Смекни!
smekni.com

Нормативно правова база регулювання трудової дисципліни (стр. 3 из 6)

В юридичній науці під нормативно – правовою базою розуміють джерела права тобто норматив­ні акти, встановлені або санкціоновані державою. Джерела права виражають собою зовнішню форму існування права. Трудове пра­во як система юридичних норм і самостійна галузь права скла­дається з численної кількості нормативних актів: законів, указів, декретів і постанов Кабінету Міністрів, різноманітних відомчих актів, а також локальних норм, що діють в межах конкретних підприємств.

Характеризуючи нормативну базу трудової дисципліни як інституту трудового права, слід відзначити особливості, що відрізняють його з-поміж нормативно-правових актів інших галузей права.

По-перше, в трудову дисципліну крім актів, виданих на держав­ному (централізованому) рівні, широко застосовуються локально-правові акти, які розробляються і приймаються безпосередньо на підприємствах. Такі акти забезпечують більшу ефективність дії трудового законодавства стосовно до конкретних умов регулювання трудової дисципліни.

По-друге, в переліку нормативної бази трудового права та й трудової дисципліни зокрема, останнім ча­сом з'являються акти договірного характеру, які або в цілому, або в частині своїй носять нормативний характер і регулюють вироб­ничі, трудові і соціально-економічні відносини. Такими є генераль­на, галузеві та регіональні угоди.

По-третє, особливе місце в нормативно – правовій базі трудової дисципліни на­лежить актам, прийнятим Міністерством праці України. Правила, положення та інструкції цього міністерства сприяють правильно­му і однаковому застосуванню трудового законодавства.

По-четверте, для нормативної бази як трудового права в цілому, так і інституту трудової дисципліни, характерна на­явність нормативних актів, які носять так званий конститутивний характер. Ці акти самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а вимагають прийняття на їх основі локальних актів, котрі і здійснюють регулятивну функцію. Наприклад, є Типові правила внутрішнього трудового розпорядку, що містять відповідні норми, але безпосередньо на підприємстві внутрішній трудовий розпорядок регулюється не цими типовими, а прийняти­ми на їх основі правилами внутрішнього трудового розпорядку даного підприємства (ст. 142 КЗпП України)[12].

З урахуванням наведеного вище можемо сформулювати виз­начення поняття нормативно – правової бази трудової дисципліни.

Нормативно – правова база трудової дисципліни це сукупність нормативно-правових актів (норм права, прийнятих компетентними державними органами, або на договірному рівні, в тому числі безпосередньо на підприємстві, у визначених законом межах), за допомогою яких забезпечується правове регулювання порядку поведінки людей у процесі праці, що спрямоване на забезпечення точного виконання працюючими трудових обов’язків.

За сферою дії нормативні акти класифікують на загальні і локальні.

Найбільш поширений поділ нормативно – правових актів залежно від їх юридичної сили. Класифікація за цим критерієм – це традиційний поділ на закони і підзаконні акти. Закони при цьому можна поділити на загальні (“Про державну службу”) і спеціальні (“Про прокуратуру”, “Про статус суддів”). Окремо слід виділити спеціалізований, кодифі­кований закон - Кодекс законів про працю. Підзаконні акти в свою чергу поділяються на акти Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти і акти локально-правового характеру.

Серед законів, що виступають нормативно – правовою базою трудової дисципліни основне місце, безперечно, належить Конституції України. Адже вона визначає принципові позиції законодавця з найважливіших питань правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними суспільних відносин. Відповідні статті Конституції закріплюють основні права громадян як суб'єктів трудового права[13]. В ній же вста­новлюються вихідні положення дисципліни праці[14].

Крім Конституції України, найбільш вагоме місце серед законодавчих актів, що висту­пають нормативно – правовою базою трудової дисципліни, належить, звичайно, Кодексу Законів про працю України (КЗпП). Він є основним джерелом регулювання трудової дисципліни.

Кодекс був прийнятий ще 10 грудня 1971 року. Звичайно, що за своє понад двадцятирічне існування він неодноразово підда­вався змінам і доповненням. Правовому інституту “Трудова дисципліна” в КЗпП присвячується Розділ Х, що складається з 15 статей, які регламентують основи побудови та регулювання трудової дисципліни.

Хоч КЗпП і є основою нормативної бази трудової дисципліни, але викладені в ньому поняття дещо загальні і він не в стані забезпечити повне регулювання трудових та тісно пов'яза­них з ними відносин.

До проведення повної кодифікації трудового законодавства України в багатьох випадках зберігають своє юридичне значення деякі підзаконні акти колишнього СРСР, якщо відповідно до Зако­ну України “Про правонаступництво” вони не суперечать Конститу­ції та законодавству України, а в самій Україні ще немає норма­тивних актів, які регулюють відповідні відносини. До таких підзаконних актів можна віднести, наприклад, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ та організацій, затверджені ще постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20.07.1984р.

Відомчі акти є теж нормативно – правовою базою трудового права і займають у ній чільне місце. Це накази, розпорядження, інструкції ті положення галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання трудової дисципліни на підприємствах певної галузі. Наприклад: Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту від 26.04.1993р., Положення про дисципліну працівників споживчої кооперації України, затверджене постановою першої конференції споживчої кооперації України від 25.07.1997р. та ін.

Особливе місце серед відомчих актів займають інструкції та роз'яснення Міністерства праці України[15].

Розділ ІІ. Форми та методи забезпечення трудової дисципліни.

2.1 Форми забезпечення трудової дисципліни.

В процесі виконання трудових функцій кожен працівник вступає у відносини, які регулюються нормами трудового права і виступають цілісною системою правовідносин. Ці правовідносини називаються внутрішнім трудовим розпорядком. Але трудові правовідносини є складовою системи, що має ієрархічну рівневу структуру систему, а й звідси й відповідних форм /загальна, галузева, локальна/.

Всі нормативні акти, які регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи.

Норми загального значення (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.), що не зупиняючись на деталях окреслюють загальну форму та структуру трудової дисципліни.

Норми спеціального значення, які враховують специфіку ок­ремих галузей господарства, а також особливості праці певних ка­тегорій працівників (галузеві правила внутрішнього трудового роз­порядку; статути про дисципліну; положення про дисципліну ок­ремих категорій, працівників тощо), тобто норми, що регулюють спеціальні форми трудової дисципліни.

Серед низки актів, які забезпечують правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку, особливе місце належить правилам внутрішнього трудового розпорядку. Вони поділяються на три види: типові, галузеві і локальні, отож і форми трудової дисципліни залежно від рівня їх дії можуть бути загальні, галузеві або локальні.

Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ і організацій були затверджені ще постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20 липня 1984 року (Бюлетень Госкомтруда СССР, 1984 №11). Це нормативний акт загальної дії, в якому сформульовані положення, які повинні визначати трудовий розпорядок на підприємстві.

Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку за­тверджуються міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними центральними комітетами профспілок. В цих актах враховується специфіка галузі щодо режиму праці і відпочинку, обов’язків працівників тощо.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і проф. спілкового комітету. В них конкретизуються обов'язки власника, адміністрації, працівників даного підприємства; правила прийому на роботу; режим робочого часу і часу відпочинку; види заохочень за успіхи в праці, порядок їх застосування; порядок застосування дисциплінарних стягнень.

В цій уже традиційній системі правил внутрішнього розпо­рядку є деякі неузгодженості з огляду на діюче законодавство і на реалії переходу до ринкових відносин:

- по-перше, за статтею 142 КЗпП України "трудовий розпоря­док на підприємствах, в установах, організаціях визначаєть­ся правилами внутрішнього трудового розпорядку, які за­тверджуються на основі типових правил". Тобто регулятив­не значення мають власне норми місцевих (локальних) пра­вил внутрішнього трудового розпорядку, а не типових. Ос­танні виступають у вигляді взірця, основи для розробки і прийняття правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

- по-друге, з названої низки правил внутрішнього розпорядку, якщо аналізувати цю ж статтю 142 КЗпП, зовсім випадають галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку. Як за­свідчила багатолітня практика існування таких галузевих правил, вони в основному дублювали собою типові правила внутрішнього трудового розпорядку;