Тваринництво залишається досить відсталою та екстенсивною галуззю – це своєрідна «традиція» для тропіків. Місцеві породи зебу (велика рогата худоба) відзначаються пристосованістю до важких кліматичних умов, але дуже низькою продуктивністю. При 7 млн. поголів’я зебу Куба не здатна забезпечити себе молоком і м’ясом. ВРХ використовується переважно як робоча худоба.
Свинарство має непогану кормову базу (відходи цукрозаводів), але нестача фуражу і комбікормів стримує розвиток галузі. Це ж стосується і птахівництва. Фактично ці 2 галузі тваринництва представлені лише в приміській зоні Гавани.
Пом’якшити гостроту продовольчої проблеми мало б рибальство. Але про Кубу завжди казали, що вона «живе спиною до моря». Відсутність сучасного флоту і традицій рибальства не дає можливості повністю використати біологічні ресурси оточуючих морських акваторій. З метою популяризації цієї галузі та для розвитку міжнародного туризму щорічно у травні Куба проводить конкурс по вилову меч-риби за умовами хемінгуеївського твору «Старий та море». Для цього у Гавані навіть створено туристичний порт «Марина Хемінгуей».
Галузева структура промисловості Куби цілком відповідає поняттю «нова індустріальна країна».
«Ахіллесовою п’ятою» кубинської економіки залишається енергетика (з власних паливних ресурсів є лише торф). Країна потребує щорічно 10-11 млн. тон нафти і нафтопродуктів. Росія зараз в обмін на 3 млн. тон цукру-сирцю постачає 3 млн. тон нафти. Потужності 3-х великих нафтопереробних заводів (Гавана, Сьєнфуегос, Сантьяго-де-Куба) фактично простоюють. Куба намагається переорієнтуватися на венесуельську нафту. Натомість місцеві ТЕЦ активно використовують богассу (сухий твердий залишок від переробки цукрової тростини). Біомаса зараз становить майже ¼ ПЕБ країни.
Основою кубинської електроенергетики виступають ТЕС, що працюють на імпортній нафті. Найпотужніша електростанція – ТЕС «Маріель» неподалік Гавани (600 тис. кВт). Внаслідок переважно рівнинного рельєфу та незначної довжини річок (найбільша річка Кауто має протяжність 370 км) кубинські ГЕС спроможні забезпечити лише 3% ЕЕБ. Куба розпочала будівництво АЕС «Хурагуа» потужністю 880 тис. кВт поблизу Сьєнфуегоса, але внаслідок соціально-економічної кризи будівництво було припинено.
Металургійний комплекс країни характеризується переважанням кольорової металургії. Сучасні гірничо-металургійні комбінати в містах Нікаро, Моа, Пунта-Горде вивели Кубу в «трійку» світових виробників кобальтово-нікелевих концентратів та рафінованого нікелю. Але саме розвиток кольорової металургії «затис» країну в лещатах жорсткої енергетичної кризи. Чорна металургія представлена комбінатом імені Хосе Марті в Гавані. Його потужність у 600 тис. тон сталі замала для потреб країни, особливо якщо врахувати рівень забезпеченості залізною та марганцевою рудами. На жаль, Куба зовсім не володіє покладами коксівного вугілля, що й виступає основним обмеженням для створення повного циклу виробництва в чорній металургії.
Машинобудування традиційно спрямовано на обслуговування потреб власного сільського господарства. Флагманом сільськогосподарського машинобудування був завод тростинозбиральних комбайнів у місті Ольгін (зараз завод простоює, комбайни немає чим заправляти, Куба повернулася до ручного збирання тростини). Обладнання для цукрових заводів виробляється у місті Санта-Клара. Інструментальне виробництво розвинене в Гуантанамо.
В містах Гавана і Карденас представлене суднобудування. Важливим для Куби є виробництво велосипедів (Гавана, Кайбарьене). Виробництво різноманітних товарів народного споживання (телевізорів, кондиціонерів, холодильників тощо) переважно зосереджено у столиці (фактор споживача).
Хімічна промисловість розвинена порівняно слабко внаслідок відсутності вуглеводневої сировини. Серйозною проблемою для Куби є нестача мінеральних добрив. Натомість країна почала реалізацію програми з використання богасси для отримання пластмаси, целюлози та інших напівпродуктів. Гавана є давнім центром парфумерно-косметичної і фармацевтичної промисловості.
Куба має розвинену промисловість будівельних матеріалів. Найважливішою її складовою є цементне виробництво (Маріель, Сьєнфуегос), добре забезпечене якісною сировиною (мергелі, доломіти, вапняки). Але виробництво цементу є енергомістким, що обмежує розвиток галузі. Зараз Куба зупинилася на виробництві 3 млн. тон цементу на рік. Невеликі масштаби має виробництво природних будівельних матеріалів, зокрема з власного мармуру. Переробка і пресування богасси дає легкі плити.
Лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість розвинуті недостатньо в зв’язку з відсутністю сировини. Нестачу деревини Куба намагається компенсувати використанням відходів переробки цукрової тростини. Зокрема, в центрі країни (Санкті-Спірітус) працює великий завод з виробництва високоякісного паперу, який практично повністю експортується.
Харчова промисловість. В країні працює 150 цукрових заводів (так званих «сентралів»). Кінцевим продуктом є цукор-сирець, процес рафінування відбувається переважно в країнах-імпортерах. Сама Куба здатна рафінувати не більше 1 млн. тон цукру на рік. Супутні цукровій промисловості галузі – виробництво спирту і рому. Борошномельна промисловість зосереджується в портах, тому що зерно імпортується. Сокоекстрактні і консервні підприємства також тяжіють до портів (обслуговування експорту). Найбільшим центром рибної промисловості є Гавана. Куба виловлює небагато риби (170 тис. тон на рік), але у виловах переважають цінні тунець і тріска, також на узбережних мілководдях заготовляють лангустів, креветок, черепах (у тому числі на експорт).
Особливе місце в структурі економіки Куби займає тютюнова промисловість. Високоякісні сорти тютюну обробляються і згортаються в сигари виключно вручну (Гавана, Тринідад). Куба є значним експортером як сигар, так і цигарок.
Легка промисловість розвинута недостатньо (наслідок соціалістичної індустріалізації). Важливою складовою кубинської легкої промисловості є текстильне виробництво (на імпортному бавовнику) у містах Гавана і Матансас. Практично єдиним центром швейної промисловості слугує столиця. Матансас відомий продукуванням мішковини та інших технічних тканин з хенекена, джуту і кенафу. Шкіряно-взуттєва промисловість (Гавана, Камагуей, Матансас) спроможна виробити за рік лише 20 млн. пар взуття, що не задовольняє потреб населення країни.
Транспорт
Для таких країн як Куба, що виробляють багатотоннажну продукцію на експорт, сильно залежать від імпорту паливних ресурсів, а до того ж мають дуже витягнуту територію, – транспорт перетворюється на дуже важливу галузь господарства.
У внутрішніх вантажоперевезеннях лідирують автомобільний і залізничний транспорт, морський каботаж використовується тільки для доставки нафтопродуктів і цементу. Певне значення у внутрішніх вантажоперевезеннях зберігає гужовий транспорт. Зовнішні вантажоперевезення виконує морський транспорт. У пасажирських зв’язках всередині країни лідирує автотранспорт, зовнішні пасажироперевезення здійснює майже виключно авіаційний транспорт.
За густотою залізниць Куба лідирує в усій Латинській Америці. Хоча залізниці неелектрифіковані та одноколійні, вони виконують важливі завдання підвезення сировини до «сентралів», а потім вивезення цукру в порти. Найбільшими «цукровими» портами Куби є Сьєнфуегос і Матансас. Загалом зовнішні зв’язки країни обслуговує близько 20 портів. Більшість з них працює на вивіз. На прийманні вантажів (особливо – генеральних) спеціалізується найбільший за вантажообігом та найсучасніший порт країни – Гавана.
Зовнішні зв’язки
Ембарго з боку США призвело до орієнтації Куби на іншу наддержаву – СРСР. Після його розпаду головним торговим партнером Куби стала Росія. З країн Латинської Америки найбільші обсяги торгівлі Куба має з Венесуелою. Серед інших пострадянських країн міцні традиції економічних, культурних, освітніх зв’язків у Куби збереглися з Україною.
У вартості експорту лідерами є цукор-сирець, нікелевий концентрат і нікель, тютюнові вироби. В імпорті переважають нафта і нафтопродукти, зерно, м’ясо та інше продовольство, різноманітна продукція машинобудування.
куба господарство ресурс
Територіальна структура господарства
Внаслідок потужної міжнародної спеціалізації Куби на виробництві цукру та можливостей вирощування цукрової тростини на всій території країни, виділити економічні райони на підставі відмінностей у господарській спеціалізації окремих територій досить важко. Ще більше це завдання ускладнюється переважанням Гавани в промисловості, транспорті, торгівлі, освіті, туризмі тощо. Але на основі наявності незначного східно-західного градієнту в господарстві країни можна виділити 4 економічних райони.
1. Західний район займає найбільш густозаселену частину країни та має найвищий рівень економічного розвитку. На район припадає ¾ промислового виробництва Куби, особливо помітно його переважання в електроенергетиці, машинобудуванні, текстильній, швейній і тютюновій промисловості.
Гірничо-видобувна промисловість орієнтується на свинцево-цинкові та міднорудні родовища Органосу.
Структура сільськогосподарського виробництва також більш диверсифікована, ніж на іншій території країни. Окрім цукрової тростини і високоякісного тютюну вирощуються банани, цитрусові, олійна і кокосова пальма; тільки у приміській зоні Гавани представлені молочне скотарство, свинарство і птахівництво.