Кожна мати – це правдива мучениця на землі. Цей привілей мучеництва Господь Бог проголошує вже на перших сторінках СВ. Письма: “У болях родити будеш!”Її очі все купаються в сльозах, а серце часто набігає кров’ю. Вона весь час в терпіннях, чеканню. Без молитви, без Божої помочі вона не утримається на своїх силах і не дасть дітям виховання, бо її все тисне хрест. Чи ті руки матері. На яких спочиває тягар виховання дітей, можуть не підноситися до Бога, щоб її допомагав? Скільки потрібно світла для розуму, щоб виховати ту малу громадку для Бога, Церкви, Народу? А звідки світло приходить? Отже, знову потрібна молитва. А ми ж знаємо, що без Бога не до порога! О, так! Якщо згинаються коліна чиїсь до молитви, то мамині напевно і рано найскоріше і ввечері найпізніше мама клянчить перед Богом. О, Господи, хто годен збагнути зміст розмови мами з Богом і Матір’ю Божою? Що то вона не просить Бога для своїх дітей?
Так як ангели дбають про душі йому повірені, так і мати є таким ангелом. Одним найважнішим та найтяжчим обов’язком матері є виховання дітей. Що до душі, то мати повинна пам’ятати, що дитина не є її цілковитою власністю. Але також Божою. Вона називає ще когось” Отцем і Матір’ю”. Мати дала своїй дитині при Божій помочі тіло. Але Бог дав їй душу, яка призначена не для землі, але для неба. Дитина вже від тепер має починати пізнавати Бога, любити Бога і виконувати Його волю, бо як не навчиться Петрусь, то Петро вже ні! Це є основа при вихованні дітей. Так мати повинна виховувати своїх дітей, щоб вони могли колись оглядати Бога разом з нею.
Бог приймає ту молитву, яка пливе із глибини серця. Молімося всі один за одного, бо така воля Божа. Це є перший важливий чинник через який батьки можуть виховати своїх дітей добре, по-Божому навчаючи їх рівночасно любити і все, що рідне, добре і розумне. Бо молитися можемо на різні теми: за кусок хліба, за здоров’я рідних, за державу, за народ свій та за Церкву.
Другий важливий чинник у вихованні – це є послуг. “Ви, діти, слухняні своїм батькам, бо так годиться ” (Ефес. 6,1). Таке є нагадування св. Павла. І зараз таки говорить до батьків: “А батьки, - не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!”.
Значить, привчати дітей до послуху, до скромності, та у відмовленні собі багатьох речей. Святе Письмо говорить: ”Не пести дитини. Бо вона принесе тобі журу – клопіт. Не позволяй їй на все так довго, як довго вона є малою, а його норови, хиби не зноси.”(Іс. Сир. 30,11). Коли дитина зачинає бути впертою і не слухає родичів, їх розумних нагадувань і повчань, то мудра приповідка говорить: “Кораблі і діти провадиться з-заду”. А інша приповідка каже: “Люби дитину як душу, а тряси як грушу.” Краще щоб дитина плакала від батьків, ніж щоб вони плакали від неї у старості. Святе Письмо не є таким сентиментальним до дітей, як батьки та деякі поблажливі педагоги, які не позволяють покарати слушно дитину. “Глупота глибоко вкорінюється в серце хлопця” (Прип. 22,15), тому воно дає дуже добру раду: “Хто свого сина любить, уживає частіше прута, різки” (Іс. Сир. 30,1). “Карай свого сина, як довго надія триває “(Прип. 19,18). “Не будь скупою, не щади карати сина, бо караючи його патиком, рятуєш його від темряви “(Прип. 23,13). Послух – це найтрудніша чеснота, бо всі люди вже з народження мають неохоту і спротив до послуху. Послух – це жертва власної волі. Св. Боневентура каже, що послух –це від мучеництва, а навіть вершина мучеництва. До послуху ми є всі зобов’язані. Сам Христос дає нам найкращий приклад послуху (Лука 2,51), бо був підданий Марії і Йосифові. Через те. Що Ісус був підданим Йосифові, отже вищий нижчому, хотів Христос нам показати, що підвладний може бути ліпшим від настоятеля. “Христос був послушний Отцю Небесному аж до смерти хресної, Отче не моя , а Твоя воля нехай станеться.” Отже, слухняними мають бути діти своїм батькам. Через послух виконуємо волю Божу і доходимо до найвищої духовної досконалості. “Коли діти слухають батьків, підлеглі керівників, то слухаємо тоді швидше Бога, як людей”( Ефес 6,7). Послух є найкращим сторожем перед всіма поступками, а найперше проти гордості.
Св. Августин називає послух найбільшою чеснотою, матір’ю і початком всіх чеснот. Він є ключем, що відкриває небо, а замикає пекло, бо “ хто ж отворив нам пекло, як непослух”, - каже св. Бернардин. Полюбімо послух, бо через непослух перші люди втратили любов Божу та всю красу, велич і добро раю.
Послух – це фундамент на якому ми повинні будувати життя родинне, життя суспільне і до послуху батьки повинні привчати дітей змалку, як каже наша приповідка “Нагинай лозу поки молода”.
Третьою чеснотою, не менш важною від послуху, є пошанування авторитету. Пошана і послух зв’язані з собою дуже міцно. І все це маємо виконувати для батьків, бо ж вони є заступниками Бога. Цим життям ми зобов’язані любити і шанувати батьків. А батьки повинні бути добрими і справедливими. Сім’я, родина – це початок школи для дитини, а батько і мати в ній перші вчителі. Родина - це той гарний город і сад, а тим першим садівником є батько. І від садівника, і лише від нього залежить, чи ті дерева ростуть криво чи рівно, чи добре доглянуті – то тоді можна сподіватися і гарних плодів.
Четвертою складовою частиною правильного виховання дітей є правдомовність, любов до правди. Яка велика радість, задоволення для родичів, коли вони в усьому вірять своїм дітям! Щирість, правдомовність, є підставою для правильного виховання. Без правдомовності немає бесіди про якусь там вірність, чесність, певність, сталість характеру. Потрібно звернути увагу на дві хиби виховні:
1. надмірна, неоправдвна строгість батьків,
2. коли батьки самі послуговуються не правдомовністю.
Дітей треба наказувати за їх проступки, впертість, неслухняність, за злу волю, але не можна карати за нездібність, нерозсудливість, забудькуватість. А вже ніколи не можна карати дитину за її любов до правди, бо й таке інколи трапляється. Коли батьки самі люблять говорити неправду і оббріхувати інших, то нехай пам’ятають, що яке зерно посіють, то таке й збирати будуть. Батьки мають бути найкращими друзями своїх дітей. В часі внутрішньої боротьби. В часі спокуси, діти стають безрадні, бо не мають з ким порадитися. І щаслива підростаюча дитина, якій ці нові життєві тайни вияснить мама або тато, - побожно, розумно, а не вулиця, чи якийсь небажаний зіпсутий учитель, чи кіно, чи неморальна книжка. Діти мають право одержати повчання від родини, і батьки зобов’язані пояснити дітям про речі, які їм до тепер не відомі.
Дитино, коли ти маєш той скарб, тих найдорожчих батьків, цілуй ті руки, що колись тебе носили, годували, цілуй ті уста, що так солодко і мило до тебе промовляли, усміхались та молитву шептали за твоє здоров’я, відплачуйся серцем за серце, не допусти, щоб яка небудь скарга вийшла з твоїх уст, з їх серця на тебе. Пам’ятай про них як пам’ятали і пам’ятають про тебе вони, не забудь про них! Будь для них завжди милим, слухняним, люби їх і шануй, бо того Христос хоче від тебе. В цьому ми повинні наслідувати Ісуса Христа, бо Він був слухняний своїй Матері і св. Опікунові аж до смерті на хресті.
Закінчуючи свою лекцію про батьківство й материнство, де ми говорили про своїх родичів, які повинні бути діти, яке має бути виховання, хочу ще раз сказати, що нам не потрібні будуть ні культура, ні техніка, ні знання, бо народ що немає доброї і великої родини просто на просто зникне.
О, Мати Божа, Діво Маріє.
В Твою честь сонце світить і гріє,
На Твою славу розквітли квіти,
В твою честь щиро співають діти,
О Мати Божа, Неба Княгине,
Най наше слово до Тебе злине,
В тім слові просьба покірна й щира:
Дай нам діждати щастя і мира.
Тебе благають вкраїнські діти:
Не дай нам довше горе терпіти,
Здвигни наш рідний нарід з руїни,
О, стань покровом для України.
Література:
1. Біблія.
2. П. Леферв. “Вчитися життя”.
3. К. Ватаманюк “Від лиця Твого Господи, судьба моя іде…”
4. Основи християнської моралі.
5. о. Петро Мельничук. “ Християнська родина, батьки і діти”.
Заняття 17.
Тема уроку. Віра в Бога – свідчення високої наукової і моральної
культури особистої. Між наукою і християнською
вірою немає конфлікту.
Мета уроку. Пояснити учням чому на певному етапі розвитку людського
суспільства виникла певна непримиренність між наукою і релігією
– це поширення атеїзму. На основі прикладів з життя відомих
вчених, поетів, філософів, музикантів і їх висловлювань про Бога і релігію. Довести, що між наукою і релігією немає конфлікту, а що вони походять із того самого початку і ведуть до однієї мети.
Тип уроку. Комбінований.
Обладнання: духовна музика, катехизм, Святе Письмо, ілюстративний матеріал.
Епіграф уроку: ”Бог існує. Це так ясно, що я сумніваюся, чи має глузд той,
хто цей факт заперечує”.
Ціцерон
“Бог в людині. Він є або немає. Але повна його відсутність – це великий крок назад і вниз. В майбутньому люди прийдуть до Нього.”
О. Довженко.
Якби релігія була несумісна з наукою, як це твердили нам упродовж багатьох десятиліть войовничі атеїсти, - то всі вчені були б атеїстами. Цього якраз немає. У ХХст. колосальні роздми повернулися до ідеї Бога: творець теорії рефлексів головного мозку І. Павлов, творець теорії відносності А.Ейнштейн, творець квантової механіки Е. Шредінгер, винахідник променів, що згодом стали відомі як промені Рентгена, видатний український фізик І. Пулюй та багато інших.