За табличними даними явно прослідковується таке закономірне явище: чим проксимальнішою є структура, тим більше вона змінюється, тому найвищі показники коефіцієнта кореляції у плеча (Сv = 5,297 %) і стегна (Сv = 9,871 %).
Рокицький зазначає, що в однорідному біологічному матерsалі коефіцієнти варіації частіше за все бувають порядка 5 – 10 % (для морфологічних структур). Це підтверджує таблиця 2. Оскільки всі особини вибірки належать до російської рисистої породи, то коефіцієнт варіації коливається в межах 4,287 – 9,871. Однак незважаючи на однорідність матеріалу ступінь мінливості різних ознак відрізняється, що залежить безпосередньо від природи ознак.
Якщо порівнювати коефіцієнти варіації передніх і задніх кінцівок, то можна помітити, що показники для передніх кінцівок значно нижчі за показники для задніх кінцівок. Це можна пояснити значно більшим функціональним (ваговим) навантаженням, оскільки саме передні кінцівки знаходяться майже під центром ваги коня (Красніков, 1973).
Таблиця 3 представляє коефіцієнти кореляції між різними ознаками. Власне принцип кореляції був сформульований ще Ж. Кювьє: "Оскільки всі ознаки тварин утворюють єдину систему, частини якої залежать одна від одної, діють і протидіють одна пщодо іншої, то будь-яка зміна не може бути виявлена в одній частині, щоб не викликати відповідні зміни в усіх інших частинах" (Шмальгаузен, 1969). Зв'язок між частинам організму, що розвивається, може здійснюватися різними способами: нервовий, гормональний або взагалі хімічний, прямий контакт. Залежність може мати безпосередній або опосередкований характер. Шмальгаузен І.І. виділяв такі види кореляції: геномні, морфогенетичні і ергонтичні. Коли залежність може визначатися спадковими факторами (генами) через внутрішньоклітинні біохімічні процеси і може відбуватися в тканинах, що безпосередньо між собою не пов'язані, то це –геномна кореляція. Морфогенетична кореляція обумовлюється взаємодією зачатків, що розвиваються, при безпосередньому контакті. Ергонтичні кореляції спостерігаються тоді, коли взаємозалежність у формоутворенні може визначатися залежністю в дефінітивних функціях (Шмальгаузен, 1969).
Таким чином, кореляцію середнього рівня між плечем і п'ястю передніх кінцівок (r = 0,5485) є передусім ергонтичною, тому що вона визначається типовими, тобто дефінітивними функціями вже сформованого організму. Однак не можна ігнорувати морфогенетичні і геномні кореляції. Ергонтичні кореляції диктуються взаємозалежністю функцій вже сформованих органів. Ці функції визначають процес диференціювання. Функціональна залежність супроводжується залежним розвитком структури даних частин і органів відповідно відіграє у сформованому організмі роль, що подібна до морфогенетичних кореляцій, якими визначається місце закладки органів.
Кореляція між довжиною стегна і довжиною плеча, довжиною п'ясті і довжиною плески переважно належить морфогенетичній кореляції. Це гомологічні структури, а для гомологічних структур характерний високий коефіцієнт кореляції. Скелет обох кінцівок можна розглядати як складну систему одноплечових і двоплечових важелів. Гомологічними є не лише окремі ланки кінцівок, але й суглоби, що ними утворені (рис. 4) (Касьяненко, 1947).
Рис. 4. Ряди гомологічних суглобів передньої і задньої кінцівок коня. Суглоби Sc-hum – плечовий; Coxo-fem – тазовостегновий; Cub. – ліктьовий; genu – колінний; carpi – карполівний; tarsi – торсальний; ph1 – п'ястно (плесно)-фаланговий суглоб.
До мети роботи входило вимірювання золотого вурфу і порівняння його практичного значення з теоретичним. Дійсно, як засвідчують результати вимірювань (таблиця 1), значення золотого вурфу як для передніх, так і для задніх кінцівок групуються навколо величини 1,3, що дає змогу зробити висновок про наявність елементів золотого перетину в екстер'єрі коня. Але дані таблиці 1 водночас заперечують твердження Пєтухова про незмінність значення вурфа кожного трирічного блока. Значення золотого вурфу збільшуються з віком, що можливо можна пояснити інтенсивним тренінгом, оскільки досліджувалися виключно коні іподрому. Цікаву інформацію дає обрахований коефіцієнт кореляції між величиною золотого вурфу і віком коней. Він є невірогідним для передніх кінцівок (р = 0,707). Для задніх кінцівок коефіцієнт кореляції є позитивною величиною (r = 0,549), тобто значення золотого вурфу з віком збільшується, що заперечує гіпотезу Пєтухова. В цілому думка вищезазначеного автора підлягає сумніву, оскільки замість очікуваної одиниці, коефіцієнт кореляції між значеннями золотого вурфу для передніх і задніх кінцівок взагалі не є вірогідним (р = 0,88).
Таким чином, у коней російської рисистої породи наймінливішою є проксимальна частна кінцівок, найбільш корелюють гомологічні структури; спостерігається наявність теоретичної величини золотого вурфу, при відсутності постійного значення цього показника, який в дійсності з віком зростає.
Література:
1. Афанасьев С.В. Некоторые экстерьерные характеристики рысаков // Сб. тр. Ленинградского зоотехнического института. – Л.: Изд-во Лен. зоотех. ин-та, 1940. – С. 129 – 192.
2. Белоусов И.В. Биологический морфогенез. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 237 с.
3. Буденный С.М. Книга о лошади. – М.: Сельхогиз, т. 1 – 5, 1952 – 1968.
4. Васютинский Н.А. Золотая пропорция. М.: Молодая гвардия, 1990. – 235 с.
5. Дрейпер Н., Смит Г. Прикладной регресмонный анализ. – М.: Финансы и статистика, т.1 – 2, 1987. – 392 с.
6. Дюрет У. Экстерьер лошади, 1936. – 344 с.
7. Калінін В.І. Конярство. Харків: Державне видавництво колгоспної і радгоспної літератури УРСР, 1938. – 305 с.
8. Касьяненко В.Г. Аппарат движения и опоры лошади. К.: Изд-во АН УССР, 1947. – 95 с.
9. Кацитадзе З.И. Эволюция вертикальной ходьбы. Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1968. – 199 с.
10. Красников А.С. Коневодство. М.: Колос, 1973. – 310 с.
11. Лакин Т.Ф. Биометрия. М.: Высшая школа, 1990. – 352 с.
12. Меркурьева М.К. Биометрия в селекции и генетике сельскохозяйственных животных. М.: Наука, 1970. – 423 с.
13. Петухов С.В. Биомеханика, бионика и симметрия. – М: Наука, 1981. – 239 с.
14. Плохинский Н.А. Биометрия. – Новосибирск: Изд-во Сибирского отделения АН СССР, 1961. 364 с.
15. Рокицкий П.Ф. Биологическая статистика. – Минск: Вышейшая школа, 1973. – 318 с
16. Тютчев А.В. О пропорциях тела лошаді. – Санкт-Петербург, 1872. – 23 с.
17. Чебаевский В.Ф. Русский рысак. – М.: Сельхозгиз, 1954. – 104 с.
18. Шмальгаузен И.И. Проблемы дарвинизма. – Л.: Наука, 1969. – 492 с.
19. Шмидт-Нельсон К. Размеры животных: почему они так важны? – М.: Мир, 1987. – 255 с.
20. Яблоков А.В. Изменчивость млекопитающих. – М.: Наука, 1966. – 363 с.