За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]:ВВП — $ 306,2 млрд Темп зростання ВВП — 3,9 %. ВВП на душу населення — $8475. Прямі закордонні інвестиції — $ 4,3 млрд Імпорт — $ 38,3 млрд (г.ч. Бразилія — 22,6 %; США — 19,4 %;Німеччина — 6,0 %; Франція — 5,1 %; Італія — 5,1 %). Експорт — $ 31,4 млрд (г.ч. Бразилія — 30,3 %; США — 8,1 %; Китай — 6,7 %; Нідерланди — 4,2 %; Уругвай — 3,2 %).
У розвитку господарства Аргентини виразно виділяється 7 послідовних періодів: створення натурального господарства (16-18 ст.); формування загальнонаціональної економіки (кінець 18 ст. — 1860); етап переважного експорту зерна і худоби (1860—1930); створення промислової бази в містах (1930—1945); проголошений Пероном розвиток економіки з опорою переважно на внутрішні ресурси і перебудова економіки при провідній ролі держави (1945—1975); фаза економічної нестабільності в період військової диктатури (1976—1983); нарешті, фаза поступової стабілізації економіки і її структурної перебудови, направленої на розвиток ринкових відносин. Географічна різноманітність і багатство природних ресурсів створюють сприятливі умови для розвитку господарства Аргентини. Вона першою з латиноамериканських країн створила сучасну потужну індустріальну базу. Обробна промисловість займає важливе місце в господарстві країни, забезпечуючи 20 % ВВП.
В обробній промисловості домінує важка промисловість; однак традиційні галузі легкої і особливо харчової промисловості займають як і раніше важливе місце і мають експортне значення. Біля 2/3 промислової продукції виготовляється в районі Буенос-Айреса; тут зосереджені підприємства нафтопереробної, металобробної, харчової промисловості, а також виробництво тканин, електротехнічного і електронного обладнання, транспортного обладнання, цементу, шин, хімічні і фармацевтичні підприємства. З інших промислових центрів найбільше значення мають Кордова, де знаходяться великі автомобільні і сталеливарні заводи; Мендоса — центр харчової промисловості і машинобудування; Росаріо — металургійне, нафтопереробне і хімічне виробництво, харчова промисловість; Санта-Фе — автомобільна, сталеливарна, станкобудівна, целюлозно-паперова і харчова промисловість. Найбільші діаспорні утворення — українська і єврейська общини.
Чорна металургія країни — найстаріша на континенті, але розвивається досить повільно, з великим навантаженням потужностей через нестачу сировини. З галузей кольорової металургії розвинені: виробництво свинцю, цинку, міді, алюмінію на базі власної і привізної сировини.
Машинобудування займає провідне місце по вартості продукції у важкій промисловості. Найбільш розвинені транспортне машинобудування, сільськогосподарське машинобудування, виробництво обладнання для харчової промисловості, електротехніка. У транспортному машинобудуванні лідирує автомобілебудування, розвинені суднобудування, авіабудування. Відмінною рисою сільського господарства Аргентини в порівнянні з іншими країнами Латинської Америки є той факт, що вона не тільки повністю забезпечує себе продовольством, але і експортує його. За споживанням продовольства на душу населення країна перевершує інші країни регіону, а за споживанням м'яса — розвинені країни. По поголів'ю великої рогатої худоби Аргентина займає шосте місце в світі, по виробництву м'яса на душу населення — п'яте, а по його споживанню — перше. М'ясо — національна їжа аргентинців. У рослинництві головне місце традиційно займають зернові і масляничні культури експортного значення. По збору пшениці Аргентина — одна з провідних країн світу.
У 1995 чисельність самодіяльного населення в Аргентині складала бл. 13,1 млн чол. У період з 1960 по 1994 частка робочої сили, зайнятої в сільському господарстві, знизилася з 20 до 12 %, а частка зайнятих в промисловості — з 36 до 31 %, тоді як процент зайнятих в сфері обслуговування виріс з 44 до 57 %. Рівень безробіття в містах поступово збільшувався, з 6 % в 1985 до 8 % в 1992, і досяг абсолютного максимуму в 18,6 % в травні 1995. Більш стійке економічне зростання, що почалося в 1996, дозволило знизити безробіття з 13,7 % в жовтні 1997 до 12,4 % в жовтні 1998. Однак багато які з створених в останні роки робочих місць призначені для некваліфікованих і низькооплачуваних категорій працівників. Більш того згідно з офіційною статистикою, крім майже 1,6 млн безробітних, у 1998 в країні нараховувалося ще 1,8 млн чол. (13,3 % економічно активного населення) зайнятих неповний робочий тиждень. Аргентина займає 3-є місце в Латинській Америці по споживанню енергії на душу населення (поступаючись Венесуелі і Мексиці). Це пояснюється наявністю в країні розвиненого урбанізованого промислового сектора. А. має в своєму розпорядженні всі види енергетичних ресурсів, за винятком кам'яного вугілля. Електроенергія виробляється головним чином гідроелектростанціями і традиційними тепловими електростанціями, є також атомні станції.
Сільське господарство
Аргентина традиційно є одним з провідних світових виробників і експортерів зерна і муки, проте залежна від коливань на найбільшому ринку експорту в сусідній Бразилії.
Посівна площа по пшениці складає від 4,2 до 6,8 млн га. Врожайність — 2,1 — 2,9 тонн/га. Виробництво коливається в межах 9,5 — 16,3 млн тонн. Експорт — 4,3 — 11,8 млн тонн. Споживання всередині країни — 4,9 — 5,5 млн тонн. Перехідні запаси складають 0,3 — 1,5 млн тонн.
Вагому частину в сільськогосподарському виробництві займає кукурудза. Посівні площі по кукурудзі складають 2,4 — 3,3 млн га. Врожайність 5,5 — 8,0 тонн/га. Виробництво 14,7 — 22,5 млн тонн, з нього експорт 9,0 — 15,3 млн тонн. Споживання всередині країни — 4,1 — 7,5 млн. тонн. Перехідні запаси — 0,2 — 1,7 млн тонн. Імпорт незначний.
Освіта
Офіційно в Аргентині проголошено загальне обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. У 1954 було 16 189 поч. шкіл (2 565 164 учні), проте бл. 2/3 дітей шкільного віку залишається поза школою. В А. існує "єдина шкільна система", але в серед. школах, як правило, навчаються діти заможних. У 1954 було 459 серед, шкіл (102 742 учні) та 1340 проф. шкіл (216 343 учні). Релігійні організації (католицькі) мають у своєму віданні широку мережу шкіл різного типу, під їхнім впливом перебуває також багато приватних шкіл. У вищих нівч. закладах — 141 893 студенти. Найбільший університет у Буенос-Айресі (засн. 1821). Найбільша бібліотека — Національна в Буенос-Айресі (607 208 томів). Музеї: Нац. музей образотворчих мистецтв, Національний історичний, Природничих наук у Буенос-Айресі та ін. В столиці є наук, установи і товариства (Академія літератури, Нац. академія права та ін.).
Архітектура
Індіанські племена, що за давніх часів населяли країну, залишили порівняно небагату спадщину в будівельному мист. З 16 ст. під впливом завойовників створюється нова архітектура в традиціях іспанського бароко (собор у Кордові, 18 ст.). В 18—19 ст. поширюються впливи архітектури класицизму, спочатку стриманої та монументальної (собор у Буенос-Айресі, 1804), потім пишної. В 2-й пол. 19 ст. в архітектурі А. запанувала еклектика, з поч. 20 ст. — конструктивізм.
Образотворче мистецтво
Мистецтво стародавнє населення ргентини. — індіанців — кочових пастухів проявилося лише в орнаментуванні побутових і культових предметів.
З 16 ст., після завоювання країни іспанцями, аргент. мистецтво перебувало під впливом мистецтва метрополії. В 17—на поч. 18 ст. в архітектурі, скульптурі і живописі панує бароко, в кін. 18—на поч. 19 ст. його змінює класицизм.
Сучас. живопис А. виник у 1-му десятилітті 20 ст., зазнаючи впливу імпресіонізму. Визначними сучас. художниками А. є монументалісти Л. Спілімберго та Х.-К. Кастаньїно, що присвячують свої твори людям праці. Велику популярність здобула творчість А. Берні. Група "Боедо" об'єднує головним чином графіків, які в своїх творах порушують соціальні теми (Д. Урручуа, А. Віго). Значних успіхів досягла нац. скульптура в творчості Р. Іруртія, А. Ріганеллі та X. Фіорованті. В сучасному мистецтві Аргентини сильні також формалістичні напрями.
КІНО
Перший фільм в Аргентині був створений 1916; у 1930 — перший звуковий фільм "Пісня гаучо" (режисер Феррейра). Серед визначних творів аргент. кінематографії: "Війна гаучо", "Дика пампа" (режисер Л. Демаре), "Альбеніс" (режисер Л.-С. Амадорі), "Течуть каламутні води" (режисер У. дель Карріль), "Кам'яні обрії" (режисер Р.-В. Баррето). Відомі аргент. кіноактори: Ф. Наварро, Л. Торрес, Е. Муїньйо, Т. Мерельйо, Л. Сан-дріні та ін. Аргент. кіномистецтво залежить тепер від "Центральної кінокомпанії" і "Акціонерної спілки Клементе Лококо", які випускають на екрани переважно продукцію Голлівуда. Деякі аргентинські фільми йшли на екранах України, зокрема, телесеріал Буремний шлях.
Преса та радіо
В Аргентині видається понад 140 газет. Найвідоміші з них: "Демокрасія" ("Democracia"), "Ла насьйон" ("La Nacaiòn"), "Ла пренса" ("La Prensa"), "Ель мундо" ("El Mundo"). Орган соціалістич. партії — "Вангуардія" ("La Vanguardia"); орган прогресивної інтелігенції — "Пропосітос" ("Propositos"); органи компартії — "Нуестра палабра" ("Nuestra palabra") і "Ла ора" ("La Hora").
Радіостанції Аргентини належать в основному трьом компаніям: "Ель мундо", "Бельграно" і "Сплендід". В Буенос-Айресі — телевізійний центр.
Список використаної літератури
Українська радянська енциклопедія
Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. — 752 с. ISBN 966-7804-78-X
Губарчук П. Українці в Аргентіні. "Жовтень", 1956, № 12 і "Волинь", 1957, №3;
Дмитерко Л. Там, де сяє Південний Хрест. К., 1957;
Країни світу "Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля"Харків 2005