Спільна діяльність школи і позашкільних закладів з батьками має на меті розкрити необмежені можливості більш раннього і плідного розвитку дітей у позаурочний час, грамотно показати батькам методику домашньої педагогічної роботи щодо закріплення особистих здібностей та інтересів дітей: домашні вернісажі, вікторини, знайомство з науково-популярною літературою, поїздки в музеї, бібліотеки, відвідування виставок тощо.
Така спільна робота вчителів і педагогів позашкільних закладів з батьками надзвичайно важлива, надто тоді, коли діти переживають складні періоди в житті. В цей час відбувається своєрідний “пік” якісних змін дитини, коли вона природно самостверджується, замислюється над своїм “завтра”. Саме в цей відповідальний період все залежить від того, чи можуть батьки разом із рештою виховних інститутів якомога ближче підійти до дитини, щоб повести в потрібному напрямку розвиток її внутрішніх сил.
Головна турбота такої спільної роботи – зробити все для того, щоб дитина і в сім’ї, і в позашкільному закладі, і в школі ні на хвилину не залишалася в ізоляції, не допустити того, щоб вона втратила самоповагу.
Оскільки позашкільна робота – це освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва, перед нею стоять такі завдання:
а) закріплення і поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;
б) розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у них наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти;
в) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів;
г) організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумових розваг;
д) поширення виховного впливу на учнів у різних напрямках виконання.
Головним напрямом виховної роботи у позашкільному середовищі є забезпечення процесі інтеграції цілеспрямованих і неорганізованих виховних впливів на особистість, а також стимулювання розвитку суб’єктної позиції дитини у цьому процесі, регулювання оптимальних взаємин у системі “особистість - сім’я – школа – позашкільні виховні інститути – суспільство” .[39, с.38]
У зв’язку з цим попередньо можна визначити ті особливі соціальні дії позашкільного педагога, які обумовлені специфікою відкритого позашкільного мікро середовища, його широким соціальним характером: забезпечення доцільного соціально-педагогічного втручання в процес соціалізації дітей, підлітків, молоді, допомога іншим інститутам виховання.
Багатоплановість і багатоваріантність цих завдань, ситуацій, в яких він (позашкільний педагог) працює, передбачають для нього своєрідну роль “третьої” людини, посередника, сполучної ланки між цими інститутами і середовищем, між особистістю і суспільством, а тому вимагають таких можливих якостей, як:
- уміння впливати не лише на вихованців, а й на їхніх батьків, друзів, сусідів, на загальну педагогічну ситуацію в мікросоціумі, на групове спілкування дітей і підлітків, що передбачає відповідну професійну оснащеність, широкий профіль підготовки позашкільного педагога, а також чітку власну громадянську позицію;
- уміння працювати в умовах неформального спілкування з позиції неофіційного лідера;
- уміння бути учасником спільної творчої діяльності, не відділяти себе від вихованців, залишаючись їхнім керівником;
- здатність будувати свої взаємини з вихованцями на основі діалогу; мати свою концепцію виховання з урахуванням власного характеру і власних можливостей впливу на духовний розвиток дітей.
“У зміст позашкільної системи освіти входять: естетичне, моральне, правове та інші напрямки виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з праці і техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами мистецтва; спортивно-масова робота; ігри та розваги; виховні заходи” [30, c.83]
Виховання учнів не обмежується формами, які використовуються в школі. Традиційний шкільний колектив, основним компонентом якого є клас, не може забезпечити умов для засвоєння учнями всього багатства соціального досвіду, усунути ізоляцію між класами і різними віковими групами, позбавити внутрішньо колективні відносини одноманітності й обмеженості.
Коли ж батьки бачать дружелюбність вчителя і відчувають, що вчитель також турбується про благополуччя дитини, психологічний захист стає непотрібний. Тут уже можна переходити до співробітництва, використовуючи його різноманітні форми. Традиційно, це участь батьків у роботі шкільного батьківського комітету, керування секціями та гуртками. Цим практично вичерпується діяльність батьків у школі. Але ж існує немало інших форм співробітництва вчителя і батьків. Наприклад, можна запропонувати одному з батьків самому провести батьківські збори і розповісти, які проблеми він бачить у вихованні дитини, яким чином намагається їх вирішити. Надзвичайно повчальним був би також виступ батька, у якого були складні взаємини з власною дитиною та як він їх подолав. Дати змогу цій людині відверто поділитися своїм досвідом у вихованні сина чи доньки.
Отже, привчання дітей до активного відпочинку - важливе завдання педагогів і вихователів. Тому вчителі мають допомагати учням раціонально використовувати свій час, щоб він був використаний з користю для відпочинку, занять цікавими справами, подальшого удосконалення розумових, моральних, фізичних і естетичних якостей. Очевидно, що творче використання допоможе вчителям збагатити власний досвід позакласної навчально-виховної роботи.
Сім’я і школа – це берег і море. На березі дитина робить свої перші кроки, отримує перші уроки життя, а потім перед нею відкривається непізнане море знань, і шлях в цьому морі прокладає школа. Це не означає, що дитина повинна зовсім відірватися від берега – бо ж навіть моряки дальнього плавання завжди повертаються на берег.
Сім’я дає дитині первинну підготовку до життя, яку школа все-таки не може дати, тому що необхідний безпосередній дотик до світу близьких, які оточують дитину, світом дуже рідним, дуже потрібним, світом, до якого дитина з перших років привикає і з яким рахується. А вже потім народжується невідоме почуття самостійності, яке школа повинна підтримувати.
Соціально-економічні зміни, які відбуваються у житті нашої країни, потребують термінового перегляду засвоєних поглядів, установок не лише в області виховання підростаючого покоління, а й у взаємовідносинах усіх ланок системи соціального розвитку особистості. Насамперед це стосується взаємовідносин школи і сім’ї. Аналіз стану цих взаємин свідчить, що традиційний підхід до виховання підростаючих поколінь, через систему взаємовідносин спільних зусиль школи і сім’ї та педагогічного керівництва сімейним вихованням є надзвичайно малоефективним.
Відомо, що сім’я – природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.
Виховати дитину здоровою, працелюбною, справжнім громадянином – справа нелегка. Батько і мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей, за формування майбутнього громадянина. Процес виховання дітей в сім’ї знаходиться в тісному зв’язку з процесом виховання та навчання підростаючого покоління в школі. Керівна роль, при чому, належить школі, яка повинна функціонувати виховні функції і сім’ї в суспільстві.
В сім’ї дитина вперше засвоює норми моралі, навики спільної праці, формуються життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховується любов до України.
Батьківщина починається з сім’ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти – продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.
Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство.
Батьки – найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім’ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.
Сьогодення вплинуло на зміст позашкільної роботи з дітьми і підлітками. Ринкові відносини, конкуренція, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті, ранньому професійному самовизначенні. І головне – посилюється увага й зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей, зростає попит на додаткові освітні послуги.
Визнаючи усе віковічне значення школи, шкільної освіти для найкращого розвитку дітей, не можна не бачити, що найкраща школа без позашкільної освіти і її допомоги не дасть великих корисних наслідків. Позашкільна освіта потрібна для культурного поступу країни як найкращий засіб до виховання гармонійно розвинутої особи – індивідуальності, а не того одноманітного гурту, який не здатен ні захистити свою волю, ні направити її на загальне добро.
Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності і сім’ї, її моральна сфера.
Сім’я і школа ставить перед собою основне головне завдання – виховання всесторонньо, гармонійно розвинено, реалізувати себе в професійному, громадянському і сімейному аспектах.
Потреба в здоровому способі життя, розвинений інтелект і широкий всебічний розвиток, інтелігентність у спілкуванні, естетичне сприйняття світу – ось кінцевий результат спільної виховної діяльності сім’ї і школи. Принципи і підходи, які повинні працювати на кінцевий результат, реалізуються в школі, але необхідно, щоб все життя учня, виховуючи і розвиваюче, будувалося на єдиній основі і в стінах навчального закладу та дому.