Втрата чинності реєстрації торговельної марки - це втрата торговельною маркою юридичної чинності внаслідок припинення дії реєстрації.
Дія реєстрації марки припиняється в разі несплати встановленого законом збору за продовження строку дії реєстрації з першого дня періоду, за який збір не сплачено, якщо володілець реєстрації не скористався пільговим строком для поновлення реєстрації марки.
Дія реєстрації торговельної марки припиняється в разі відмови володільця від реєстрації від дати публікації відомостей про відмову від реєстрації марки в офіційному бюлетені патентного відомства.
Дія реєстрації торговельної марки може бути достроково припинена також за рішенням суду у зв'язку з:
невикористанням марки протягом встановленого національним законодавством строку від дати реєстрації марки або від дати, коли використання марки було припинено;
перетворенням зареєстрованої марки на позначення, що стало загальноприйнятим для певних товарів або послуг після дати подання заявки, тобто втратою торговельною маркою розрізняльної здатності;
використанням колективної марки на товари або наданням послуг, що не мають єдиних якісних або інших спільних характеристик;
ліквідацією юридичної особи - володільця реєстрації марки без призначення правонаступника.
У зазначених випадках дія реєстрації марки припиняється від дати винесення судом рішення. Дія реєстрації марки фактично припиняється також у разі визнання реєстрації недійсною.
Міжнародна реєстрація марки - це реєстрація марки, здійснена в міжнародному органі реєстрації відповідно до міжнародних угод, зокрема Мадридської угоди, Протоколу до Мадридської угоди або відповідно до обох зазначених документів.
Строк дії міжнародної реєстрації відповідно до Мадридської угоди та Протоколу до Мадридської угоди становить 10 років і може бути продовжений на наступні 10 років.
Реєстрацію здійснює Міжнародне бюро ВОІВ у Міжнародному реєстрі. Відомості про марки, зареєстровані в Міжнародному реєстрі, публікують у періодичному журналі, що його видає Міжнародне бюро ВОІВ.
Згідно з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків дата міжнародної реєстрації марки - це календарна дата подання заявки на міжнародну реєстрацію торговельної марки у країні походження. У разі якщо заявка надійшла до Міжнародного бюро ВОІВ протягом 2 місяців, датою міжнародної реєстрації вважають дату надходження заявки до Міжнародного бюро ВОІВ.
Володілець міжнародної реєстрації марки - це фізична або юридична особа, на ім'я якої здійснено міжнародну реєстрацію в Міжнародному реєстрі відповідно до міжнародної угоди, зокрема Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків.
В даному випадку суд повинен задовольнити позовні вимоги компанії "Реемстметма Ситаренфабрикен Гмбл", та позбавити права власності на товарний знак для товарів та послуг „Baldessarini Hugo boss" компанію "Hugo boss" з тієї підстави, що тривалий час компанія не використовує даний знак.
У 1995 році п’ятеро фізичних осіб створили і зареєстрували товариство з обмеженою відповідальністю "Арктика". Основною діяльністю товариства була торгівля продуктами харчування дитячого асортименту. Через три роки один із колишніх працівників товариства заснував приватне підприємство "Арктика", яке також займалось торгівлею продуктами харчування для дітей. Місцеве відділення Антимонопольного комітету України, до якого звернулось ТОВ "Арктика" із відповідною заявою, зобов'язало ПП "Арктика" припинити дії, спрямовані на неправомірне використання фірмового найменування ТОВ та сплатити штраф. Не погодившись із таким рішенням, ПП "Арктика" звернулось до суду.
Що входить в поняття "фірмове (комерційне) найменування"?
З яких частин складається фірмове (комерційне) найменування юридичної особи?
Чи можна вважати і по фірмові (комерційні) найменування вказані в задачі ідентичні?
Які органи уповноважені розглядати зазначену категорію справ?
Чи мало право ТОВ "Арктика" звернутись безпосередньо до суду, вимагаючи при цьому відшкодування збитків?
Яке рішення має прийняти суд?
Рішення:
В умовах конкуренції на ринку особливого значення набуває ідентифікація учасників економічного обороту. Учасник економічного обороту може сподіватися на формування позитивного ставлення до нього, зміцнення своєї ділової репутації, утворення певного кола клієнтів тільки якщо його контрагенти зможуть із певністю ідентифікувати самого суб'єкта і його діяльність в економічному обороті. З іншого боку, не менш важливо для нього попередити недобросовісне використання іншими особами його ділової репутації, кола клієнтів тощо.
Для забезпечення цих завдань існують різні правові інструменти ідентифікації. Підприємства можуть володіти і користуватися однією, кількома або багатьма торговельними марками, щоб відрізнити свої товари і послуги від товарів і послуг своїх конкурентів.
З цією метою підприємства використовують спеціальні найменування. Донедавна їх називали фірмовими найменуваннями. У ЦК їх названо комерційними найменуваннями, для чого існують вагомі підстави. Адже їх вживають для позначення підприємств, які займаються комерційною діяльністю. Термін "комерційне позначення" фігурує у статтях 1027,1032 та ін. Цивільного кодексу Російської Федерації, у законодавчих актах інших зарубіжних країн.
Комерційним називають найменування, під яким підприємець виступає в комерційному обороті і яке індивідуалізує його серед інших учасників цивільного обороту.
Це найменування є комерційним іменем підприємства, нерозривно пов'язане з його діловою репутацією. Під цим іменем підприємець укладає угоди та здійснює інші юридичні дії, несе юридичну відповідальність, реалізує свої плани і виконує обов'язки, рекламує і збуває вироблену ним продукцію тощо.
Комерційне найменування, що здобуло популярність у споживачів і викликає довіру в ділових партнерів, приносить підприємцеві не тільки значні дивіденди, а й належну повагу в суспільстві та визнання його заслуг.
Суб'єктами права на комерційні найменування виступають перш за все комерційні юридичні особи. Індивідуальні підприємці зазвичай набувають і здійснюють права й обов'язки під іменами власними, що за загальним правом є достатнім для їхньої індивідуалізації. Разом із тим можливість володіння особливим комерційним найменуванням визнають і за індивідуальними підприємцями.
Не можуть виступати в цивільному обороті під самостійним комерційним найменуванням об'єднання юридичних осіб і прості товариства. Правом на комерційне найменування не можуть володіти філіали юридичних осіб та їхні окремі підрозділи, які повинні використовувати комерційне найменування юридичної особи, яка їх утворила. Установи, споживчі кооперативи, фонди та інші некомерційні організації не мають комерційних найменувань, їхню індивідуалізацію забезпечує офіційне найменування.
Суть права на комерційне найменування полягає в можливості, гарантованій юридичній особі, виступати в цивільному обороті під самостійним комерційним найменуванням. Надання такої можливості забезпечує інтерес учасника обороту, що його захищає закон у вигляді належної індивідуалізації його діяльності на ринку товарів, робіт і послуг.
Відповідно до ст.489 ЦК правову охорону надають комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити певну особу з-поміж решти та не вводить в оману споживачів щодо її справжньої діяльності.
Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та підлягає охороні без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки.
Відомості про комерційне найменування можна вносити до реєстрів, порядок ведення яких встановлює закон.
Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізують, а також послуг, які вони надають.
Характеризуючи юридичну природу суб'єктивного права на комерційне найменування, необхідно згадати кілька ознак.
Зазначене суб'єктивне право має виключний характер. Це означає, що суб'єкт права має монополію на реалізацію можливостей, які закладені в цьому суб'єктивному праві; ніхто, крім нього, не може здійснювати дії, які є його виключною прерогативою.
Право на комерційне найменування відносять до абсолютних прав, тобто таких прав, які діють щодо всіх осіб, зобов'язаних утримуватися від порушення правомочностей, наданих їхнім володільцям.
Право на комерційне найменування характеризують як особисте немайнове право, яке органічно пов'язане з діловою репутацією юридичної особи, а також правом на захист честі та гідності осіб, які є власниками підприємства.
Право на комерційне найменування має у принципі безстроковий характер. Це означає, що, набуваючи у встановленому порядку це право, юридична особа може користуватися ним без обмеження будь-яким строком, тобто допоки існує саме підприємство та комерційне найменування правдиво відображає його організаційно-правовий статус та інші атрибути.
Особливістю права на користування комерційним найменуванням є те, що воно одночасно є і обов'язком юридичної особи. Це правило захищає інтереси інших учасників цивільного обороту та споживачів, які хочуть знати, з ким мають справу.
Право на комерційне найменування охороняють на території всієї України, а також у країнах - членах Паризької конвенції, тобто воно має екстериторіальний характер.
Відповідно до ст.490 ЦК до майнових прав на комерційне найменування належать: право на використання комерційного найменування; право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.