функцію ПДВ, є ви­никнення податкових зобов'язань від часу відвантаження проданого това­ру незалежно від надходження грошей на рахунок. Однак жодне відванта­ження не гарантує, що не буде повернення чи рекламації, як і жодна пе­редоплата не гарантує, що кчірнт не вимагатиме повернення грошей. До того ж існує небезпека відвантажити товар, а грошей за нього не отрима­ти. Отже, майже неминучим є виникнення переплати ПДВ платником по­датку за певний період, що означає втрату частини власних обігових кош­тів і ставить під сумнів можливість подальшого виробництва продукції. Тому необхідно змінити правила, за якими ПДВ стачусться фактично авансом.

Закон про ПДВ обмежує бартер. Адже згідно з законом податкові зобо­в'язання в разі бартеру виникають під час першого ж відвантаження товару, після чого постачальник повинен сплатити ПДВ на всю суму контракту, то­ді як постачання в межах цьою контракту може тривати не один рік. Особ­ливо це стосується великих підприємств, зокрема сільськогосподарських, які працююгь передусім із бартером. Таким чином, закон про ПДВ може просто "вимити" їх і так невеїикі обігові кошти, що лише посилить спад виробництва

За цим законом підприємство зобов'язане упродовж кваргалу щомісячно сплачувати суму ПДВ авансом із наступним перерахунком за підсумками ро­боти за квартал У результаті за чинною інструкцією обчислення і сплати ПДВ під час тривалого циклу виробництва його сплачує не споживач, а ви­робник, що також призводить ю зменшення його обігових коштів.