КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ННІ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ТА ПРАВОЗНАВСТВА
Юридичний факультет
Кафедра аграрного, земельного та екологічного права
КУРСОВА РОБОТА
З ТРУДОВОГО ПРАВА НА ТЕМУ
«ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ»
Виконала:
студентка 3-го курсу
Науковий керівник:
Марчук Ганна Віталіївна
КИЇВ – 2007
Зміст
Вступ……………………………………………………….......3-4
Розділ 1. Поняття працевлаштування та його
правові форми…………………………………….5-17
Розділ 2. Право громадян на працевлаштування і
гарантії його реалізації........................................18-28
Висновки……………………………………………………..29-30
Список використаної літератури…………………………31-32
Додатки……………………………………………………….33-35
Вступ
Актуальність теми. Становлення України як соціальної, правової демократичної держави, проголошення курсу на перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки ставить перед країною певні завдання, які потребують свого вирішення. Одним з найбільш складних, якщо не найскладнішим завданням с формування в Україні цивілізованого ринку праці. Досвід його функціонування в країнах з розвиненою ринковою економікою показує, що він здатний в значній мірі підвищити ефективність використання трудового потенціалу. В той же час ринкові стосунки в сфері працевлаштування, сформування попиту і пропозиції на робочу силу неминуче породжують цілий ряд негативних соціальних наслідків. Найболючішим з них є безробіття.
Слід зазначити, що проблема безробіття в Україні стоїть досить гостро. Так, на 1 січня 2004 р. на обліку в державній службі зайнятості перебувало 1003.7 тис. незайнятих громадян. Чисельність осіб, які в такий спосіб шукали роботу, за грудень 2003 р. зросла на 2.0%. Серед зазначеної категорії громадян 98.5% мали офіційний статус безробітних. Чисельність зареєстрованих безробітних за грудень зросла на 41% і становила 988.9 тис. осіб. Чисельність зареєстрованих безробітних у сільській місцевості в грудні 2003р. зросла більше, ніж у міській (на 5.7 проти 2.8%) і на 1 січня 2004 р. становила відповідно 449.2 та 539,7 тис. осіб. Навантаження незайнятого населення на вільні робочі місця становило у 200Зр. 7 осіб на одну вакансію. За категоріями робочих місць цей показник становив: на місця робітників - 5, службовців - 7 осіб. На місця, котрі може бути укомплектовано робітниками, які не потребують спеціальної підготовки, навантаження становило 24 особи, а для працівників сільською господарства - 35
Ситуацію в сфері зайнятості і працевлаштування погіршують проблеми в правовому регулюванні цих інститутів. Так, вадами законодавства, яке регулює зайнятість та працевлаштування населення являється ба-гаточисельність та неузгодженість нормативно-нравовнх актіів в цій сфері. Крім того, воно характеризується нестабільністю, наявністю суперечностей та великої кількості відсильних норм, а також незабезпеченістю фінансовим підґрунтям та механізмом реалізації окремих норм. Такий ускладнений характер законодавства у цій сфері аж ніяк не сприяє належному регулюванню відносин в сфері зайнятості та працевлаштування у доволі непростих умовах перехідного періоду.
Мета курсової полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей правового регулювання працевлаштування в Україні.
Для досягнення поставленої мети основними завданнями роботи є:
- розкрити поняття працевлаштування та його правових форм;
- з'ясувати сучасний стан нормативно-правового забезпечення працевлаштування в Україні;
- обґрунтувати гарантії прав людини в сфері зайнятості та працевлаштування.
Об'єктом роботи є суспільні відносини в сфері зайнятості населення.
Предметом курсової роботи виступають суспільні відносини в сфері працевлаштування населення, відповідне законодавство та практика його застосування.
Розділ 1. Поняття працевлаштування та його правові форми.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується [1,ст.43].
Працевлаштування є передумовою такого явища, як зайнятість, і гарантією останнього. Це процес підшукування необхідної роботи, підготовки до неї та влаштування на цю роботу.
В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на її території на законних підставах, працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в державних органах та об'єднаннях громадяни; проходять службу в Збройних Силах, Національній гвардії, Службі безпеки, Прикордонних військах, військах внутрішніх справ і цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт; проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом під виробництва; навчаються в денних середніх загальноосвітніх школах, професійних начально-виховних і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні, виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Законодавством можуть передбачатись й інші категорії зайнятого населення.
Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні – це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі й самостійного, і за допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення працівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи в організації. У вузькому розумінні - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, включаючи і процес професійної підготовки та перенавчання.
Процес працевлаштування починається з того, що особа, яка бажає працювати звертається до органів, які займаються працевлаштуванням з метою сприяння в підшукуванні роботи або починає самостійно підшукувати собі роботу.
За загальним правилом, працевлаштування передбачає три форми надання допомоги в отриманні особою певної роботи. Перша з них полягає у забезпеченні працездатного населення максимально повною інформацією про наявність в конкретній місцевості чи на конкретних підприємствах, установах, організаціях вільних робочих місць та про їх характеристику з точки зору умов праці, її оплати, соціально-побутового та житлового обслуговування працівників і інших умов, що цікавлять кожного, хто влаштовується на роботу. Друга форма полягає в підшуканні необхідної роботи та фактичному забезпеченні деяких категорій громадян роботою чи то на певній посаді, спеціальності і кваліфікації, або у певній місцевості. Третя – це організація, в разі потреби, професійної підготовки чи перепідготовки з наступним забезпеченням роботою [ 9, с.92-93].
До органів, які займаються працевлаштуванням відносяться: Міністерство праці та соціальної політики України, Державна служба зайнятості, місцеві державні органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації, суб'єкти підприємницької діяльності. Особливе місце серед зазначених органів займає Державна служба зайнятості, яка виступає спеціальним органом працевлаштування і яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян тощо. Державна служба зайнятості має право:
- одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, які можуть призвести до вивільнення працівників;
- розробляти і виносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для їх працевлаштування;