На південь від 37° пд. ш. Анди знижуються до 2000 м, стають більш розчленованими, кордон снігової лінії опускається до 1200 м.
На південь від 41° пд. ш. починаються Патагонські Анди. Тут збереглися сліди древнього заледеніння. А вологий і прохолодний клімат на півдні сприяє розвитку сучасних льодовикових форм рельєфу. Льодовики спускаються вниз довгими химерними язиками. Біля підніжжя гір вони створюють живописні форми рельєфу.
Вирішальний вплив на утворення форм рельєфу Вогняної Землі мало заледеніння, тому на острові переважає морений ландшафт. Північна його частина - низовинна, південна - гориста.
Між 23° і 38° пд. ш. на схід від Анд витяглися в меридіональному напрямку Прекордільєри і Пампінські Сьєрри. Ці гори древнього походження, для них характерні плоскі вершини і круті асиметричні схили. З горами чергуються глибокі долини (вальєс) і широкі міжгірні улоговини, зайняті солончаками. У районах Сан-Хуана, Сан-Луїса, Ла-Ріохи зустрічаються специфічні форми рельєфу - меданос і ареналес - утворення рухомих пісків.
На південь від річки Ріо-Колорадо і на схід від Анд лежить Патагонія. Її поверхня складається зі ступінчастого плато з крутими схилами, розчленованими глибокими каньйонами. Східці спускаються із заходу на схід до Атлантичного океану з висоти 2000 м до 100-150 м.
Древня кристалічна основа Патагонської платформи вкрита великим чохлом морських і континентальних, у тому числі давніх водольодовикових відкладень.
Весь північний схід Арґентини займає Лаплатська низовина, що складається з рівнин Гран-Чако, Пампа і межиріччя Парани та Уругваю. Рівнина Гран-Чако полого знижується від передгір'їв Анд на схід. Межиріччя Парани і Уругваю - рівнинна область, утворена червоними пісковиками і мергелями, покритими товстим шаром глинистого алювію та лісом. Північна частина цієї рівнини - лавове плато, центральна - плоска заболочена низовина, південна - горбиста рівнина, перетнута піщаниковими грядами - кучильяс. Пампа за рельєфом ділиться на північно-східну - низьку (Вологу) і південно-західну - високу (Суху). Низька Пампа - плоска рівнина, що знижується з 250 м на заході до 20 м на сході. Висока Пампа лежить на рівні 300-600 м. Її поверхня хвиляста, ряди піщаних дюн чергуються з солончаками і солоними озерами, а рівнинність порушується древніми середньовисотними масивами.
Геологія Арґентини
У межах Арґентина виділяються: Південно-Американська платформа, Патагонська епіпалеозойська платформа, частина Андійської складчастої системи та розділяючий їх Передандійський крайовий прогин. Докембрійські утворення древньої платформи перекриті осадовим чохлом морських відкладів раннього і середнього палеозою і континентальних відкладів верх. палеозою, мезозою і кайнозою. Породи фундаменту і низів чохла виступають в підняттях сьєрр Буенос-Айреса (Сьєрра-де-ла-Вентана, Сьєрра-дель-Танділь).
У межах Патагонської платформи складчаста основа виступає в масивах Самун-Кура і Де-Сеадо, складених верхньодокембрійськими та мезозойськими породами, які прорвані верньопалеозойськими гранітами і перекриті верньопалеозойськими, мезозойськими і кайнозойськими морськими та континентальними вулканогенними і уламковими породами, які наповнюють прогини Колорадо та Сан-Хорхе. Між Патагонською платформою та Андами знаходиться Переадандійський прогин. Це система впадин різного віку.
Клімат
Оскільки Арґентина має велику протяжність з півночі на південь, вона лежить у трьох кліматичних поясах: тропічному, субтропічному і помірному. Середньорічні температури коливаються від +24С на півночі до +5С на півдні. Клімат країни формується переважно під впливом морських повітряних мас з Атлантичного океану. Проте більше ніж половина території лежить у зоні недостатнього зволоження, що пов'язано з розташуванням гірських систем, які затримують вологі вітри. На більшій частині території країни клімат помірний.
На північному сході - клімат субтропічний, вологий, зима м'яка. . У Буенос-Айресі літні місяці дуже спекотні, і більшість жителів відразу після Різдва виїжджають відпочивати. У січні і лютому місто пустіє. Взимку для європейців погода дуже приємна, температура знижується, але не набагато.
Клімат рівнинної частини на Півночі. — тропічний, з вологим жарким літом і теплою сухою зимою (пересіч. температура січня +30°, липня +20°, опадів до 900 мм), в центр, районах — субтропічний (пересіч. температура січня +23°, липня +9°, опадів бл. 1000 мм). На півдні країни (у Патагонії) набагато холодніше і більшу частину року йдуть дощі — клімат помірний, напівпустельний (пересіч. температура січня +12, +22°, липня +2, +5°, опадів 100—250 мм). У Андах — на Півночі переважають високогірні, пустельні клімати, в пд. районах помірно холодні.
Гідрогеологія
Річкова сітка густіша на півночі: великі судноплавні ріки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Серед водних ресурсів Арґентини головна роль належить річкам. В країні багато озер, особливо на півдні Патагонії і в басейні Парани та Уругваю. Більшість з них має стік в Атлантичний океан. Найбільш розвинута річкова мережа на північному сході країни, де дві багатоводні ріки Парана та Уругвай зливаються в гирло Ла-Плати. За довжиною і площею басейну ріка Парана є другою річкою Південної Америки після Амазонки. На території провінції Місьонес вона тече в скелястій ущелині і рясніє порогами і водоспадами. Нижче, виходячи з ущелини, зливається зі своєю головною притокою - річкою Парагвай. Нижче гори Дьяманте Парана розширюється до 50 км, а після впадіння у неї річки Уругвай утворює естуарій Ла-Плати шириною до 300 км.
Річки Парана, Уругвай і Парагвай мають нерівномірний режим стоку з літньо-осіннім максимумом і переважно дощове живлення. Рівень води дуже коливається, тому нерідкі повені, що завдають великих збитків країні.
Найбільші річки північної Аргентини - це притоки Парани: Пількомайо, Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо. Вони течуть по рівнинній місцевості, влітку розливаються; взимку, в посушливий період, міліють.
Гірські річки Анд мають льодовиково-дощове живлення і відрізняються рівномірним режимом стоку. Вони несуть багато уламкового матеріалу і, не отримуючи додаткового живлення, губляться в піщаних рівнинах.
Ріки Патагонії - Ріо-Негро, Ріо-Колорадо, Чубут, Ріо-Десеадо, Санта-Крус беруть початок в Андах і течуть глибокими і вузькими долинами в Атлантичний океан. Вони маловодні, порожисті і мають змішане льодовиково-снігове живлення.
Майже третина території Арґентини або безстічна, або має тільки внутрішній стік. Це центр області Гран-Чако, замкнуті улоговини Прекордільєр, обширні простори західної і південної Пампи. Тут річки короткі, часто губляться в пісках або в солоних озерах. Ці райони потерпають від нестачі питної води.
У країні багато озер, особливо в Патагонії і в північній частині межиріччя рік Парани та Уругваю. У Патагонії озера переважно льодовикового походження. Найбільші з них: Буенос-Айрес, В'єдма, Лаго-Архентино, Науель-Уапі.
Рослинність
Розташування Арґентини в трьох кліматичних поясах створює умови для росту на її території різноманітної рослинності: від тропічних лісів на півночі до напівпустель у Патагонії і Пуна-де-Атакама. Ліси займають близько 1/5 частини території країни. У Гран-Чако, на червоноземних ґрунтах, сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі, на родючих чорноземних ґрунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії, на бурих ґрунтах — напівпустелі. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.
У Гран-Чако поширення рослинності залежить від забезпечення вологою. У долинах рік ростуть вічнозелені ліси і гаї, переважно з воскової пальми. Відкрита східна частина Гран-Чако вкрита злаковою рослинністю, західна, де значно сухіше, ксерофітною чагарниковою рослинністю типу "монте" з колючих акацій, кактусів, мімоз. Третина території Гран-Чако вкрита сухими лісами, в яких особливу цінність становить дерево квебрахо (з іспанської - "зламана сокира"). Воно має дуже тверду деревину, а в його корі міститься танін - речовина, з якої отримують дубильний екстракт.
Зустрічаються тут дерево гуаякан, що дає тверду деревину чорного кольору, чаньяр - з їстівними плодами, схожими за смаком на фініки.
У північному Межиріччі ростуть вологі субтропічні ліси. Тут поширені араукарії з цінною деревиною, кедр, лапачо та астроніум, смола якого використовується для отримання скипидару.
Далі на південь переважає чагарникова рослинність, заболочені території вкриті очеретами, тростинами, лататтям, а піднесені сухі - луками з багатим трав'яним покривом.
Зустрічаються розріджені ліси з акацій, мімоз, страусового дерева, на берегах річок - пальмові гаї.
Простори Пампи - пасовища, частина яких розорана і використовується під землеробство. У перекладі з мови індіанців-кечуа "Пампа" означає "позбавлена деревної рослинності". Колись степи Вологої Пампи були вкриті численними злаками (ковила, перловник, дике просо) і барвистим різнотрав'ям. Але з розвитком землеробства тут почали розмножуватися бур'яни, і степи втратили свій початковий вигляд.
У Сухій Пампі поширена ксерофітна рослинність: низькорослі дерева, колючі чагарники, жорсткі трави. Аналогічна рослинність поширена на захід від Пампи, у міжгірних долинах, де жорсткі злаки і ксерофітні чагарники чергуються з кактусами.
Рослинний покрив Патагонії має напівпустельний характер. Деревної рослинності майже немає, крім вербових лісів по долині ріки Ріо-Негро. Долини рік вкриті луками із злаків. На плато, де сильні вітри і літня спека, ростуть подушкоподібної форми чагарники і жорсткі злаки. Лише на північ від річки Ріо-Негро зустрічаються чагарники аргентинського м'ятлика, ковила, типчак, вівсяниця. Злакові степи поширені і в передгір'ях Анд.
Вологі східні схили Прекордільєр на висоті від 400 м до 1600 м вкриті густими лісами, переважно лаврами, від 1600 м до 2500 м - вільховими лісами, які вище змінюються злаковими степами.