У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа, вище згаданих осіб, у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту [10, с.18].
Висновки
Проблеми працевлаштування сьогодні в Україні є одними з найбільш актуальних. Правове забезпечення залучення громадян України у сферу трудової діяльності здійснюється відповідною системою норм, до яких належать Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року з наступними змінами і доповненнями, Кодекс законів про працю, Положення про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 року, Постанова Кабінету Міністрів від 1 листопада 1999 року №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні», Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року і ін.
На основі аналізу наукової літератури та законодавства з питань працевлаштування, поняття працевлаштування можна визначити як діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, а також діяльність останніх по самостійному підшукуванню собі місця роботи.
У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних організацій і органів місцевого самоврядування. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для громадян безкоштовні. Реєстрація і облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, у разі потреби – військового квитка, документа про освіту, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - тільки за наявності постійної прописки. Право громадян України, іноземців та осіб без громадянства на працевлаштування і вибір місця роботи закріплюється в Законі України «Про зайнятість населення». В цьому ж законі визначені державні гарантії щодо працевлаштування населення.
Список використаної літератури
Нормативно-правова база
1. Конституція України. – К.: Велес – 2004. – 46с.
2. Кодекс законів про працю України – К.: Видавець Паливода А.В. – 2006. – 104с.
3. "Про зайнятість населення" Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-ІІІ Інфодиск. «Законодавство України».– 13с.
4. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Закон України від 2 березня 2000 р. № 3483-ІV–Інфодиск. «Законодавство України».– 8с.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні». - Інфодиск. «Законодавство України».
6. Положення «Про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578. - Інфодиск. «Законодавство України».– 34с.
Спеціальна література
7. Безусий В.В. Правове регулювання працевлаштування в Україні.: Автореферат. Харківський національний університет внутрішніх справ. – Х.,2006. – 17с.
8. Болотіна Н.Б. Трудове право України. – К.: Вікар, 2004. – 725с.
9. Бойко М.Д. Трудове право України. – К.: Атіка, 2006. – 312с.
10. Бойко Ю. Розмежування правового регулювання законодавства про працю та законодавства про зайнятість населення // Право України. – 1994. - №10.
11. Бущенко П.А., Вєтухова І.А. Трудове право України. Законодавство та практика застосування. – Х.: Консум, 2002. – 462с.
12. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины. – Харьков.: Консул, 2004. – 301с.
13. Заржицький О., Сидоренко О. Правовове регулювання працевлаштування іноземних громадян в Україні // Право України. – 1997. - №2.
14. Злупко С.М., Радецький Й.І. Людський потенціал, зайнятість населення і соціальний захист населення. – Львів.: Вид. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2001. – 192с.
15. Карлицький С.М. Трудове право України. – К.: Прецедент, 2004. – 212с.
16. Карпенко Д.О. Основи трудового права. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 655с.
17. Наровська К.Б., Пастухов В.П., Тищенко О.В., Чорноус С.М. Трудове право України. – К.: Алеута, 2005. – 279с.
18. Пилипенко П.Д. Трудове право України. 2 видання. – К.: Вид.дім «Ін Юре», 2006. – 478с.
19. Прокопенко В.І. Трудове право України. – Х.: Консум, 2000. – 479с.
20. Юрчак Н. Регіональний аспект зайнятості та безробіття у соціологічному вимірі // Україна: аспекти праці. – 2001. - №1.