Найбільш відомими у Західній Європі були праці Абу Абдаллаха Мухаммада аль-Баттані (бл. 850-929 рр). Цей вчений з великою точністю визначив довжину тропічного року, відкрив зміщення сонячного апогею відносно зірок.
Видатний мислитель, араб Абу Райхан Біруні ще у віці 17 років чи не найпершій сконструював Земний “полуглобус”. Також трохи пізніше пе-реклав багато астрономічних праць греків із санскриту на його мову. З 1031 по 1037 рр. Біруні створює істинну енциклопедію астрономії – “Канон Мас¢уда”.
Праці Біруні – 150 різноманітних назв, із них більше 30 з астрономії. Усі вони були пройняті духом геоцентризму.
З початком другого тисячоліття з'являється велика кількість шкіл та університетів. Зокрема, на 2-му курсі вивчали астрономію, та це вивчення базувалося лише на церковному уявленні світу.
У ХІІ столітті з'являються переклади на латинську мову праць філософів Еллади. Правда, фізичні і астрономічні погляди Аристотеля спочатку були засуджені, і тільки Фома Аквінський зумів пристосувати їх до церковних вчень. Згодом навіть схоласти роздивлялись будову світу за Аристотелем.
У ХІІІ столітті була дуже велика відмінність між таблицями розташування планет за арабами та новими спостереженнями. Тому у 1252 році були складені нові, “Альфонсинські таблиці”, що їми користувалися ще протягом 200 років.
З часом відкрилася неточність “Альфонсинських таблиць”. Нові розрахунки почав робити Георг Пурбах (1423 – 1461 рр.), а закінчив його учень Вольфганг Мюллер (1436 – 1476 рр.).
В И С Н О В О К
Після захоплюючого розквіту античної культури на європейському континенті наступив довгий період застою та регресу – епоха Середньовіччя. І за ці більш як 1 000 років не було зроблено жодного вагомого астрономічного відкриття.
Спаданню темпу розвитку науки у певній мірі сприяло розповсюдження Християнства і волода Святої Інквізиції.Та не зразу згасла зацікавленість небесними тілами, декілька міст ще підтримували та сприяли розвит-кові науки.
За час панування церкви розвиток науки не тільки зупинився, але й почав рухатись назад.
У Х-ХІІ століттях значних успіхів досягли астрономи Іспанії. Та не довго продовжувався цей відблиск пізнань – у середині ХІІІ століття були спалені всі бібліотеки, а згодом дослідження були зовсім зупинені.
Та той факт, що освіта з початком 2-го тисячоліття нашої ери усе ще залишалася монополією церкви, вже більше не міг зупинити розвиток науки.
Так після тисячорічної перерви у Європі почалися астрономічні спос-тереження та пошуки законів будови Світу. Проте центр астрономічних дос-ліджень вже був у країнах Сходу, а не у Європі.
5. А с т р о н о м і я ХVІ-ХІХ с т о л і т ь
“Він зупинив Сонце та зрушив Землю”, - так написано на п¢єдисталі Миколі Коперніку (1473-1543 рр.). У цих словах – подвиг, зроблений ви-датним ученим. Цей учений, поляк за національністю, зацікавився астрономією ще у Краківському університеті. Але перші свої астрономічні дослідження почав в Італії, де пробув близько 8 років. У Болонському університеті Копернік дуже швидко став не тільки учнем, а й помічником учителя з астрономії Домініка Наварри (1452-1504 рр.).
Першим відкриттям Коперніка було встановлення того, що відстань до Місяця практично однакова, незважаючи на її фази.
Більшу частину свого життя видатний астроном провів у Фромборку. Тут він зробив з одної з веж замка робочий кабінет, а у другій вежі – місце для астрономічних спостережень.
За довге перебування у Фромборку вченому довелося детально засвоїти усі тонкощі системи Птолемея, у правильності якої він мав свої погляди на будову світу, а й математично їх підтвердив. Він також довів, всю сукупність спостережень легше пояснити ставши на точку зору, що Земля є лише рядовою планетою, що разом з іншими планетами обертається навкруги Сонця.
Свою теорію Микола Копернік виклав у двох працях. Перший з них – “Малий коментар” – мав об'єм усього 12 сторінок, розповсюджувався лише у рукописних копіях. Основна ж праця М. Коперніка – “Про обертання не-бесних сфер”. Вона вийшла друком через 11 років після написання, тобто у 1543 році. Чому Копернік так довго не віддавав працю у друк? Є дві версії. Перша каже, що видатний польський астроном боявся переслідувань із боку церкви; відповідно до другої, як людина дуже скромна, він не хотів широкої відомості свого імені.
У своїй праці “Про обертання небесних сфер”, Копернік виклав нові погляди на будову Світу, революційні для того часу. Зокрема, розповів про розташування планет навколо Сонця (дивись додаток), описав три рухи Землі (добове обертання, річний рух навколо Сонця та протилежний цьому рухові), виклав теорію руху планет навколо Сонця, а також теорію руху Місяця, ввів поняття сидеричного періоду, як повний період обертання планети навколо Сонця, тощо.
Видатним досягненням Миколи Коперніка було встановлення відстані від планет до Сонця, приймаючи за одиницю відстань між Землею та Сонцем.
Та пройшло дуже багато часу до того, як теорію Коперніка було прийнято та стало безпечним викладати її з університетських кафедр астрономії.
Вагоме місце у розвитку астрономії займає італійський учений Джордано Бруно (1548-1600 рр.).
Перше знайомство Бруно з астрономією відбулося у монастирі, куди він потрапив у 15 років. Він вивчив праці Аристотеля, Платона, познайомився з обома працями Коперніка.
Докладно розбирав Бруно несамостійність видвинутого Арістотелєм аргументу, що якщо б Земля рухалась, то кинутий угору камінь не зміг би повернутися до Землі по тій же перпендикулярній прямій. Також італійський астроном не мав жодного сумніву у тому, що зірки у Всесвіті рухаються одна відносно іншої; вважав, що Всесвіт є єдиним, нескінченним та нерухомим, а також, що у багатьох зірок можуть бути планетні системи; не виключав можливості існування у нашій Сонячній системі ще декілька невідомих планет, бо цьому немає жодного заперечення.
Іншим відомим астрономом того часу був Тихо Браге (1546-1601 рр.).
Уперше Браге зацікавився астрономією після спостереження за со-нячним затемненням 21 серпня 1560 року. Уже через декілька років Тихо Браге самостійно переконався у неточності згаданих вище “Альфонсинських таблиць”. Саме тоді він вирішив присвятити своє життя уточненню астрономічних таблиць.
Широкої відомості набув глобус зроблений Тихо Браге власноруч діаметром 149 см, на якій були нанесені екватор, більш ніж 1000 зірок, пояс Зодіаку тощо.
Великий вклад зробив датський астроном і у розвиток вимірювальних інструментів та приладів. Дякуючи їм, Тихо вдалося повисити точність вимірювань приблизно у 50 разів, а це у дотелескопічні часи було близько до теоретично досягнутої межі.
Мав італієць і власну модель світу – гео-геліоцентричну (дивись додаток). Також Браге зробив зірковий каталог, у якому нараховувалося бли-зько 788 зірок. Порівнюючи свій каталог із каталогами інших авторів, італієць уточнив значення прецесії - 51¢ за рік, та встановив тривалість тропічного року з точністю до 1 секунди.
Інший відомий астроном ХІV століття Йоган Кеплер (1571-1630 рр.) працював у більшості своїй на основі точних багатокрокових спостережень Тихо Браге.
У своїй книзі “Провісник космографічних досліджень” німецький астроном намагався дати відповіді на питання: чому планет всього шість та чому відстань між ними саме така, як установив Копернік? І Кеплер переконався, що існує дуже вагома різниця між вимірами поляка та його власними. Та це не перешкодило німецькому астроному й надалі виступати за вчення Коперніка. “Космографічна тайна” була і публічним виступом професійного астронома на захист копеніканства, початком його тріумфального поширення.
Варто відмітити, що за декілька років до побудови перших телескопів Кеплер дав їх повне математичне доведення.
У книзі “Нова астрономія, причинно доведена” Йоган Кеплер дав висновок перших двох законів руху планет:
Всі планети рухаються по еліпсам, в одному з фокусів яких (спільним для всіх планет) знаходиться Сонце.
Площі, описані радіусами – векторами планет, пропорційні часу.
Згодом він вивів і третій закон:
Квадрати сферичних періодів обертання планет навколо Сонця відносяться між собою, як куби їх середніх відстаней від нього.
І дійсно, звіряючи сучасні табличні дані та грубі розрахунки, зроблені відповідно до ІІІ закону Кеплера, ми можемо переконатися, що закон є точним. Перевіримо це власними розрахунками:
Період повного обертання Землі навколо своєї осі (Т1) – 1 рік; період повного обертання, наприклад, Сатурна (Т2) – 29,46 років; відстань до Землі (а1) – 1 астрономічна одиниця (150 млн.км); відстань до Сатурна (а2) – невідома. Тоді:
Þ
Отримане значення: а2=9,5386 а.о.
Значення а2, за сучасними спостереженнями: 9,5486 » 9,54 а.о.
Як ми можемо бачити числа майже рівні, що і потрібно було довести.
У праці “Скорочення коперніканської астрономії” центральне місце зайняло Сонце, планети ж обертаються навкруги нього по еліптичним орбітам, Чумацький Шлях – це кільце зірок, поблизу якого знаходиться Сонце з планетами. Тут він також перерахував відстані від Землі до Сонця, яке протягом 1 800 років вважалося рівним 1 200 радіусам Землі. Він вважав, що відстань до Сонця у 59 разів більше, аніж до Місяця, та у свою чергу віддалена від Землі у 59 земних радіусів, а радіус Землі за його уявленням був 6 381,2 км.
Одним із перших, хто сконструював телескоп був італієць Галілео Галілей. В той час, як усі відомі телескопи давали змогу бачити у 3-6 разів збільшене зображення, Галілей змайстрував телескоп, який давав змогу бачити у більш ніж 30 разів.
Завдяки своєму пристрою італієць дуже багато підмітив стосовно Місяця. Він пише, що під час спостережень можна переконатись у тому, що поверхня не така вже і гладенька, як була переконана більшість філософів. Вона є шороховатою, із великою кількістю гір та западин, схоже до Землі. Також Галілей переконався у тому, що Чумацький Шлях – це скупчення зірок, у чому можна було переконатись тільки з появою телескопа.