- забезпечення участі працівників підприємства до планування, організації мотивації, контролю і оцінки ефективності заходів з охорони праці;
- розроблення обов’язків, прав і відповідальності за стан охорони праці між всіма керівниками і працівниками підприємства;
- забезпечення компетентності посадових осіб, спеціалістів та всіх працівників при виконанні покладених на них обов’язків і відповідальності, розумінні своїх прав і обов’язків;
- розподілення необхідних фінансових, матеріальних, людських та ін. Ресурсів при забезпеченні функціонування СУОПП;
- забезпечення працівниками соціальних гарантій у галузі охорони праці у колективному договорі (угоді, трудовому договорі);
- постійне підвищення ефективності функціонування СУОПП.
Функціональні обов'язки посадових осіб і працівників.
Обов'язки роботодавця визначені ст.13 Закону України "Про охорону праці".
На першого керівника організації покладається:
· створення на кожному робочому місці умов праці, що відповідають нормативно-правовим актам;
· забезпечення дотримання вимог законодавства про права працівників в області охорони праці;
· контроль за діяльністю посадових осіб структурних підрозділів відповідно до їхніх функціональних обов'язків по охороні праці;
· забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами: найкраще використання їхніх знань і досвіду при створенні безпечних умов праці для працюючих на підприємстві;
· забезпечення розробки і виконання колективного договору, комплексних планів поліпшення умов охорони праці і санітарно-оздоровчих заходів;
· забезпечення фінансуванням, матеріальними ресурсами й устаткуванням, виконання планованих заходів;
· забезпечення умов виконання посадових обов'язків по охороні праці, передбачених у посадових і функціональних інструкціях для фахівців підприємства.
На керівників служб покладається:
- організація контролю за дотриманням технологічної дисципліни, виконанням будівельних норм і правил, вимог по охороні праці;
- постійне підвищення рівня інженерної підготовки для безпечного виконання робіт на всіх ділянках підприємства;
- організація робіт з підготовки і впровадження стандартів безпеки праці й інших нормативних документів, а також по атестації робочих місць і технологічних процесів відповідно вимогам охорони праці;
- організація розробки і затвердження проектів виконання робіт і/або технологічних карт на виробництво вантажно-розвантажувальних і монтажних робіт;
- укладання договорів з науково-дослідними і проектними організаціями на розробку заходів щодо організації безпеки праці, контроль за виконанням цих угод;
- організація розробки інструкцій з охорони праці, виробничих інструкцій з виконання функціональних обов'язків керівника і виконавців.
На інженера по охороні праці покладається:
- контроль за організацією безпечних і нешкідливих умов праці на підприємстві, проведення заходів у цьому напрямку ;
- контроль за виконанням розпоряджень органів державного нагляду, пропозицій уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці;
- контроль за дотриманням діючого законодавства, правил і норм з охорони праці, виробничій санітарії, пожежній безпеці;
- контроль за наданням працівникам установлених пільг і компенсацій по охороні праці;
- розробка положень, інструкцій і інших нормативних актів по охороні праці, що діють у межах підприємства;
- участь у розробці і впровадженні більш досконалих конструкцій, захисної техніки й інших засобів колективного захисту;
- участь у розробці перспективних і річних планів поліпшення умов праці;
- контроль за складанням кошторисів, виконанням зазначених заходів і витратою асигнувань на проведення цих заходів;
- участь у розслідуванні й аналізі причин виробничого травматизму і професійних захворювань, а також розробці заходів щодо їхнього попередження й усунення;
- контроль за станом і застосуванням засобів індивідуального і колективного захисту, забезпечення виробничих ділянок плакатами і знаками безпеки, програмами по навчанню й інструктажу працюючих;
- організація лекцій, кіносеансів та екскурсій, устаткування кабінетів і стендів по охороні праці;
- проведення вступного інструктажу робітників і фахівців з охорони праці;
- участь у роботі комісій з перевірки знань інженерно-технічними працівниками правил і норм охорони праці і пожежної безпеки;
- розгляд листів, заяв і скарг працівників з питань охорони праці;
- здійснення зв'язку з медичними установами, науково-дослідними інститутами й іншими організаціями з питань охорони праці і вживання заходів по впровадженню їхніх рекомендацій;
- координація діяльності структурних підрозділів з питань безпеки праці і забезпечення складання звітності по охороні праці.
Аналогічні функціональні обов'язки по охороні праці покладаються на усіх фахівців і керівників.
Досвід сучасних підприємств показує, що підвищення ефективності охорони праці досягається шляхом забезпечення функціонування системи управління охороною праці, щорічної паспортизації цехів з охорони праці, атестації робочих місць за умовами праці, застосування морального і матеріального стимулювання керівників підрозділів і працівників, проведення щомісячно “Днів охорони праці” і оцінки профілактичної роботи керівників всіх рівнів управління, модернізації виробництва, уважного, сумлінного ставлення роботодавця до питань охорони праці, з якого беруть приклад керівники структурних підрозділів і працівники.
2. Радіаційні випромінювання. Вплив їх на організм людини. Нормування та методи захисту від радіаційних випромінювань.
Поняття радіоактивності.
Іонізуючі випромінювання існували на Землі ще задовго до появи на ній людини. Проте вплив іонізуючих випромінювань на організм людини був виявлений лише наприкінці XIX ст. з відкриттям французького вченого А.Беккереля, а потім дослідженнями П'єра і Марії Кюрі явища радіоактивності.
Поняття «іонізуюче випромінювання» об'єднує різноманітні види, різні за своєю природою, випромінювання. Подібність їх полягає в тому, що усі вони відрізняються високою енергією, мають властивість іонізувати і руйнувати біологічні об'єкти.
Іонізуюче випромінювання — це будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання.
- Корпускулярне — потік елементарних частинок із масою спокою, відмінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це а і b частки, нейтрони, протони та ін.
- Фотонне — потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це у-випромінювання і рентгенівське випромінювання.
Вони різняться умовами утворення і властивостями: довжиною хвилі й енергією. До фотонного випромінювання належить й ультрафіолетове випромінювання — найбільш короткохвильова частина спектра сонячного світла (довжина хвилі 400*10-9м).
Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спроможностями. Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об'єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різноманітні види випромінювань мають різноманітну іонізуючу спроможність. Проникаюча спроможність випромінювань визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повного зникнення. Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на природні та штучні (антропогенні).
Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел випромінювань. Більшість з них такі, що уникнути опромінення від них неможливо. Протягом всієї історії існування Землі, різні види випромінювання попадають на поверхню Землі з Космосу і надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі.
Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає менше половини зовнішнього опромінення, яке одержує населення від природних джерел радіації. Космічні промені переважно приходять до нас з глибин Всесвіту, але деяка певна їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні Землі або, взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повторне випромінювання і призводячи до утворення різноманітних радіонуклідів. Опромінення від природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі, проте одні з них одержують більші дози, інші — менші.
Це залежить, зокрема, від того, де вони живуть. Рівень радіації в деяких місцях залягання радіоактивних порід земної кулі значно вищий від середнього, а в інших місцях — відповідно нижчий. Доза опромінення залежить також і від способу життя людей.
За підрахунками наукового комітету по дії атомної радіації ООН, середня ефективна еквівалентна доза зовнішнього опромінення, яку людина одержує за рік від земних джерел природної радіації, становить приблизно 350 мкЗв, тобто трохи більше середньої дози опромінення через радіаційний фон, що утворюється космічними променями.
Людина зазнає опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.