Смекни!
smekni.com

Система розрахунків на валовій основі (стр. 1 из 3)

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра економічної кібернетики

Контрольна робота

З дисципліни: “Платіжні системи”

Суми 2008


Завдання: №№6, 16, 26

ЗМІСТ

1. Система розрахунків на валовій основі (6)

2. Порівняльна характеристика архітектур платіжних систем (16)

3. Регламент роботи СЕП (26)

Список літератури


1. Система розрахунків на валовій основі (6)

Платіжний механізм є одним із найважливіших базових інструментів ринкової економіки. Стійка, надійна, швидкодіюча система платежів і розрахунків – необхідна передумова ефективного функціонування всього господарського механізму, всіх його секторів, економічних інститутів та окремих суб'єктів господарювання.

Під платіжною системою розуміють систему механізмів, які використовуються для переказу грошових коштів між суб'єктами господарювання та для розрахунку за платіжними зобов’язаннями, що виникають між ними. Платіжна система є спеціалізованим елементом практично всіх економічних операцій, що відбуваються в ринковій економіці, тобто тим елементом, який стосується передачі грошової вартості в обмін на якийсь товар, послугу або фінансовий актив.

Суб’єкти господарювання надають перевагу платежам у вигляді вимог до комерційних банків лише в тому разі, коли виконання платежів буде легким, швидким і досить надійним, тобто ризик їх використання виявиться прийнятним. Для того, щоб банківські платіжні послуги могли конкурувати з розрахунками за готівку, клієнти банків повинні бачити переваги використання банківських депозитів як платіжних засобів порівняно з готівкою. Такі переваги залежать від двох головних чинників:

- по-перше, банки повинні пропонувати своїм клієнтам привабливі механізми переказу коштів, що характеризуються високою надійністю, швидкістю обробки даних, малою величиною витрат та чіткістю обліку операцій;

- по-друге, банки повинні пропонувати механізми конвертації, які дозволяють клієнтам без перешкод відправляти й отримувати платежі, використовуючи різноманітні інструменти розрахунків, що легко конвертуються в інші інструменти або у валюту.

Важливе значення для стабільного функціонування платіжних систем мають платежі, пов'язані з великими сумами, затримка надходження яких може спричинити значні грошові штрафи та витрати через втрачені можливості. Вартість таких затримок змушує платників податків гостро відчувати потребу в швидкій, надійній та точній обробці платежів.

Аналогічні вимоги виникають також у випадку, коли підприємства укладають угоди на великі суми, а їх віддаленість не дозволяє своєчасно обмінюватися паперовими інструментами, коли платежі повторюються з певною регулярністю і необхідно забезпечити надійність розрахунків. Для забезпечення таких потреб створюються системи переказу великих сум платежів (СПВСП) – Large-Value Funds Transfer Systems (LVFTS).

Для зменшення потреби в грошових коштах і для спрощення процесу обміну платіжними повідомленнями банки використовують системи взаємозаліку на основі клірингу, який включає обмін платіжними інструментами між банком платника і банком одержувача або їх агентами.

Принцип клірингу можна розглянути на прикладі таблиці 1, де відображено стан кількох банків на визначену дату: в останній колонці показана чиста дебіторська заборгованість, в останньому рядку – чиста кредиторська заборгованість банків. Сам кліринг включає два етапи: підрахунок сальдо і врегулювання взаємних вимог.

Сальдо могли б бути просто двосторонніми, коли банки регулюють взаємні вимоги на двосторонній основі (розподілений кліринг). Так, відповідно до наведених даних банк С є чистим кредитором банку А (40) і банку D (60-20). Він отримав би безпосередньо від них погашення боргів, а сам сплатив би свою заборгованість банку В, оскільки стосовно нього є чистим дебітором (50).

Однак можна запропонувати простішу процедуру багатостороннього (централізованого) клірингу, коли учасники обмінюються платіжними інструментами на багатосторонній основі. Між банками діє установа-посередник, так звана “розрахункова палата”, стосовно якої вони щоденно є або чистими дебіторами, або чистими кредиторами: у вищенаведеному прикладі банк А є чистим дебітором (на суму 130), а банк С і банк В – кредиторами. Залишається провести остаточний розрахунок, але кількість і сума трансакцій при цьому будуть значно менші.

Таблиця 1

Схема клірингу при здійсненні взаємних розрахунків, ум. од.

Банк-одержувач Банк-відправник Усього по дебіторській заборгованості Чиста дебіторська заборгованість
Банк А Банк В Банк С Банк D
Банк А 70 10 80
Банк В 90 50 30 170 100
Банк С 40 60 100 30
Банк D 80 20 100
Усього по кредиторській заборгованості 210 70 70 100
Чиста кредиторська заборгованість 130

Важливе значення з точки зору управління ризиками має поділ розрахунків за принципом здійснення: на валовій або чистій основі.

Система на валовій основі виконує розрахунки відразу після отримання документа. Розрахунок виконується в тому випадку, якщо на рахунку є необхідна сума коштів. Ця система отримала ще назву «брутто» розрахунків.

В системі електронних платежів, що зараз функціонує в Україні, закладена модель «брутто» розрахунків.

В цій системі операції виконуються лише в межах наявних кош­тів на момент виконання розрахунку. В деяких системах «брутто» розрахунків дозволяється овердрафт. В Україні овердрафт заборонений.

Раніше платежі, для яких не вистачало коштів на кореспондентському рахунку банку, ставились на картотеку. Зараз в НБУ відмовились від ведення картотек і ті платежі, які виконати не можливо з причини відсутності чи нестачі коштів на кореспондентському рахунку, відправляються в комерційний банк.

При розрахунках на валовій основі виконуються окремі розрахунки за кожною трансакцією, на відміну від процедури їх попереднього взаємного заліку, як це робиться при розрахунках на чистій основі. Якщо ліквідність перевіряється за станом сальдо, то платіж буде виконаний лише в разі наявності достатніх коштів на депозиті на момент його ініціювання. Інакше платіжне доручення повертається відправнику до надходження протягом операційного дня достатніх коштів. Така система вимагає обробки інформації в режимі реального часу, а також операційного контролю, який дозволяє центральному банку запобігти використанню денного кредиту.

Перевагою цього підходу є те, що розрахунок стає остаточним раніше, ніж у випадку взаємозаліку. Однак така система вимагає значних ліквідних коштів, оскільки платежі, що надходять, не використовуються для розрахунків за платежами, що відправляються. Тому можна запропонувати іншу схему організації платіжних потоків, яку відповідно до прикладу, наведеного в табл. 1, зображено на рис. 1.

Рис. 1. Платіжні потоки при розрахунках брутто (індивідуальних)

Одна з потенційних проблем розрахунків на валовій основі полягає у небезпеці виникнення так званої “безвихідної ситуації”, коли жоден платіж не може бути оброблений через нестачу ліквідності на конкретних рахунках. Для запобігання або попередження таких ситуацій учасникам може бути надана можливість користуватися денним овердрафтом. Денний кредит, звичайно, надається за умови, що необхідні кошти будуть депоновані до закінчення операційного дня, а сума денного кредиту не повинна обмежуватися.

Однак, беручи до уваги ризики, притаманні системам розрахунків на чистій основі, а також прогрес у галузі розвитку автоматизації та телекомунікацій найефективнішим механізмом обробки невеликої кількості платежів на великі суми слід вважати систему розрахунків на валовій основі в режимі реального часу, скорочено – СРВРЧ (Real-Time Gross Settlement Systems – RTGS).

2. Порівняльна характеристика архітектур платіжних систем (16)

Враховуючи ріст кількості транзакцій і потреби банків найбільш оперативно управляти своїми ресурсами в СЕП, НБУ реалізовано декілька моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку. Вибір моделі виконує комерційний банк.

1. Характеристика нульової моделі. Згідно цієї моделі головний банк та його філіали мають самостійний коррахунок для головного банку і кожного філіалу. Для кожного з цих рахунків відкривається технічний рахунок в РРП. Кожен з банків виконує операції в межах коштів, що є на цих рахунках, тобто головний банк та його філіали діють в межах СЕП незалежно один від одного. Головний банк може отримувати інформацію про наявні кошти на рахунку філіалів в тому випадку, якщо вони знаходяться в одному регіоні. Але розпоряджатися коштами філіалів головний банк при роботі за цією моделлю не може.

2. Характеристика першої моделі. Ця модель теж підходить для роботи банків, філіали яких знаходяться в одному регіоні . В ОДБ РРП відкривається один рахунок для головного банку та його філіалів. Облік в РРП ведеться загальними сумами без виділення вкладу кожного філіалу окремо. Тобто філіали не мають свого коррахунку в РРП, але для них відкривається технічний коррахунок. Кожен філіал має свій АРМ-3 і відповідно є повноправним учасником СЕП. Головний банк управляє розміром коштів, в межах яких філіали можуть виконувати платежі шляхом виділення ліміту коштів для кожного філіалу. Схема взаємодії банків по першій моделі наведена на рис. 2. Таким чином, філія може виконувати платежі в межах значення: