Стандартні методи приватизації підприємств чеськими власниками потребували кредитів, які надавалися під високі відсотки. Відтак виникав борговий тягар, який здебільшого було неможливо сплатити. Тож успіхи більшості з таких власників фактично наперед знищувалися. Звідси доходимо висновку, що основні вади чеської приватизації спричинені не відсутністю компетенції у чеських менеджерів, а неадекватною трансформаційною, передусім приватизаційною, політикою уряду.
Ваучерна приватизація, яку часто критикують, не дала можливості створити коаліції власників, що могли б запобігти присвоєнню власності різними шляхами. Дж. Стігліц досить точно охарактеризував вдалу приватизацію, сказавши, що її завдання привабити тих, хто зробить ставку на підприємство, а не на розподіл власності.
Іншою проблемою було залишити ринки постсоціалістичних країн та країн, що розвиваються. Звичайно, це дуже ризиковані ринки, але деякі з них (а саме постсоціалістичні країни Центральної Європи), можливо, стануть на шлях західноєвропейських країн, яким вони йшли після Другої світової війни. Швидке створення ринків у цьому просторі могло б допомогти сформувати кооперативні зв'язки в межах регіону, обрати пріоритети на цих більш м'яких ринках та підготувати умови для виходу на потужніші позиції в міжнародних мережах кооперації. Однак надзвичайно важливі активи Чеської Республіки у вигляді контактів та знання ринків постсоціалістичних країн і деяких країн, що розвиваються, були задарма передані в руки західних підприємницьких мереж та альянсів.
Слід також зазначити, що внаслідок трансформаційного процесу значно послабилися позиції чеських підприємств в інформаційній, організаційній та капіталомісткій сферах. Безсилля чеських підприємств у післяприватизаційний період було спричинене не тільки їх минулим або некомпетентністю їх менеджерів і власників бізнесу, а й формою здійснення економічної трансформації. Не дивно, що за таких умов прихід стратегічних іноземних партнерів розглядався як єдине життєздатне джерело подальшого розвитку.
Практичні здобутки десяти років економічної трансформації привели чеських економістів до думки, що єдиний шлях стабілізації та спасіння економіки Чехії полягає в негайному залученні прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Економічні результати діяльності чеських підприємств, особливо великих, були здебільшого катастрофічними. Продаж залишків їх активів іноземним партнерам нині пропагують як Уряд Чехії, так і опозиція, Центральна профспілка (Trades Union General) та робітники багатьох чеських компаній, що балансують на межі банкрутства.
Розвиток після Другої світової війни показав, що цілком реально побудувати конкурентну економіку, яка базувалася б на інтенсивному розвитку внутрішньої структури підприємств. У цьому переконує досвід як країн Західної Європи, так і «тигрів» Східної Азії. Однак його важко використати для подолання сьогоднішніх проблем чеської економіки. Адже від самого початку стратегія тих країн була більш-менш чітко визначеною, зрозумілою та сфокусованою на побудову власної конкурентної сфери підприємництва. Для Чехії така стратегія виявилася недосяжною, а десятирічний лагфактично скасував можливість застосування будь-якої подібної концепції.
Окрім того, існують ще два важливі фактори, які унеможливлюють розвиток чеської економіки за західним варіантом. Надзвичайна влада сучасних підприємницьких альянсів глобалізованого світу не дозволяє використати такі форми економічної політики, що спираються на групи вищезазначених країн. До того ж застосування такої політики в перші десятиліття після Другої світової війни, можливо, не було б здійснено, якби не виняткова політична позиція цих країн. Західним країнам було забезпечено привілейовану позицію як країнам, що захищали демократичний світ від комуністичної загрози з боку Радянського Союзу та Китаю. А це давало країнам Західної Європи та Східної Азії значно ширший простір для впровадження власної економічної політики, яку всіляко підтримували Сполучені Штати Америки. Звичайно, після 1989 р. ситуація була іншою.
Політична та економічна стабілізація й порівняно прийнятна правова система створили в Чеській Республіці привабливі умови для масового притоку іноземного капіталу. Політика інтенсивного стимулювання залучення іноземних інвестицій мала достатньо підстав для успіху, який не забарився. У другій половині 1998 р. у Чехію ринула потужна хвиля прямих зовнішніх інвестицій, яка, співвідносно до річного ВВП та чисельності населення, виявилася однією з найінтенсивніших у світі. Якщо такий темп входження західних інвестицій залишатиметься ще 2–4 роки, чеська економіка (передусім великі підприємства та значна частина середніх компаній) опиниться в руках іноземного капіталу.
Водночас приплив прямих іноземних інвестицій справив позитивний вплив на економіку – спад було зупинено й почалося відновлення зростання. Окрім того, їх виявилося достатньо, аби впродовж багатьох років покривати дефіцит поточного платіжного балансу (іноді навіть робити його профіцитним). Однак про те, що масове входження іноземних інвестицій пов'язане із значними втратами для чеської економіки говорили мало. Після критичної ситуації 1997–1998 років люди готові забути про ці втрати, особливо якщо баланс вигод та збитків здається їм припустимим. Але незважаючи на це, зазначена проблема потребує ретельного аналізу.
Перше, що привертає увагу, – стимули для приваблення іноземного капіталу. Адже зазвичай ідеться про дуже великі суми, особливо, коли згадати, що питання будь-яких субсидій національним бізнесменам, фермерам тощо постійно та інтенсивно обговорюються, і кожна крона стає приводом для тривалих дискусій.
Не менш важлива проблема, пов'язана з прямими іноземними інвестиціями, полягає в сильному спрощенні виробничих процесів до обслуговуючих та трудомістких робіт. Цю тенденцію яскраво підтверджує зростання частки напівфабрикатів та продукції їх переробки в сукупному експорті – з 21,9% в 1996 р. до 30,4% в 1999 р. Характерно, що це зростання супроводжувалося прямими іноземними інвестиціями. У фірмах, що належали іноземним компаніям, експорт напівфабрикатів та продукції їх переробки у згадані роки становив близько 60% їх загального експорту. І ця група підприємств з іноземним капіталом є однією з найбільш динамічних. У 1998 р. їх експорт зріс на 50%.
У минулі роки йшлося про те, що прямі іноземні інвестиції сприятимуть інноваційному розвитку чеського промислового виробництва та піднімуть його на новий рівень технологій і кваліфікації. Подібне твердження, на наш погляд, слід сприймати з осторогою. І справді, в 1999 р. транспортні засоби, електричні прилади, інструменти, машинне та телекомунікаційне обладнання, радіоприймачі, телевізори були лідерами в списку експортних товарів. У цих товарних групах частка напівфабрикатів та переробної продукції становила від 37 до 83%, і їх питома вага в експорті, починаючи з 1997 року, швидко зростала.
Така ситуація яскраво ілюструє ілюзорність можливості економічного зближення Чехії з розвинутими ринковими економіками протягом найближчих десятиліть. У структурі міжнародних виробничих мереж чеські фірми діють на найнижчому рівні. Частка створеної ними доданої вартості в межах цих кооперативних об'єднань та альянсів є мінімальною. Відповідно потреби чеських фірм у висококваліфікованих та досвідчених працівниках також є досить невеликими. Дослідження та розробки проводять переважно в центрах поза Чеською Республікою. Якщо деякі національні дослідницькі команди й вижили, то працюють вони винятково на іноземні компанії. Економічні вигоди від інноваційних змін матеріалізуються в кінцевій продукції, яка акумулюється в центрах згадуваних мереж за кордоном. Цілком можливе повторення добре відомої з соціалістичного минулого Чехії ситуації, коли економічні вигоди, наприклад від винаходу контактних лінз, реалізовувалися та матеріалізовувалися поза територією нашої країни.
Втрати від такого стану справ у чеській економіці очевидні вже сьогодні, але, що важливіше, вони зростатимуть у майбутньому. Ці втрати значно більші від вартості залучених до Чеської Республіки прямих іноземних інвестицій. За сучасної організації світової економіки малоймовірним є сподівання на те, що добре організована дослідницька робота може вивести країну із стану економічної відсталості. Однак, зрозуміло, що ще більш трагічною помилкою була б відмова держави від формування власної еліти. Спрощення робіт на підприємствах, залучених до збирання імпортованих комплектуючих, зумовить обмеження росту зарплати. Як наслідок, може посилитися різниця в рівнях заробітної плати в периферійних економіках та країнах – центрах економічної влади та розвитку.
Іншою проблемою, що стосується прямих іноземних інвестицій, є їх вплив на торговельний баланс. У 1998 р. дефіцит торгового балансу корпорацій з прямою участю іноземного капіталу становив понад 102 млрд. чеських крон, що майже на $23 млрд. більше, ніж загальний дефіцит торгового балансу. Є чимало причин такої ситуації. Втім, не всі вони пов'язані з типом власності цих корпорації. Оскільки гуртова торгівля зосереджена переважно в руках іноземних компаній, частково цей дефіцит існуватиме за будь-яких умов. Традиційні стосунки в межах міжнародних альянсів завжди сприяють розширенню імпорту та дещо звужують експорт національних виробників.