Для того, щоб учитель фізичної культури став майстром у розв'язанні педагогічних завдань, йому необхідно цілеспрямовано розвивати свої загально педагогічні й спеціальні (з урахуванням специфіки своєї професії") здібності, включаючи і рухові.
Відзначимо, що праця вчителя фізичної культури, незважаючи на велику питому вагу тут рухового компонента, є розумовою. Результати його професійної діяльності залежать, як і у вчителів Інших предметів, головним чином, від широти й гнучкості розуму. Для того, щоб стати професіоналом, учитель фізичної культури повинен багато знати. Зокрема, він має оволодіти теорією навчання і виховання, знаннями предметів медико-бІологічного циклу, теорією і методикою фізичного виховання, методикою застосування ТЗН, комп'ютерних технологій.
Педагогічна діяльність учителя, як відомо, реалізується сукупністю різноманітних дій в певних педагогічних ситуаціях, які підпорядковані навчально-виховним цілям і спрямовані на вирішення конкретних педагогічних завдань. Упорядкована сукупність таких дій визначає виконання певної педагогічної функції вчителя.
Усі педагогічні функції поділяють на дві групи. До першої входять орієнтацїйна, розвиваюча, мобілізуюча (та що стимулює розвиток) І інформаційна функції, основою яких є дидактичні, академічні, авторитарні, комунікативні здібності людини. У процесі професійно-педагогічної підготовки вчителя треба діагностувати рівень розвитку цих здібностей і цілеспрямовано формувати ті з них, прояв яких виявився недостатнім.
Узагальнення матеріалів багатьох досліджень другої групи (організаційно-структурних) функцій дозволяє визначити, що до неї входять такі педагогічні функції: конструктивна, організаторська, комунікативна І гностична (дослідницька).
Конструктивна функція вчителя забезпечує:
• визначення мети і завдань навчально-виховного процесу;
• відбір навчального матеріалу, який слід засвоїти учням, його систематизацію;
• проектування діяльності учнів із засвоєння навчального матеріалу;
• проектування власної майбутньої діяльності і поведінки у взаємодії з учнями;
• підбір адекватних засобів, методів і методичних прийомів, способів організації і форм навчальної, тренувальної І виховної роботи;
• виявлення розбіжностей між запланованим і досягнутим. Організаторська функція реалізується через:
• забезпечення різноманітних видів навчальної діяльності учнів;
• організацію учнівського колективу, його згуртування і наділення на вирішення навчальних завдань;
• організацію позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання учнів;
• матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу;
• організацію власної діяльності і поведінки під час безпосередньої взаємодії з учнями на уроках і позаурочних заняттях (розподіл робочого часу, інструктування, контроль, дозування навантаження тощо).
Оволодіваючи організаторськими вміннями, майбутні педагоги у процесі практики поступово досягають таких рівнів:
• репродуктивного, за якого особа діє за Інструкцією або наслідує організаторські дії вчителя чи інших осіб;
• адаптивного, за якого студент пробує застосувати досвід організаторських дій у нових, але типових ситуаціях;
• моделюючого, за якого студент за завданням педагогів планує і реалізує організаторські дії, які забезпечують виконання певних колективних завдань учнів, або завдань окремих дітей;
• творчого, за якого студент проявляє достатню самостійність та ініціативу, організуючи педагогічно доцільну діяльність учнів; уміє ставити мету і завдання, забезпечити їх виконання, оцінити результати діяльності.
Зрозуміло, що не кожен студент може оволодіти організаторськими здібностями на творчому рівні. Проте найактивніші оволодівають ними, що Дозволяє стверджувати: майбутній учитель за роки навчання може і повинен нагромадити досвід організаторської роботи, повинен уміти організовувати фізкультурно-спортивне життя учнівського колективу.
Комунікативна функція передбачає:
• встановлення ділових і неформальних особистих стосунків з окремими учнями і групами учнів;
• ділове спілкування з іншими вчителями та адміністрацією школи;
• контакти з державними і громадськими фізкультурне-спортивними організаціями;
• налагодження взаємодії з батьками учнів;
• уміння знаходити меценатів (спонсорів).
Культура педагогічного спілкування починається з самовизначення позиції вчителя щодо своєї професійної учительської ролі. Це самовизначення розкриває ставлення вчителя до учнів і їх батьків, колег, керівництва школи, до суспільства, чиє замовлення він виконує.
Перш за все, вчитель визначає для себе: хто для нього учні? Джерело неприємностей І труднощів, чи це ті, хто, завдяки його зусиллям, будуть прагнути стати кращими, хто в найближчому майбутньому візьме на себе відповідальність за долю суспільства та й усієї планети.
Іншим вагомим показником здатності вчителя до неформального спілкування є його вміння подумки ставити себе на місце учня, його очима і вухами бачити і слухати себе, розуміти мотиви своїх вчинків, а отже, краще розуміти думки, емоції та мотиви поведінки учня.
Гностична функція передбачає вивчення:
• змісту і способів впливу на учнів на основі розуміння їх внутрішнього стану;
• вікових і індивідуальних особливостей учнів;
• особливостей процесу і результатів власної діяльності, її вад і переваг.
Гностична функція вчителя є провідною, оскільки пізнавальна діяльність у процесі навчання є основним видом діяльності, без якого неможливі (або стають неповноцінними) всі інші її види.
Гностична функція реалізується ефективно, якщо її результатом є правильна самооцінка, самоконтроль, самосвідомість, самопроектування, самоуправління тих, хто навчає і навчається.
Без реалізації гностичної функції педагогічна діяльність учителя неефективна і формальна. Без неї неможлива педагогічна творчість.
Реалізація вчителем професійних функцій визначає значного мірою ту атмосферу, в якій працюють учні. Хороший учитель опирається, перш за все, на глибокі знання змісту навчального матеріалу, на володіння методами викладання і на вміння розвивати у своїх учнів суспільно значущі мотиви для поглибленого засвоєння навчального матеріалу. Додамо, що характер атмосфери, в якій проходить навчання, дуже важливий для формування особистості учня. У процесі фізичного виховання вчитель допомагає учням краще пізнати самих себе, реалізувати свої сили і здібності.
Для реалізації педагогічних функцій учитель повинен володіти педагогічними вміннями.
Педагогічні вміння представляють собою сукупність різноманітних дій учителя. Вони виявляють індивідуальні особливості вчителя і свідчать про його предметно-професійну компетенцію.
Всю різноманітність педагогічних умінь можна об'єднати в дев'ять груп: До першої групи відносяться вміння:
• формувати педагогічні завдання;
• орієнтуватись на учня як на активного співучасника навчально-виховного процесу, що розвивається, має власні мотиви і цілі;
• передбачати і при потребі трансформувати педагогічні ситуації;
• гнучко міняти педагогічні завдання відповідно до змін педагогічної ситуації;
• з гідністю виходити із складних педагогічних ситуацій;
• передбачати близькі і далекі результати вирішення педагогічних завдань.
Друга група педагогічних умінь включає три підгрупи. Підгрупа "чого навчати" включає:
• уміння формувати навчальну програму, виділяти в ній ключові ідеї навчального предмета, оновлювати його зміст;
• здатність формувати в учнів спеціальні вміння і навички, здійснювати міжпредметні зв'язки. Підгрупа "кого навчати" передбачає вміння:
• вивчати індивідуальні можливості учнів;
• виявляти зону можливого розвитку учнів, умови їх переходу з одного рівня розвитку на другий, враховувати можливі труднощі учнів;
• плануючи й організовуючи навчально-виховний процес, виходити Із мотивації учнів;
• розширювати простір для самоорганізації учнів;
• працювати з учнями, що мають різні здібності, формувати для них
Індивідуальні програми. Підгрупа "як навчати" включає вміння:
• підбирати і застосовувати комплекси прийомів і форм навчання та виховання, враховувати при цьому затрати сил і часу учнів та вчителя;
• порівнювати й узагальнювати педагогічні ситуації та комбінувати їх;
• здійснювати індивідуальний підхід до учнів та організовувати їхню самостійну навчальну діяльність;
• варіативне вирішувати педагогічні завдання.
Третя група включає педагогічні вміння:
• використовувати набуті знання та передовий педагогічний досвід;
• хронометрувати і фіксувати процес І результати своєї праці;
• зіставляти труднощі учнів і якість своєї праці;
• бачити сильні і слабкі сторони своєї праці, оцінити свій стиль, аналізувати свій досвід, порівнювати його з досвідом інших учителів. Четверта група включає вміння вчителя створювати умови психологічної безпеки в спілкуванні І реалізації внутрішніх резервів учнів. П'ята група включає вміння:
• зрозуміти позицію учня, "читати" його внутрішній стан, проявити інтерес до його особи та орієнтуватись на його розвиток;
• володіти засобами невербального спілкування (міміка, жести тощо); ^ стати на позиції учня;
• створити обстановку довіри і терпимості;
• використовувати переважно організаційний вплив, а не дисциплінарний;
• користуватись демократичним стилем керівництва;
• подякувати учневі, а за необхідності попрохати вибачення у нього;
• однаково ставитись до всіх учнів,
• відмовитись від корпоративного стереотипу "вчитель завжди правий";
• з гумором поставитись до окремих моментів педагогічної ситуації, не зауважувати деяких негативних моментів, бути готовим посміхнутись, володіти тонами і півтонами, слухати і чути учнів, не перебивати їх мови і навчальних дій. Шоста група — це, перш за все, вміння: