Цінову динаміку нафти різні країни сприймають неадекватно: одні — із радістю, інші — із сумом. Наприклад, зниження цін на нафту радує уряд США, споживачів Японії, виробників Південної Кореї і засмучує уряд Росії, власників морських свердловин у Норвегії, нафтовидобувачів у країнах ОПЕК. Низькі ціни на нафтопродукти дозволяють уряду України забути про проблеми ринку палива, виробникам — вибирати інвесторів, а споживачам — не заощаджувати на пальному. На цьому тлі більшість аналітиків прогнозують низькі ціни світовому ринку нафти і світле майбутнє українському ринку нафтопродуктів.
Наступного дня після повітряних атак терористів на Всесвітній торговий центр у світі заговорили про «полеглих гігантів» як про тофет — місце жаху, де на вівтар Молоху, богу війни, принесено жертву стабільного розвитку вільної Економіки. Містика Нострадамуса переплелася із досвідом війни в Перській затоці і не зістиковувалася з дійсністю. Ні початок бойових дій в Афганістані, ні можливість відкриття США другого і третього «азійсько-латиноамериканських фронтів» (що може зачепити безпосередніх постачальників нафти на світовий ринок і збільшити потребу в пальному) не зуміли підняти ціну «чорного золота».
Більше того, десять років тому, під час війни Іраку проти Кувейту та його союзників із блоку НАТО, індекси світових компаній на Волл-стріт практично не похитнулися, та й фондова біржа працювала без зупинок. Цього разу вибухи на Манхеттені змусили не тільки на час замовкнути брокерів, а й темпи падіння фондових показників були одними із найстрімкіших за всю історію біржових котирувань. Не обминуло це падіння і ринок нафти.
Десять років тому в перший тиждень бойових дій у Перській затоці ціна нафти зросла на 30% і сягнула 33,5 дол. за барель, а цього разу вона знизилася на 20% і зупинилася на позначці 20—22 дол. за барель. З 19 січня по 19 жовтня цього року ціна тонни нафти на International Petroleum Exchange (ІРЕ) знизилася на 31% при тому, що середньорічне зниження нафти складає 5—25%. Це пов’язано не лише з тим, що баланс попиту і пропозиції нафти сьогодні оптимальний, у зв’язку з чим будь-яке повідомлення впливає на ціну нафти, а й із тим, що ціна підігрівається великою кількістю великих спекулятивних гравців. Наприклад, якщо на IPE у серпні цього року ціна нафти за ф’ючерсними контрактами у березні 2002 року становила 23,0—26,0 дол., то 19 жовтня — 21,0—21,6 дол. за барель. Знизився показник спекулятивної та ділової активності на довгострокові контракти: ще в серпні ф’ючерсні контракти на 6 місяців цікавили 30—35% покупців, а 19 жовтня — лише 8%. 560 із 608 покупців віддали перевагу тому, щоб закрити контракти у грудні. Традиційним грудневим попитом пояснити це складно, швидше це свідчить, що ринок нафти переживає невизначеність.
Мир, нафта, ОПЕК
Останніми роками у світі щороку добувається близько 3 млрд. тонн нафти і газового конденсату. Розвиток нафтовидобувної галузі показує, що найбільш динамічні і найбільш ємні ринки видобутку нафти — не одне й те ж.
Так, якщо 1972 року на країни Близького Сходу припадало 39,6%, Північної Америки — 27,0%, Центральної та Південної Америки — 10,1%, Європи (без Росії) — 1,4% ледь більше 2,2 млрд. тонн світового видобутку нафти, то 1999 року на країни Близького Сходу —36,0%, Північної Америки — 18,8%, Центральної та Південної Америки, як і Європи (без Росії) — по 9%.
Якщо близькосхідні держави сьогодні продовжують залишатися найбільшими видобувачами нафти, то структура світової видобувної галузі значно змінилася і сьогодні видобуток рівномірніше розосереджено по країнах і континентах. Однак, попри це, ринок нафти продовжує реагувати практично на всяке «чхання» із декількох причин. Насамперед, динаміка зміни цін пов’язана з тим, що сьогодні всі ринки товарів взагалі і нафти зокрема є по суті олігополіями, або транснаціональними монополіями.
Так, не менше третини кави виробляється в Бразилії, а чверть виробництва глинозему контролює Alcoa, близько половини світового виробництва нікелю припадає на російського монополіста «Норільський нікель». В руках Організації країн—експортерів нафти (Organization of the Petroleum Exporting Countries) зосереджено понад 75% світових запасів нафти. А з 3215 млн. тонн нафти, видобутої у світі 1999 року, 1317 млн. припадає на країни ОПЕК. Будь-яке рішення цієї організації може стабілізувати ціну нафти. Наприклад, 1999 року організація розробила оптимальний механізм для стримування ціни в коридорі від 22 до 28 дол. Загальний нафтовидобуток країн скорочується, якщо протягом 10 днів підряд ціна кошика ОПЕК (середня вартість 7 сортів нафти) тримається нижче 22,0 дол. за барель або підвищується, якщо ціна залишається вище 28,0 дол. протягом 20 днів. По-друге, динамічність цін пов’язана не тільки з нерівномірним розподілом ресурсів нафти, а й значною різницею в собівартості їхнього видобутку. Наприклад, у Перській затоці отримання однієї барелі нафти обходиться в середньому в 1—2 дол., у Сибіру — 4—5 дол., на Північному морі (Норвегія) — близько 12 дол., у Техасі (США) — 18 дол. Більше третини щорічно видобутої нафти припадає на близькосхідні держави, зокрема Кувейт, Ірак і Іран щороку видобувають не менше 400 млн. тонн «чорного золота», левова частка якого направляється в Європу й Америку.
Скарбниця «чорного золота»
Країни—споживачі нафти й нафтопродуктів — третій чинник впливу. Попри те, що у світовій нафтопереробній промисловості за останні тридцять років відбулися зміни (наприклад, потужність НПЗ у США з 1972 по 2000 рік знизилася з 42,5 до 32,0% від світового рівня), основними споживачами нафтопродуктів у світі залишаються США, Японія, країни ЄС.
Враховуючи власні потужності переробки, основні держави—споживачі нафтопродуктів залежать від імпортної і насамперед близькосхідної нафти: США споживають 27% усієї видобутої у світі нафти; 37% нафти в Німеччину постачають країни ОПЕК; 28% постачається до Японії з ОАЕ; 19,2% — із Саудівської Аравії; 8,7% — з Ірану.
Склався певний пул основних видобувачів нафти (країни ОПЕК плюс США, Великобританія, Росія, Китай, Норвегія, Канада), на частку яких припадає 80% усього світового видобутку, і пул найбільших споживачів (США, країни Євросоюзу, Японія, Китай, Росія), куди постачається понад 65% видобутої у світі нафти й нафтопродуктів. 2000 року, за даними німецького галузевого об’єднання Mineraloelwirtschaltsverband, споживання нафти у світі збільшилося порівняно з 1999 роком на 1% — до 3,5 млрд. тонн. На основного споживача — США, що збільшили торік використання «чорного золота» на 0,3%, припало 875 млн. тонн нафти (25% світового споживання), і Америка, як і раніше, з великим відривом випереджає інші країни. Друге місце посідає Японія (з обсягом споживання 256 млн. тонн і світовою часткою понад 7%). Далі йдуть — Китай (231 млн. тонн, близько 7%), Німеччина (129 млн. тонн, майже 4%) і Росія (128 млн. тонн, 4%). Таким чином, торік країни ЄС, а також США, Китай, Японія та Росія спожили 2237 млн. тонн, або 60% світового видобутку нафти, у той час як на держави ОПЕК припало тільки 6,5% (див.табл.1).
Фактично така ж картина склалася й у нафтопереробній галузі — всі основні НПЗ розташовані поруч із ринками збуту пального. Так, з одинадцяти найбільших у світі НПЗ по одному знаходиться у Венесуелі, Індії, Росії, Сінгапурі, три у Південній Кореї і чотири у США. Основні виробничі потужності зосереджено в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (215 НПЗ), Північній Америці (179 НПЗ) і ЄС (105 НПЗ). Трохи відставали держави Східної Європи та СНД, де розташовані 92 заводи. Якщо врахувати, що темпи споживання нафти в Європі збільшуються, то очевидно, що європейський ринок нафтопродуктів залишається перспективним для російських нафтовиків і українських НПЗ.
Світові ціни — не рідні
Українські виробники нафтопродуктів ще пам’ятають жахливу зиму минулого року, коли в лютому—березні на світових біржах ціна тонни нафти складала 33—34 дол. за барель. Це висушило і до того убогі поставки сировини з Росії, бо російські нафтові компанії направили потоки сибірського «чорного золота» на міжнародні ринки. Тоді це було можливо з двох причин: на українських НПЗ працював лише «Лукойл» (і навіть не він, а його тінь — «Синтез Ойл»), а українські компанії-давальці, як і, власне, НПЗ, не могли дозволити собі закупити urals за біржовою ціною, бо переробка її на давальницьких умовах ставала нерентабельною.
Водночас фахівці аналітичного департаменту найбільшої банківсько-інвестиційної компанії Brunswick Warburg вважали, що ціни на нафту до кінця 2001 року утримаються в «опеківському» діапазоні 22—28 дол. за барель. Це виправдувалося тим, що споживання нафти мало зрости за його стабільної пропозиції. Власне, так воно й було до осені, поки в нафтові параметри не втрутилися терористи. Усталени уже штамп, «після 11 вересня світ став іншим», як не можна точно визначає і стан справ на ринку нафти. Дійсно, темпи зростання споживання нафти скоротилися настільки, що, за даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), вони цього року будуть найнижчими за останні 17 років. Серед причин зниження темпів зростання споживання експерти називають два чинники: падіння темпів зростання світової економіки і різке скорочення споживання авіапального в розвинених країнах. «Зниження цінового коридору з 25—28 дол. до 20—22 дол. за барель сталося у зв’язку з тим, що терористичні акти в США уповільнили темпи розвитку економіки як Штатів, так і країн Азійсько-Тихоокеанського регіону. У четвертому кварталі нинішнього року попит на ПММ різко скоротився — на 20% знизилося споживання реактивного палива. Попит на нафту, порівняно з аналогічним періодом торік, скоротився з 100—200 до 77 млн. барелів на добу», — говорить експерт Petroleum Argus Михайло Перфілов.
Вперше за останні п’ять років вартість нафти на ІРЕ опустилася до позначки 19 дол., зробила кілька боязких спроб увійти за нижню межу «опеківського коридору» у 22 дол. і кілька тижнів кружляла навколо 20 дол. за барель. Ціна «чорного золота» марки brent у Лондоні збільшилася до 21,3—21,5 дол. за барель, після того, як комітет ОПЕК, що займається моніторингом цін і поставок, рекомендував країнам-членам у черговий раз скоротити квоти на видобуток сировини.