• утримувати стійку позицію педагога, який розуміє значущість своєї професії, може долати труднощі заради ТІ соціальної цінності;
• реалізувати і розвивати свої педагогічні здібності;
• управляти своїм емоційним станом;
• здійснювати творчий пошук. Сьома група об'єднує вміння:
• створювати перспективу свого професійного розвитку, визначати особливості свого індивідуального стилю, використовувати все позитивне із своїх природних даних;
• удосконалювати свої сильні сторони й усувати слабкі, бути відкритим у пошуку нового, переходити з рівня майстерності на рівень творчості, новаторства. Восьма група передбачає вміння:
• виявляти знання, вміння і навички учнів на початку і в кінці навчального року та оцінювати їх;
• оцінювати навчальну діяльність учнів та їх здатність до самооцінки І самоконтролю;
• виявляти педагогічні відставання й усувати їх,
• стимулювати готовність учнів до самонавчання І безперервного
самовдосконалення. Дев'ята група — це уміння
• побачити особистість учня загалом у взаємозв'язку того, про Ідо він говорить, думає І які його вчинки;
• створювати умови для вдосконалення недорозвинених рис особи
окремих учнів.
Названі уміння піддаються свідомому вихованню І самовихованню. Залежно від їх співвідношення, рівня розвитку І конкретного поєднання формується Індивідуальний стиль діяльності вчителя.
Формування Індивідуального стилю значною мірою детерміноване особистими якостями людини, її здібностями. Є. Клімов вважав, що людям професійної схеми "Людина — Людина" (а саме до неї він відносить педагогічну професію) притаманні такі здібності:
• керувати, вчити, виховувати, здійснювати корисні дії з обслуговування різних потреб людей;
• слухати, вислуховувати, спостерігати і співчувати;
• мовна (комунікативна) культура;
• спостережливість до проявів почуттів, розуму І характеру людини, до її поведінки, моделювання ЇЇ внутрішнього світу;
• оптимістично підходити до людини з упевненістю, що вона завжди може бути кращою;
• глибока й оптимістична переконаність у правильності ідеї служіння народові;
• приймати рішення в нестандартних ситуаціях;
• високий рівень саморегуляції.
Водночас протипоказаннями для вибору професій цього типу автор"(їа'м же, с. 36-40) вважає:
• дефекти мови, невиразну мову;
• замкнутість;
• виражені фізичні вади;
• надмірна млявість, повільність;
• байдужість до людини.
Про роль особистих якостей у діяльності вчителя фізичної культури гімназії № 32 м. Києва заслуженого вчителя України І. Козєтова, читай у журналі "Фізичне виховання в школі" №3, 1999 року — "Здорові люди — сильна держава".
Педагогічна майстерність та педагогічна техніка вчителя
Педагогічні вміння, сформовані на основі особистих здібностей для виконання педагогічних функцій, лежать в основі педагогічної майстерності.
Педагогічна майстерність визначається як мистецтво навчання І виховання, що постійно вдосконалюється. Вона передбачає наявність педагогічних здібностей, загальну культуру, компетентність, широку освіченість, психологічну грамотність та методичну підготовку; здатність зрозуміло викладати учням навчальний матеріал, робити його доступним для дітей, викликати інтерес до предмета, активізувати учнів. Учитель повинен уміти (ча потреби) належним чином реконструювати, адаптувати навчальний матеріал, трудне робити легким, складне — простим, незрозуміле — зрозумілим.
Сьогоднішнє розуміння професійної майстерності включає здатність не тільки доносити знання, популярно і зрозуміло викладати матеріал, але й організовувати самостійну роботу учнів, розумно І тонко "диригувати" пізнавальною активністю учнів, спрямовувати її в потрібному напрямі.
Усі названі компоненти майстерності проявляються не окремо (то як знання, то як уміння і т. Ін.), а інтегрально, у діях І вчинках, в умінні вирішувати поставлені педагогічні завдання, у здатності організувати навчально-виховний процес.
Завдяки педагогічній майстерності вчитель реалізує свої професійні функції: передає учням соціальний досвід, формує в них соціальні й особисті якості, готує до життя:.
У практичній діяльності вчителів використовуються спеціальні прийоми викладання, які сприяють підвищенню рівня засвоєння школярами навчального матеріалу.
Сукупність таких прийомів становить педагогічну техніку вчителя. Вона включає в себе: техніку мовлення, міміку, пантоміміку, управління емоціями (рис. 3). Відмінності між діяльністю вчителя й учня під час навчання полягають у тому, що діяльність першого переважно розумова, а другого — розумово-практична.
За допомогою слова вчитель пояснює школярам будову рухів, способи їх виконання, механізм впливу на здоров'я, сфери використання в житті тощо.
Описати словесно рухові дії — це значить розповісти учням про їх елементи, встановити зв'язки між ними, роз'яснити темп, ритм, амплітуду виконання дій. Учні краще розумітимуть навчальний матеріал, якщо вчитель образно викладатиме його. Слово входить у свідомість через образ. Якщо за словом учень не бачить образу, воно нічого не означатиме для нього У кращому випадку, слово може залишитися в пам'яті, але ніколи не стане об'єктом думки чи дії. Невипадково, К. Станіславський підкреслював, що говорити — це значить малювати словами образи.
Мовлення вчителя повинно бути не тільки образним, а й правильним Із граматичного, фонетичного і синтаксичного погляду. Із культури мовлення вчителя учні роблять висновок про його розум, загальну культуру, освіченість, інтелігентність.
Діти не переносять повчальних бесід учителя. "Не допускайте в дитини навіть думки, що ви претендуєте на якусь владу над нею", — радив Ж. Руссо. їм подобається дискусивна мова, за допомогою якої розкриваються протиріччя, наприклад, між організмом людини та його "ворогами" — шкідливими звичками, малорухливим способом життя, переїданням тощо. Наприклад, учитель розповідає, що в тих випадках, коли людина працює фізично, скелетні м'язи під час скорочення потовщуються, стискують вени, виштовхуючи кров до серця І легень. Коли ж людина мало рухається, допомога від м'язів зменшується І серцю доводиться самостійно піднімати кров. Це призводить до перевантажень і виникнення серцево-судинних захворювань.
Пояснюючи школярам навчальний матеріал, учитель має ретельно контролювати своє мовлення. Воно повинно бути як не дуже гучним, так і не дуже тихим. Мовна діяльність учителя фізкультури характеризується рядом специфічних особливостей. Йому нерідко доводиться напружувати свій голос через наявність сторонніх шумів під час проведення занять на спортивних майданчиках або в спортивному залі. Невипадково, одним із професійних захворювань учителів фізкультури є ушкодження голосових зв'язок.
Профілактика цього захворювання полягає у свідомому виробленні вчителем звички говорити з учнями природним за силою звучання голосом. Педагог повинен прагнути віддавати перевагу низьким тонам, чітко вимовляти слова, особливо їхні закінчення, робити невеликі паузи між словами й реченнями, уповільнювати мовлення і посилювати Інтонацію на особливо важливих смислових моментах матеріалу, що вивчається. Темп мовлення вчителя не повинен перевищувати 60-75 слів на хвилину.
Для профілактики захворювання голосових зв'язок учителю фізкультури рекомендується після роботи протягом 1-1,5 години менше розмовляти, причому мовні фрази повинні бути стислішими. Це допомагає позбутися нестачі кисню в крові, яка виникає внаслідок тривалих розмов.
Зазвичай, учитель не дуже добре знає особливості свого голосу і мовлення. Для одержання Інформації про ці особливості досвідчені вчителі записують свій голос на магнітофонну плівку. Прослуховуючи себе ніби збоку і роблячи повторні записи, вони поступово усувають дефекти свого мовлення.
Учитель впливає на учнів не тільки словами, а й мімікою (вираз обличчя, очей), пантомімікою (рухи голови, рук, тулуба, ніг). Виразом обличчя, очима, бровами вчитель показує дітям свою радість, задоволення, зацікавленість, уважність чи байдужість, стурбованість, здивування, осуд, обурення. З одного боку, авторитетний учитель своєю мімікою може сказати учневі більше
І вагоміше, ніж неавторитетний учитель довгими настановами. З Іншого боку, спостережливий учитель за виразом обличчя учнів легко "читає" не тільки їхній душевний стан і настрій, а й одержує Інформацію про витривалість до різних фізичних навантажень, ступінь втомлюваності, достатність відпочинку.
Не менший вплив на учнів справляє пантоміміка вчителя. Виразні, плавні жести, правильна постава, розпрямлені плечі, красива, добре підігнана спортивна форма свідчать про розвинутість у вчителя фізкультури почуття власної гідності, впевненості у своїх фізичних І духовних силах. І навпаки, сутулість, опущене підборіддя, розв'язаність чи тривожність, метушливість або скованість рухів, недбалість в одязі викликають в учнів негативне ставлення до вчителя, призводять до зниження його авторитету.
Голос, міміка, пантоміміка піддаються самотренуванню. Через 2-3 місяці роботи вчителя над собою всі ці компоненти педагогічної техніки значно вдосконалюються.
Управління емоціями. Як і будь-якій людині, вчителю фізичної культури притаманні особисті переживання, радощі й прикрощі, що позначаються на його духовному, психічному стані. Однак педагог не має права показувати на уроках свої переживання дітям. Настрій вчителя передається учням і, здебільшого, відбивається на їхніх навчальних результатах. Занадто вразливі діти стають дратівливими й агресивними Водночас, такі якості вчителя, як образливість, дратівливість, дуже шкодять його авторитету. У стані роздратування вчитель може несправедливо покарати учня.
Дратівливість є джерелом гніву. Гнів називають короткочасним божевіллям. Він супроводжується втратою контролю над своїми діями і вчинками. Гнів часто пов'язаний з грубістю, несправедливістю, які руйнують шанобливе ставлення дітей до вчителя. Педагог може Іноді дозволити собі гніватися, але робити це він повинен педагогічне доцільно, не втрачаючи почуття міри.
Вміння вчителя тримати під контролем свідомості свої емоції у взаєминах з дітьми свідчить не тільки про сформованість у нього висошрозвинутої педагогічної техніки, але є І показником високої духовної культури.
Професійна діяльність учителя фізкультури має багато спільного з будь-якою виробничою діяльністю. Вона включає у себе мету, засоби праці, технологію, виконавців.
Кінцевою метою занять фізкультурою є зміцнення здоров'я учнів, забезпечення їхнього всебічного розвитку, підготовка до життя. Кінцева продукція: знання, рухові вміння і навички, високий рівень фізичної підготовленості, особистісні якості учнів — моральні, емоційно-вольові, Інтелектуальні, естетичні.