Не раз можна почути про особливу важкість виховання. Насправді ж, якщо діяти педагогічно доцільно, то й якихось особливих труднощів не уде, адже виховувати дитину значно легше та приємніше, ніж перевиховувати. Тому батьки завжди повинні пам’ятати про це, постійно прагнути виховувати так, щоб потім не довелось переробляти, тобто, щоб з самого початку все робилось правильно.
“Робити правильно все означає не що інше, як уникати педагогічних промахів. А для того, щоб не допускати хиб у домашньому вихованні, треба їх досконально знати. Тому спинимося на характеристиці деяких з них – найтиповіших і найпоширеніших.
Раніше йшлося про ту шкоду, яку завдала вихованню дисгармонія між родинним і офіційним вихованням, породжена відступами від народної педагогіки, ігноруванням національною культурою, тобто зумовлена причинами соціального характеру. Але ж хиби можуть бути й чисто суб’єктивні” [27, с. 48].
З таких невинних жартів і починається хибність у домашньому вихованні. А найчастіше це має місце тоді, коли батько й мати не навчились дивитися на свою дитину як на особу, хоч ще маленьку, але вже людину, яка потребує уваги та поваги, душевної ласки, допомоги й захисту, а звикли бачити в ній щось таке аморфне, зайву мороку, а то й живу іграшку чи забавлянку, або живу ляльку для власної втіхи та розваги. В таких випадках поняття “гарна дитина” часто-густо підмінюється поняттям “зручна дитина”. Та й робиться лише те, що зручно батькам, а не самій дитині, на основі авторитарності, тобто насильстві, побудованому на безумовному підкоренні дитини дорослій людині. В такій домашній атмосфері виростають затуркані й безвільні діти, з яких згодом виходять або нікчемні люди або самодури, які все своє життя местяться за придушене дитинство.
М.Г. Стельмахович визначав: “Хибною є думка, ніби виявлення любові та ніжності псує дітей, що головний засіб виховання - суворість, окрик, покарання. Така установка батька чи матері відчужує дітей, робить їх відьлюдькуватими, черствими і навіть жорстокими.
Розумна любов до дітей проявляється в ніжності без заласкування, у піклуванні без потурань, у батьківській і материнській вимогливості, що завжди органічно зливається з повагою до особистості дитини”.[27, c.48]
Варто нагадати, що педагогічна наука теж категорично виступає проти фізичних покарань. Рукоприкладство можна сміло віднести до найогиднішої рабської звички, коли покарання приносить якусь користь.
Кажуть, що недаремно прожив життя той, хто збудував хату, викопав криницю, посадив і виростив дерево, народив і добре виховав дітей. Три нещастя є у людини: старість, смерть і погані діти.
“Майбутнє нашого народу, нації, а значить, і кожного з нас - у наших дітях. Однак спадкоємність поколінь базується не тільки на непорушності генетичного коду, а й на невтомній праці, на вироблених віками прогресивних звичаях і традиціях народної педагогіки, які треба добре знати, шанувати та щоденно використовувати в родинному вихованні сьогодні, завтра, завжди!”[27, c.49]
Виховання дітей - найважливіша галузь нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це - не все: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною.
У складний час існування нашого суспільства з особливою силою виявляється об’єднуюча роль міцної сім’ї для повноцінного виховання дітей. Міцність сім’ї, навіть за несприятливих умов, компенсує багато вад у громадському середовищі. Відчуття любові батьків і дітей, навіть у кризовий підлітковий вік, коли вони прагнуть бути самостійними, залишається, хоч для більшості типовим виявом самостійності є “автономна моральність”, яка нерідко призводить до педагогічної занедбаності, відчуженості від батьків.
“Дуже багато помилок у сімейній роботі виходить через те, що батьки немов забувають, в який час вони живуть.
Батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком - ось перший і найголовніший метод виховання”. [20, c.260]
В.О. Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психологію взаємин батьків і дітей, молодшого і старшого поколінь, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. З цього приводу він писав: “Виховання громадянина - патріота починається із сім’ї. Сім’я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої держави. І тим сильніший виховний вплив робить сім’я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень. [31, c.6]
Школа має багатющий арсенал засобів, щоб належним чином організувати повноцінне спілкування і спільну діяльність батьків і дітей. “Доцільно реалізувати такі домашні завдання батькам:
1. Розкажіть дитині про свою сім’ю, родичів. Намалюйте разом родовідне дерево.
2. У бесіді з сином (донькою) з’ясуйте, які з навчальних предметів викликають інтерес, які ні. Порадьтеся з учителем, як розвинути здібності, стимулювати нахили, інтереси.
3. Виявіть нахили, улюблені заняття, здібності вашої дитини. Порадьтеся з учителем, як розвинути здібності, стимулювати нахили, інтереси.
4. Передплатіть для дитини дитячу газету, журнал. Регулярно просіть дитину переказувати прочитані матеріали, обговорюйте їх.” [6, c.55]
Подібних завдань може бути безліч. Вони стимулюють спілкування і спільну діяльність батьків і дітей, сприяють встановленню між ними дружніх, довірливих стосунків, що позитивно позначаються на розвитку й вихованні дітей.
У створеній В. Сухомлинським системі виховання стосунків між собою і колективом важливе місце займає спільна діяльність сім’ї та школи. Зокрема, у своїй праці “Павлиська середня школа” педагог зазначає: “Найбільш повноцінне суспільне виховання - це, як відомо, шкільно-сімейне. Сім’я з її взаєминами між дітьми і батьками - перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Батько, мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся - перші вихователі дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя - найголовніша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі.” [34, c.12]
На думку В. Сухомлинського, шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, а й одночасно дуже важлива умова вдосконалювання морального обличчя сім’ї, батька і матері. “Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий прогрес суспільства”.
Класний керівник відвідує сім’ї своїх вихованців, вивчаючи на місці не тільки побутові умови, але й характер організації сімейного виховання. Досвідченому наставнику багато будуть говорити сама атмосфера дому, відношення між членами сім’ї. Винятково важливо дотримуватись при відвідуванні учня дома наступні правила:
- не йдіть непрошеним, постарайтеся різними шляхами отримати запрошення батьків;
- проявляйте високий такт в розмові з батьками, завжди починайте з похвали і компліментів;
- виключіть скарги на учня, говоріть про проблеми, підказуйте шляхи їх вирішення;
- розмовляйте в присутності учня, тільки у виняткових випадках вимагайте конфіденційної зустрічі;
- підкреслюйте свою зацікавленість долею вихованця;
- поради і рекомендації давайте не нав’язуючи, передбачайте рівень свої вимог і можливостей сім’ї;
- висувайте спільні проекти, домовтесь про конкретні спільні справи;
- не давайте безгрунтовних обіцянок, будьте стримані в складних ситуаціях.
На жаль, саме непрофесійна робота з батьками частіше підриває авторитет педагога і школи. Батьки будуть добиватися співпраці тоді, коли будуть бачити зацікавленість класовода долею їхніх дітей.
Вчений наголошував, що проблема ця також належить до найскладніших і найважчих. Оскільки взаємозалежності педагогічних явищ у наші дні дедалі ускладнюються, завдання, які висуває життя перед школою, стають настільки складними, що без високої педагогічної культури всього суспільства і, насамперед, сім’ї зусилля вчителів, якими б значними вони не були, виявляється недостатньо ефективними. Всі шкільні проблеми стоять і перед сім’єю, всі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, вкорінюються у сім’ю особливо на тлі сучасних суспільно-економічних контрастів; виховання правильних взаємин і розвиток особистості залежить насамперед від того, якими людьми постають перед дитиною мати й батько, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків.
В.Сухомлинський вважав: ”Напрочуд важливим завданням сім’ї і школи є формування у вихованців моральної готовності до батьківства і материнства. Без цієї готовності неможливо уявити всебічний розвиток людини”. [35, c.87]
В Законі України “Про освіту” в статтях 53 і 54 вказано на основі права і обов’язків батьків у вихованні дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Обов’язками батьків є: