Київський університет імені
Тараса Шевченка
Наукова робота
«Державні та комунальні підприємства як юридичні особи»
Виконала:
2-го курсу
денної форми навчання
Науковий керівник:
Майданик Р.А.
Київ 2000р.
План
1. Вступ.
2. Загальні положення з приводу здійснення державними та комунальними підприємств своїх повноважень.
3. Проблемні питання в законодавстві України про державні та комунальні підприємства.
4. Висновок.
5. Література.
ВСТУП
Питання про визначення характеру і видів здійснення державними та підприємствами своїх повноважень для того, щоб їхня діяльність насамперед задовольняла державу, як найбільш зацікавлену особу, оскільки всі державні підприємства засновані на державному майні, постало давно в цивільній літературі і являється важливим для України, як держави, економіка якої 10рр. тому була побудована виключно на державній власності, причому лише в єдиній організаційно-правовій формі її здійснення – оперативне управління, питання про визначення долі державних та комунальих підприємств стоїть гостро, і від того, як воно вирішиться залежить доля економічних реформ на Україні. Насамперед, державні та комунальні підприємства мають будуватися за такою системою, яка найбільш є сприятливою для держави.
Питання ж про комунальні підприємства перед Україною постало зовсім недавно, як і питання про місцеве самоврядування взагалі. Але питання про долю цих підприємств є не менш важливими, причому на законодавчому рівні треба визначитися, чи ті ж самі організаційно-правові форми як і державні підприємства мають мати комунальні підприємства. Чи їм мають бути притаманні інші речеві права на ввірене їм майно і шляхи здійснення своїх повноважень.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
За чинним законодавством законом «Про підприємства в Україні» встановлено, що підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність зметою одержання відповідного прибутку (доходу). Серед видів підприємств законодавець в законі «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 виділив такі підприємства:
Приватне підприємство;
Господарське товариство;
комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;
державне підприємство, засноване на державній власності, втому числі казенне підприємство.
Закріпивши тим самим конституційне положення, яке розділило загальнодержавну власність на державну та комунальну. При чому, казенними підприємствами є тільки підприємства, засновані на державній власності. А законодавство про державні підприємства не поширюється на комунальні підприємства, відповідно можна зробити такі висновки :
· В законі «Про власність» ще не були внесені зміни про те, що комунальна власність є окремим видом, а зміни про види підприємств в законі «Про підприємства в Україні» вже були зроблені;
· Управляють комунальними підприємства не Фонд Державного майна, а відповідні ради ;
· Комунальні підприємства можуть бути засновниками підприємств будь-яких форм власності, оскільки Декрет КМУ 31.12.1992 поширюється лише на державні підприємства. Це стосується і інших н.а., які стосуються виключно державних підприємств.
Процес «розподілу» майна між державним та комунальним триває і по сьогодні. Навідміну від інших багатьох країн, де комунальна власність набувається муніціпалітетами оплатно, на підставі договору купівлі-продажу у осіб, в майні яких зацікавлений відповідний муніціпалітет, в Україні цей процес проходив безоплатно, шляхом виділу з державного майна. При чому до прийняття Конституції України, комунальна власність зараховувалася до реєстру загальнодержавної. Власність з державної до комунальної передавалася на підставі постанов КМУ. Першою з них була постанова від 5.10.91 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю, в якій був визначений перелік майна, в тому числі і державних підприємств, які переходили до комунальної власності. Згодом такі постанови видавалися з приводу кожного конретного передання того чи іншого масиву майна державних підприємств, які відповідно реорганізовувалися в комунальні.
В Конституції України в ст116 вказано, що Кабінет Міністрів зійснює управління об*єктами державної власності на підставі закону, але, на жаль такого закону ще не було прийнято, хоча Верховна Рада України, відмінивши Указ Президента України Про врегулювання деяких питань, пов'язаних з процесом управління об'єктами державної власності від4 липня 1998 року Постановою ВРУ від 8 вересня 1998 постановила розглянути проект Закону України «Про управління об*єктами державної власності» в вересні 1998р. Але цей Закон було відхилено, хоча він є надзвичайно необхідним для врегулювання такої діяльності, оскільки зараз вона здійснюється на підставі Декрету Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” від 15.12.1992 і інших нормативних актів Кабінету Міністрів, хоча відповідно до Конституції України, має здійснюватися на підставі Законів України.
Засновниками державних підприємств виступають органи, які наділені державою правом управляти, розпоряджатися державним майном. Такими органами відповідно Декрету Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” від 15.12.1992 є міністерства та інші підвідомчі Урядові центральні органи виконавчої влади(крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінет Міністрів України згідно зі законодавством і законодавчими актами України).
Такі правомочні органи за чинним законодавстаом наділені наступними функціями:
- приймають рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємства, занованого на державній власності;
- затверджують статут такого підприємста,контролюють їх дотримання, приймають рішення у зв*язку з їх порушенням;
- укладають і розриваю ть контракти з керівниками підприємства;
- здійснюють контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємством майна;
Після видання вище згаданого акта, державні підприємства лишилися права виступати засновниками інших державних підприємств, а створені раніше подібні підприємства мають бути переєстровані у встановленому порядку цим Декретом, зі зміною засновника на відповідний правомочний орган.
Відповідно до чинного законодавства, ліквідація підприємства з дотриманням вимог антимонопольного законодавства здійснюється за рішенням власника, а отже в данному випадку – за рішенням уповноваженого органу, який і створив це підприємство.
За Конституцією України, управління майном, що знаходиться в комунальній власності, покладено на територіальні громади безпосередньо, або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Безпосередньо Законом України “Про місцеве самоврядування” встановлені такі управлінські повноваження сільських, селищних, міських рад і їх виконавчих комітетів і районних та обласних рад.
Особливості розвитку соціалістичної економіки обумовили утвердження особливих правових форм здійснення права державної власності, що має свій вплив і на сьогоднішню цивільно-правову ситсему законодавства України.
Хоча вже в першому цивільному кодексі УРСР 1922 було установлено, що державні підприємства та їх об*єднання є юридичними особами, але право, на якому за державними підприємставми закріплювалося державне майно, не вказувалося. Лише в 1948р. академік А.В.Венедиктов сформолював теорію оперативного управління майном, яка отримала широку підтримку сережд науковців, а також законодавче оформлення в Основах цивільного законодавства СРСР 1961, в ст.21 яких було записано, що державне майно, закріплене за державними оранізаціями, знаходиться в оперативному управління, що здійснюється в межах, установлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування та розпорядження майном.
При цьому, на думку академіка А.В.Венедиктова державний орган здійснює надані йому провомочності саме в порядку управління, а не як власник.[1] Таку позицію пыдтримувало багато видатних вчених-цивілістів, як О.С.Йоффе, Ю.К. Толстой, С.М. Корнєєв. Але з цього приводжу висловлювалися і інші думки, так Я.Ф. Миколенко висловив думку про можливість визнання майно на праві власності як за державою, так і за державним органом, за яким воно закріплене.[2] Але така позиція не відповідала загально державній соціалістичній програмі, скоріше закріплювала “радикально-буржуазний”підхід, і тому була відкинута.
Інститут права оперативного управління майном в цілому справив позитивний вплив на формування правосуб*єктності державних підприємств, як юридичних осіб, адже вніс правову визначеність у відносини між державними підприємствами та державою.Але така конструкція все рівно дуже обмежувала права державних підприємств, як юридичних осіб,а в подальшому своєму розвитку вона переросла в “обмежене право оперативного управління”, шляхом безкінечних положень Ради міністрів СРСР і УРСР. В кінці-кінців державні підприємства навіть втратили право вільної реалізації виробленої перодукції на підстваві Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство , яка була виданаРадою міністрів СРСР в 1965 р.
Вперше право повного господарського відання було закріплено в Законі СРСР “Про власність в СРСР” від 6 березня 1990, яке закріплювалося за державними підприємствами в порядку здіснення ними правомочностей на майно, що є державною власністю. Це положення, майже без змін увійшло і до чинного Закону України “ Про власність” від 7 лютого 1991р.