Відхід від вирішення проблем вступу у СОТ нічим не виправданий. Порівняння ситуації в Україні з постсоціалістичними країнами і країнами, що розвиваються, (наприклад, Молдавією чи Болгарією, Бразилією чи Індією) дає підставу стверджувати, що для вступу у СОТ Україні не вистачає, головним чином, політичної волі. Саме вона потрібна для того, щоб звільнитися від надмірного протекціонізму, знизити ставки мита[24], привести законодавство у відповідність до вимог СОТ. Вступ у СОТ повинен розглядатися як засіб найефективнішого використання ресурсів, прискорення темпів зростання і підвищення рівня процвітання, поширення технологій і розширення економічних можливостей.
На другому етапі (краще відразу ж після вступу у СОТ) варто піти шляхом подальшої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Здається, що контрольні зусилля державних органів необхідно зосередити на використанні технічних норм, стандартів і правил безпеки для захисту внутрішнього ринку від імпорту неякісної несертифікованої продукції. Важливість цього особливо добре видно на фоні поширення енцифалопатії великої рогатої худоби. Одночасно повинні бути знайдені ефективні методи стимулювання імпорту високотехнологічних товарів і послуг. Потрібно порахувати, що вигідніше, обкладати такі товари (наприклад, комп'ютери) усілякими фіскальними нормами чи стимулювати їх ввіз і реалізацію на внутрішньому ринку за найнижчими у світі цінами. Не можна не бачити, що подібний лібералізм здатний привести до зростання конкурентоздатності усієї вітчизняної продукції і, не виключено, розвитку в країні галузей нової економіки.
Приклад Бразилії, що лібералізувала свої ринки в однобічному порядку, дає змогу зробити висновок про доцільність випереджальних реформ і за таким принципом будувати усю свою політику. При цьому важливо досягти визначеної послідовності, не допускаючи метушні зі сторони в сторону. Варто враховувати, що у СОТ поки що панують правила, які були прийняті для обмеженого, менш глобального і не настільки взаємозалежного торговельного середовища. З погляду президента Торгово-промислової палати Польщі Анджея Арендарского, нині «варто враховувати такі нові тенденції розвитку, як створення регіональних торгових мереж, динаміка обороту міжнародних фінансових потоків, яка постійно збільшується, посилена тяга до об'єднання в транснаціональні компанії і придбання закордонних підприємств, створення надзвичайно могутніх багатонаціональних корпорацій, розвиток електронної торгівлі й інші сучасні методи ведення підприємництва»[25].
Однак введення новітніх методів лібералізації світової торгівлі вірогідніше не в рамках СОТ, а самостійно окремими країнами. Це значною мірою можна пояснити тим, що СОТ як організація, будується на згоді, і тому досягнення згоди щодо введення революційних змін у системі світової торгівлі малоймовірні. Досить сказати, що в рамках СОТ не можуть бути вирішені проблеми надання фінансових послуг (включаючи банківські послуги і забезпечення безпеки) і субсидій на розвиток сільського господарства. І це, незважаючи на те, що якщо країни ЄС будуть продовжувати проведення своєї аграрної політики, то в 2009 р. вона поглине 100% бюджету Європейської Комісії[26] .
У моделі нової економіки по-українськи не можливо буде уникнути питань створення базових елементів, без яких ні про який розвиток не може бути й мови. Як вважає академік НАН України В. Геєць, «на початку формування капіталізм розвивався на основі моделі первісного нагромадження. Якщо подивитися на формування і нагромадження капіталу як на основу, на якій функціонує економіка, то в наших умовах він формується за зовсім іншими ознаками – за ознаками і методами приватизації»[27]. Погоджуючись з таким принциповим судженням, не можна не звернути уваги на величезне джерело первісного нагромадження, яке поки що – поза економічною політикою. Його можна визначити як український капітал західного походження. За нашими підрахунками, щорічні чисті доходи українців, які працюють за кордоном , становлять біля $ 20 млрд. Вони розпорошені по індивідуальних і сімейних касах, нерідко зберігаються за рубежем. Потрібно розробити механізм залучення цих грошей у країну й акумуляції їх у сфері бізнесу, спрямовуючи, насамперед, на розвиток галузей нової економіки.
Мабуть, головною проблемою формування в Україні нової економіки є проблема олігархів. У країні виник клас власників, які стали ними шляхом використання і пристосування до умов перехідної економіки. Сьогодні вони навчилися працювати за правилами цієї економіки і зосереджені на подальшому перерозподілі власності неринковими методами, присвоєнні бюджетних коштів й утриманні завойованих позицій. Вони найменше готові до структурних змін. Отже, перспективу нової економіки для України можна пов'язувати з двома пріоритетними факторами. По-перше, із приходом до керівництва державою компетентного економіста (свого роду українського Людвіга Ерхарда чи Лешека Бальцеровича) або ж не заклопотаного особистими інтересами політика (як Вацлав Клаус) із програмою українського дива. По-друге, з розвитком «метастазів» кризи в галузях, «окупованих» олігархами, й усвідомленням необхідності термінової концентрації зусиль на закладенні основ нового економічного механізму і «перекидання» нагромаджень на реалізацію нової структурної політики.
[1]Найвідомішайого книга: Bell D. The Coming of Post-Industrial Society. A Venture in Social Forecasting. N.Y., 1973
[2]Див., наприклад: Антіпіна О. Н. Загадка «новоїекономіки знань» («парадокс Салоу») // Вест. Моск. ун-та. – Сер. 6. Экономика. – 2000. – № 6. – С. 3; Klodt H. Die Neue Ökonomie. Aufbruch und Umbruch. ß Die Weltwirtschaft. – 2001. – Heft 1. – S. 78
[3]Коммерсантъ. – 2001. – 14.02.
[4]Kelly K. New Rules for the New Economy. New York, 1998. – Р. 55.
[5]Див.: Gordon R. J. Monetary Policy in the Age of Information Technology: Computers and Solow Paradox. http//faculty-web.at.nwu.edu/economics/gordon. – P. 44.
[6]Цю обставинувідзначаютьбагатодослідників. Наприклад, А. Сидоров пише: «В раніше існуючихекономічних вченнях розглядались три складовівиробництва – природні ресурси, працяі капітал. Вони, яквідомо, замінюють один одного». (Сидоров А. Экономические аспекты информационных технологий // Проблемы теории и практики управления. – 2001. – № 1. – С. 87).
[7]Shapiro, C and Varian, H. R. Information Rules. A Strategie Guide to the Network Economy. – Boston, Mass, 1999. – P. 2.
[8]Див. підбірку статей про «новуекономікку», передрукованих з журналу «TheEconomist» // Эксперт. – 2000. – 23.10.
[9]Знання на службі розвитку.Звітпро світовий розвиток. 1998/1999. – М., 1999. – С. 34.
[10]Там само, с. 45.
[11]Businessweek. – 2000. – 31.01.
[12]Businessweek. – 2000. – 31.01.
[13]Салліван Д. Д. Успіх у глобальній економіці // Економічні реформи сьогодні. – 2000. – № 34. – С. 22. (для перекладача: «Кожна країна, намагаючись обернути сили глобалізації на користь своїх власних народів, стикається з необхідністю робити стратегічний вибір. Держави можуть пробувати застосовувати все розмаїття протекціоністських засобів, які пом’якшують вплив глобалізації на існуючі вітчизняні сектори включно з приватним сектором, фірмами державної форми власності, спілками та іншими складовими суспільства. Як альтернативний шлях вони можуть спробувати відкрити свої економіки для якомога більшої участі в міжнародній системі. Останній вибір спричиниться до більшої конкуренції з боку міжнародних компаній. Та він же зумовить і зростаючий вплив іноземних інвестицій, пожвавлення процесу запозичення технологій, а в певний момент прискорить і економічне зростання. Звичайно, вибір між цими двома стратегіями нині стає постійною складовою політичних дебатів однієї країни з іншою»).
[14]Эксперт. – 2000. – 23 октября.
[15]Там само.
[16]Євробюлетень. – Січень. – 2001. – С. 4.
[17]Андрійчук В. На півдорозі до СОТ. // Політика і час. – № 6. – С. 17.
[18]ШтерН. Світ знання // Deutschland. – 2001. –№ 1. – С. 42.
[19]Діксіт К. Чи стане інформація знаннями? // Deutschland. – 2001. – № 1. –С. 45.
[20]Українсько-європейський консультативний центр (UEPLAC) // Регіональна політика: європейський досвід та українські перспективи. – Інформаційний бюлетень центру. – Випуск 17. – 2001. – Липень.
[21]Там само.
[22]Івженко Т. «Донецький клан» впевнено вступає у владу // Свобода. – 2001. – 21–28 серпня. – С. 5.
[23]В Українівеликізусиллявитрачаються на підтримку гірничо-металургійного комплексу. Верховна Рада прийняла закон протекціоністсього характеру « Про проведенняекономічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України». У 2000 р.виручкавід реалізації металургійної продукціїзбільшились на 36%, прямого експорту – у 1,8 рази. Практично за рахунокцієї галузізабезпеченеекономічнезростання – металургія дала понад 60% ВВП і понад 60% валютних надходжень. Проте залишається питання, відповідь на яке не на користь такої політики: чи варто нехтувати потребами всіх галузей, і особливо тих, котріповинні забезпечити перехід до новоїекономіки, заради негайних досягнень, хай навіть і непоганих?
[24]Якзауважує В. Андрійчук, задеякими товарними позиціями максимальний рівень тарифного захисту становить 60–70%. (Див: Андрійчук В. На півдорозі до СОТ. – С. 20).
[25]Як перетворити СОТ на ігрове поле для всіх // Економічні реформи сьогодні. – 2000. – № 34. – С. 32
[26]Там само, с. 33.
[27]Геєць В. Підсумки 2001 року будуть набагато скромнішими // Економіст. – 2001. – № 1. – С. 17.