Куба – єдина соціалістична держава в західній півкулі. Площа цієї унітарної республіки становить 111 тис. км2 (мала країна), з них 104 тис. км2 припадає на острів Кубу, ще 2,2 тис. км2 – на острів Хувентуд, до складу території країни також входить 1600 дрібних населених островів, а разом з незаселеними кораловими кількість островів перевищує 4 тис. Чисельність населення Куби становить 11,2 млн. осіб (середня країна). Столиця – Гавана (2 млн. осіб).
Стилізоване зображення ключа на гербі Куби символізує її дійсно стратегічно важливе положення в регіоні, який інколи називають «американським Середземномор’ям». Від Куби до США 180 км через Флоридську протоку, до Мексики – 210 км через Юкатанську протоку, в ясну погоду з кубинського міста Майсі можна бачити гори на острові Гаїті (ширина Навітряної протоки всього 80 км), а з кубинських вершин Сьєрра-Маестра видно Ямайку (ширина протоки Колон становить 140 км). На північ від Куби розташовуються Багамські Острови, а на південь – Кайманові Острови. Обидві ці країни є дуже цікавими новими індустріальними країнами-«готелями» з суцільними офшорними зонами.
Саме завдяки дуже вигідному географічному положенню ще на початку ХVІ століття Куба стала першою колонією в Америці, своєрідною базою для подальших іспанських захоплень. Наприкінці ХІХ століття Куба в результаті важкої 30-річної війни практично здобула незалежність, але США, скориставшись загадковим вибухом на своєму крейсері в Гаванському порту, оголосили війну Іспанії та у 1898 році окупували Кубу. Країна залишалася колонією США до 1959 року, коли легендарні Фідель і Рауль Кастро, Каміло Сьєнфуегос та Ернесто Че Гевара проголосили незалежну соціалістичну державу. ЦРУ США підготувало декілька провокаційних акцій (затока Кочінос, Плайя-Хірон тощо), але вони провалилися. СРСР заради підтримки нової влади пішов на встановлення на Кубі ядерних ракет. 1962 рік ввійшов в історію як рік «карибської кризи», коли світ опинився на волосинці від початку Третьої світової війни. У Микити Хрущова і Джона Кеннеді тоді на щастя вистачило розуму і витримки, допомогло і встановлення «гарячого телефону».
США організували економічну блокаду Куби (ембарго діє по сьогоднішній день), Кубі довелося повністю переорієнтуватися на Радянський Союз та країни соціалістичної співдружності. Нееквівалентний обмін на користь кубинської економіки існував до початку 90-х років ХХ століття, надалі для Куби настали важкі часи.
Природні умови і ресурси
Рельєф країни переважно рівнинний, значних перешкод для розвитку господарства і транспорту не представляє. Гори займають незначні площі. Вони багаті на рудні й лісові ресурси.
Більш гористим є схід країни – тут знаходяться гори Сьєрра-Маестра з найвищою точкою Куби піком Туркіно (1972 м). На заході у провінції Пінар-дель-Ріо простягається невисокий хребет Органос, а в центрі – масив Гуамуая (найвища точка – гора Сан-Хуан висотою у 1156 м). Внаслідок поширення вапнякових відкладів на Кубі досить потужно представлений карст.
Значна протяжність берегової лінії (5700 км) – це, звичайно, позитивний фактор для розвитку господарства. Але більшість кубинських берегів є низькими та заболоченими, покритими мангровими заростями. Для рекреації й портового господарства відповідні умови створюються лише там, де близько до морів підходять гори або височини; тоді затоплені пониззя річок утворюють дуже зручні бухти-«сумки» (Сантьяго-де-Куба, Гуантанамо, Мансанільо та інші).
Глибини біля кубинських берегів дуже контрастні – від 7 км у западині Бартлетт до кількох метрів у затоці Батабано (між островами Куба та Хувентуд). Відмілини, як правило, багаті рибою та іншими морськими організмами, але, водночас, і кораловими рифами, що заважають розвитку морських промислів. Температура води взимку +20°С, влітку від +27°С до +30°С. До речі, кубинці взимку не купаються.
Клімат в цілому характеризується як тропічний. Температури повітря в січні становлять +22°С – +23°С, в липні +27°С – +28°С. Пересічна кількість опадів 1200 – 1500 мм. В горах – 2200 мм і більше. Сезон дощів триває з травня по жовтень. Постійна висока вологість (>80%). До несприятливих погодних явищ відносяться також антильські тропічні циклони.
Серед ґрунтів найбільше поширення мають червоноземи середньої родючості. На заході країни переважають менш родючі бурі підзолисті, а на сході – чорні глинисті.
Корінні тропічні ліси збереглися лише в горах (зустрічається навіть червоне дерево). Але загалом Куба лісом себе не забезпечує. Показник лісистості території становить всього 10%.
Серед тваринних ресурсів окрім промислових риб, молюсків, лангустів та черепах слід відзначити велике господарське значення кубинських крокодилів. Наявність низки крокодилячих розплідників на півострові Сапата дозволяє Кубі розвивати таку екзотичну галузь як виробництво різноманітної галантереї з крокодилячої шкіри.
Корисні копалини характеризуються переважанням рудних ресурсів. Руди є комплексними (кобальто-нікелево-залізні або мідно-нікелеві). Майже п’ята частина світових запасів нікелевої сировини концентрується у північно-східній частині Куби (міста Нікаро і Моа). Крім того, гірські хребти Сьєрра-Маестра багаті на мідну, залізну і марганцеву руди. В центрі країни (масив Гуамуая) видобуваються пірити. На заході (хребет Органос) – свинцево-цинкові і мідні руди. На острові Хувентуд експлуатується єдине родовище вольфрамових руд. Як бачимо, Куба дуже багата на рудні ресурси, але відсутність паливних ресурсів (крім торфу на півострові Сапата та низькоякісних асфальтитів між Гаваною і Карденасом) стримує розвиток багатьох галузей господарства. Натомість Куба багата нерудними корисними копалинами – вапняками, мергелями, доломітами, мармуром. Є невеликі родовища кам’яної солі.
Населення
Етнічну та расову основу кубинської нації складають нащадки змішаних шлюбів європейських переселенців (переважно іспанців) та африканських негрів, що завозилися для роботи на цукрових плантаціях. Корінне індіанське населення при захопленні острова іспанцями було повністю винищено.
Державна мова – іспанська. Пануюча релігія – католицизм.
Куба має 1-й тип природного відтворення населення (демографічна формула 14 – 7 = 7‰). Середня тривалість життя досить висока для Латинської Америки – 75,3 роки.
Густота населення становить близько 100 осіб/км2. У заболочених регіонах (півострів Сапата, острів Хувентуд) вона падає до 2 – 3 осіб/км2, у столичній провінції Орьєнте зростає до 300 осіб/км2. На густоту сільського населення істотно впливає спеціалізація сільського господарства. В тютюнових районах провінцій Пінар-дель-Ріо і Сьєнфуегос, а також в гірських долинах Сьєрра-Маестра, де вирощується кава, вона є найвищою та сягає 200 осіб/км2.
Рівень урбанізації становить 75%. Окрім Гавани, Куба має ще 8 великих міст (>100 тис. населення кожне).
Галузева структура господарства
Історично склалося так, що Куба ще з ХІХ століття вважалася «десертною» країною, пізніше її називали «американською цукроварнею», а також країною зимового відпочинку багатих американців та європейців.
У другій половині ХХ століття на Кубі відбулася структурна перебудова економіки, пов’язана з індустріалізацією радянського типу за допомогою СРСР. Але при цьому стрижнем економіки по сьогоднішній день лишився АПК, а в ньому – виробництво цукру. До революції Куба була першою в світі по обсягам вирощування цукрової тростини, зараз пропустила наперед Бразилію та Індію. Сумарна потужність цукрових заводів Куби складає майже 8 млн. тон на рік, реально у ХХІ столітті вироблялося 4-5 млн. тон цукру-сирцю щорічно.
Куба є класичною середньорозвиненою (1010 $ ВНП на особу за рік) новою індустріальною країною.
Кубинське сільське господарство характеризується істотним переважанням рослинництва (70 : 30).
Сільськогосподарські угіддя займають ⅔ території країни, рілля – майже ⅓. Але при цьому Куба не забезпечує себе основними продуктами харчування, зокрема зерновими культурами і тваринницькими продуктами. Структура сільського господарства з колоніальних часів залишається деформованою: 40% вартості його продукції припадає на цукрову тростину.
Цукрова тростина вирощується в усіх провінціях Куби, окрім Пінар-дель-Ріо (тут умови більше відповідають вирощуванню тютюну). Особливо висока щільність посівів тростини в центральній частині країни. Врожайність становить 450 – 500 ц/га, це менше ніж в інших країнах-виробниках, але ситуація компенсується вищою цукристістю кубинських сортів. Сафра триває 4-5 місяців сухого сезону, після згортання поставок дешевої радянської нафти рубка ведеться переважно вручну за допомогою мачете. При цьому Куба забезпечує 8% світових зборів цукрової сировини.
Друга за значенням сільськогосподарська культура також технічна – це тютюн. Вважається, що саме на Кубі європейці вперше з ним і познайомилися. Найкращий тютюн, з якого виробляються відомі гаванські сигари, росте на плантаціях в провінції Пінар-дель-Ріо. На Кубу припадає 4% світового виробництва тютюну (країна потрапляє в «10» найбільших виробників).
Постійна висока вологість повітря сприяє розведенню кави (3% світового виробництва, також потрапляння в світову «10»). Супутня каві ще одна культура-«стимулятор» – какао.
На болотистих ґрунтах північного узбережжя вирощується ще одна технічна культура – хенекен (різновид агави), з листя якої отримують грубе волокно для виробництва мішковини, канатів та ін.
Отже, високотоварні технічні культури відтіснили на другий план власне продовольчі, зокрема зернові культури.
Головною зерновою культурою Куби є рис. Клімат дозволяє отримувати два врожаї на рік (при зрошенні в сухий сезон), але посівних площ просто недостатньо. Куба постійно імпортує зернові (переважно пшеницю). Серед бобових культур найбільшого поширення набула квасоля. Значну роль у харчуванні населення мають також коренебульбоплоди (батат, ямс). Тропічне садівництво країни має як внутрішнє споживче, так і експортне значення. Куба є значним виробником бананів, апельсинів і, особливо, грейпфрутів. Найбільші плантації концентруються поблизу Гавани та на острові Хувентуд. На узбережжі поблизу Баракоа вирощується кокосова пальма.