Таким чином, організовані міграції поділяються на два види: а)які здійснюються добровільно; б) які здійснюються примусово. Вивчаючи цю проблему ми прийшли до висновку, що важливими ознаками організованої міграції є дія адміністративно-правових норм та наявність адміністративно-правових відносин.
Добровільно організовані міграції, як правило, регулюються за допомогою методів заохочення, стимулювання. Примусові організовані міграції забезпечуються за допомогою примусових методів, про що свідчить їх назва. Вони можуть бути, на наш погляд, трьох видів.
До першого виду примусових міграцій слід віднести ті, що пов'язані з депортацією і ре депортацією. Треба відмітити, що депортація це примусове переміщення населення з території за реальними чи припущенними причинами, такими як погроза військовими діями, природними катастрофами, ядерними іспитами чи терористичними актами. Депортація також здійснюється державою проти громадського населення з приводу того, що їх діяльність приносити шкоду державі, чи їм загрожує небезпека по якимось причинах, чи їх праця потрібна іншим країнам. Вони потребують відповідної підготовки держави до здійснення соціальних переміщень, певних ресурсних і фінансових витрат, ідеологічного та політичного забезпечення. Забезпечення масштабності організованої міграції залежить від тих гарантій і пільг, що можуть надаватися з боку держави переселенцям, які на певних умовах погоджуються на переїзд з однієї місцевості в іншу. Ре депортація 450 тис. кримських татар після проголошення України незалежною і самостійною в 1991 р. За відсутності коштів їх повернення на Кримський півострів супроводжувалося навантаженням на соціальну інфраструктуру і міжетнічними протистояннями[].
Іншим видом є організовані міграції, пов'язані з екологічними чи виробничими катастрофами. Одною з таких катастроф є аварія на Чорнобильській АЕС України в 1996 р. Найбільше постраждали від неї Житомирська, Чернігівська, Київська обл. та м. Київ. Питома вага жителів цього регіону серед емігрантів у 1986 р. становила 20%. У 1987 р. -24,5%, 1988 р. -34,1%, у 1989 р. -30,8%, 1990 р. -30,3%, 1991 р. -45,7%. У цілому за період з 1990 по 1996 р. 32047 чоловік були евакуйовані в рамках програми обов'язкової евакуації і 26728 чоловік були евакуйовані в рамках програми добровільної евакуації. У однім лише 1996 р. 2705 чоловік були евакуйовані в обов'язковому порядку, 1790 чоловік - добровільно, і 5118 висловили бажання бути евакуйованими. Однак за період із 1993 р. зареєстровано 617 чоловік (65 у 1996 р.), що повернулися в місця колишнього проживання, розташовані в заражених зонах. На 1 січня 1997 р., 2365 тис. чоловік усі ще проживали в зонах зараження, із них 12500 чоловік у межах зони обов'язкової евакуації, 647 тис. у межах зони гарантованої добровільної евакуації і 1705 тис. чоловік у межах зони суворого радіологічного контролю[].
Третім видом є міграція, яка пов’язана з відвідуванням держави з офіційними візитами, організацією зустрічі, різних міждержавних симпозіумів та конференцій.
Неорганізовані міграції, тобто стихійні, бувають груповими та індивідуальними, вони характеризуються тим, що організовані силами й коштами самих мігрантів без організаційної та матеріальної їх підтримки з бокові певних установ. Групові неорганізовані міграції здійснюються групою осіб, які об'єднані однією метою.
За відношенням до країни міграція поділяється на: еміграцію; імміграцію.
Еміграція - переселення, вимушене чи добровільне переміщення людей з своєї вітчизни в іншу країну світу з економічних, політичних, або релігійних причин[]. Еміграція може бути довготривалою з метою постійного мешкання; тимчасовою, якщо емігранти через певний час повертаються, та сезонною - у певну пору року або на періодичні заробітки. Залежно від причин, що зумовлюють переселення, вирізняють еміграцію економічну (соціально-економічні заподій) і політичну (опозиційне ставлення до політичного режиму). Інколи еміграцію набуває масового і характеру. У таких випадках уряди країн, до яких переселяються емігранти, регламентують таке переміщення законодавчими актами.
Так, У 1980 р. з України виїхало назавжди 6,8 тис. чол. , у 1988 р. - вже 17 тис. чол. , 1989 р. - 50 тис. чол. , а в 1990 р. - більше 95,4 тис. чол. За перше півріччя 1994 р. Україна вперше зареєструвала негативне сальдо міграції, яку становило 69.7 тис. чол. Еміграція в США та Канаду цього долі досягла 18,1 тис. чол., до Ізраїлю виїхали 21,7 тис. чол., Німеччини - 9,3 тис. чол., Австралії - 0,8 тис. чол. Тенденція до еміграції з України продовжувала зберігатися й у першому півріччі 1995 р., впродовж якого чисельність жителів України скоротилася за рахунок еміграції на 40,8 тис. чол., у тому числі в міських поселеннях - на 29,3 тис., а в сільських - на 11,5 тис, чол.
Імміграція - в'їзд до чужої країни на постійне або ж досить тривале, навчання, працевлаштування, «втечі» від дискримінації, переслідувань тощо[].
В Законі України «Про імміграцію»[] під імміграцією розуміють прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Іммігрант це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Квота імміграції це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року.
А дозвіл на імміграцію це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Під імміграційною візою розуміють позначку у паспортному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в'їзд в Україну для постійного проживання. Поняття імміграція є протилежним терміну "еміграція”.
Перші біженці з'явилися в Україні після трагічних подій в Азербайджані, у 1988-1989 рр. Влітку 1989 р. в Україну прибули кілька тисяч турків - месхитинців з Узбекистану. Найбільший наплив біженців був пов'язаний з воєнними діями в Придністров'ї. Протягом 1993 р. в Україні перебувало майже 18 тис. чол., які вимушено емігрували з Азербайджану, Вірменії, Грузії, Таджикистану, РФ[] Приплив біженців посилився в зв'язку з чеченською війною. Переважна більшість біженців - українці, але серед них є чимало вірмен, росіян, чеченців. У основному це члени змішаних сімей, громадяни, які пов'язані з Україною родинними зв'язками.
Транзитна міграція - це проїзд громадян третьої країни через територію країни[].
Транзитний проїзд іноземців через територію України дозволяється за наявності у них транзитної української візи, проїзних квитків або інших документів, що підтверджують транзитний характер поїздки.
Транзитним проїздом вважається [] перебування в Україні в межах визначеного у проїзному квитку часу, а у разі відсутності квитка -терміну, фактично необхідного для перетинання території України на відповідному виді транспорту. Транзитний проїзд автотранспортних засобів здійснюється тільки по дорогах категорії "М" і "А". У разі вимушеної зупинки на території України у зв'язку з надзвичайними обставинами (стихійне лихо, хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість затримки, органом внутрішніх справ іноземцю може бути продовжено термін тимчасового перебування в Україні для усунення обставин, що спричинили вимушену зупинку, та для виїзду з України.
За статистичними даними МВС України в 1996 р. було зареєстровано транзитних мігрантів 3,7 тис. чол. (0,8%), у 1997 р. - 5,5 тис. чол. (1,3%), 1998 р. - 5,7 тис. чол. (1,4%).
Транзитні мігранти можуть бути по-перше, легальними, по-друге, нелегальними. Саме нелегальні транзитні мігранти сприймаються як порівняно нова і зростаюча проблема, що викликає занепокоєння. Це викликано ростом чисельних незаконних операцій, інших правопорушень, злочинів, скоєних вищевказаною категорією мігрантів. Серед затриманих за порушення кордону в 1998 р. вони складали 71%[].
По ступеню додерженості законності міграція буває: легальна та нелегальна.
Легальна міграція це перетин міжнародних кордонів на законних підставах. Такі мігранті в'їжджають у країну за наявністю в’їзної візи або інших законних підстав, перебувають у країні на протязі встановленого часу, при необхідності та наявності підстав продовжують термін перебування.
Протягом 1-го півріччя поточного року в Україні з різною метою перебували і були зареєстровані в органах внутрішніх справ та готелях близько 241,2 тис. іноземних громадян і осіб без громадянства з понад 150 країн світу, що на 13,0 % більше, ніж за 1 - е півріччя минулого долі (213,5 тис.), у тому числі: 62,0 тис. у приватних справах (25,7 %); 59,9 тис. у службових справах (24,8 %); 46,4 тис. постійно проживають (19,2 %); 37,0 тис. з метою туризму (15,4 %); 24,2 тис. на навчання (10,0 %); 2,3 тис. на роботу за міжурядовими угодами (1,0 %),1,8 тис . транзитом (0,73 %); 894 чол. біженці (0,37 %)[].
Нелегальна міграція характеризується тим, що суб'єкти покидають країни постійного проживання, проникають на території інших держав без офіційного дозволу, інших законних підстав. Так, поза пунктами пропуску затримано нелегальних мігрантів: в 1991 р. -277, 1992-397, 1993 р. -1466, 1994 р. -1373, 1995 р. -1403, 1996 р. –2225 р. , 1997 р. -5779, 1998 р. –6295[] .
Досліджуючи теоретичні характеристики міграції, виділимо також її структурні компоненти, які безпосередньо відображають існуючу етносоціодинаміку. На нашу думку, структура міграції може складатися:
- в залежності від соціального статусу - мігранти, що займають різний соціальний рівень;
- в залежності від національної належності - мігранти домінуючого етносу і представники інших народів країни вибуття, а також мігранти етнічно близьких і різних спільностей;
- в залежності від політичних орієнтацій - мігранти, що їдуть по політичних мотивах, і ті, чиї політичні інтереси збігаються з діяльністю політичної еліти держав;