ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ НА РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ
Розділ ІІ. РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ
Розділ ІІІ. ПРОБЛЕМА ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВЛАСНОГО ДОСВІДУ
Висновки і рекомендації
Список використаної літератури
Вступ
Кожна освітня галузь додає свій внесок у формування людини, що буде жити в новому тисячолітті.
Освітня галузь – мистецтво, яке надає учням можливість усвідомити себе як духовно-значиму особистість, розвивати здатність художнього, естетичного, морального оцінювання навколишнього світу. Освоїти неминущі цінності культури, перейняти духовний досвід поколінь.
Мистецтво з перших днів шкільного життя служить засобом формування світогляду дитини в цілому, розвиває асоціативне, образне мислення. Саме в мистецтві школяр розвиває свої творчі здібності, здобуває досвід творчої діяльності, формує свою індивідуальність.
Аналізуючи дитячу продуктивну творчість, можемо судити про якості дитини, його схильностях, інтересах, про розмаїтність здібностей. Творча діяльність здатна вплинути на особистість дитини.
Теоретична основа тлумачення поняття дитячої творчості будується на визнанні наявності у дітей уроджених задатків, що незалежно і спонтанно виявляються в діяльності дітей. У ранньому дитинстві вже складається вільна творчість, що відповідає принципам волі творчості.
Джерелом музичної творчості вважають життєві явища, саму музику, музичний досвід, яким опанувала дитина.
Процес дитячої творчості викликає у дітей особливе бажання діяти в щирій і невимушеній обстановці в таких видах діяльності як гра, пісня й інші.
По своїй природі дитяча творчість часто носить імпровізаційний характер. Вона дає можливість значно повніше судити про індивідуальні особливості і вчасно виявити здібності у дітей.
Б.М. Теплов зазначає, що раннє залучення дітей до творчої діяльності корисно для загального розвитку, цілком відповідає до потреб і можливостей дитини. У дітей семи років широко розвивається самостійна творчість: музична, театральна, літературна.
Займаючись творчою діяльністю розвиваються творчі здібності. Термін "здібності", незважаючи на його давнє і широке застосування в психології, визначається в літературі неоднозначно. Розповсюдженим є визначення:
Здібності – це те, що не зводиться до знань і навичок, але забезпечує їхнє швидке придбання, закріплення й ефективне використання на практиці.
Значний внесок у розробку загальної теорії здібностей уніс учений Б.М. Теплов.
У поняття "здібності", на його думку, укладено три ідеї.
По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої.
По-друге, здібностями називають не усякі індивідуальні особливості, а лише такі, котрі мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності.
По-третє, поняття "здібність" не зводиться до тих знань, навичок і умінь, що уже вироблені в даної людини.
Здібності, вважає Б.М. Теплов, не можуть існувати інакше, як у постійному процесі розвитку. Здібність, що не розвивається на практиці, згодом губиться, тому що людина перестає нею користатися.
Тільки завдяки постійним вправам, зв'язаним із систематичними заняттями, ми підтримуємо і розвиваємо далі здібності.
Розрізняють загальні (розумові здібності – розвита пам'ять, досконала мова, точність ручних рухів і спеціальні здібності, наприклад, музичні). Вони визначають успіхи в специфічних видах діяльності, для якої необхідні задатки визначеного роду (у нашому випадку – музичні) і їхній розвиток. У ці задачі входять три основні музичні здібності.
1. Ладове почуття або емоційний перцептивний компонент музичного слуху.
2. Здібність до слухового уявлення, тобто здібність довільно користуватися слуховими уявленнями, що відбиває звуковисотні рухи. Здібність до слухового уявлення разом з ладовим лежить в основі гармонічного слуху. Ця здібність утворює основне ядро музичної уяви.
3. Музично-ритмічне почуття, тобто здібність активно (рухомо) переживати музику, почувати виразність музичного ритму і точно відтворювати останній – це лежить в основі музичної чуйності на музику, багатоплановість і розмаїтність видів діяльності, у яку одночасно включається школяр, виступає однією з умов комплексного і різнобічного розвитку його здібностей.
Основна вимога до діяльності, що розвиває здібності – творчий характер діяльності. Розвиток музичних творчих здібностей – це вироблення в дитини прагнення до прояву власної ініціативи, музичного таланта: прагнення створити щось нове, своє краще, прагнення розширити кругозір, наповнити новим змістом свої пізнання в області музичної культури.
Ціль роботи: Аналіз педагогічних умов, що сприяють розвитку творчих музичних здібностей.
Вивчення наукової і методичної літератури, аналіз особистої практичної роботи з хором дозволили сформулювати гіпотезу дослідження: розвиток творчих здібностей хорового співу на уроках музики стає тоді найбільш ефективним, коли хорове навчання здійснюється з обліком вікових і особистісних якостей дитини.
Об'єктом дослідження були уроки музики, як організаційна форма формування творчих здібностей хорового співу у школярів.
Предмет дослідження: теоретичні основи процесу формування творчих здібностей хорового співу у школярів.
РОЗДІЛ І. ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ НА РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ
Серед педагогів С.В. Смоленський користувався особливою популярністю. Вперше Смоленський ставить проблему єдності навчання і виховання на уроках музики.
У статті "Замітки про навчання співу" він указує три головні задачі:
1. Виховна – формування духовної культури.
2. Освітня – знання музичної літератури.
3. Розвиваюча – навчання прийомам співу.
Він створює підручник, у якому дає свої методичні розробки: Чотиритомний "Курс хорового співу", а також " Абетка хорового співу", у якій дана методика знаменного співу.
У "Курсі хорового співу" викладена методика викладання співу по цифірної нотації для вчителів. Він пропонував, як методичний прийом у початкових класах школи, впродовж 1,5-2 місяців увести заняття по слуху – для розвитку навичок слухового сприйняття. Використовувався метод слухових порівнянь: акорди, що нагадують дзвін, а звуки, які тягнуться – ріку.
Також Смоленський проводив позакласну хорову роботу, що направлялася на виховання слуху й ансамблю, реакцію на жести диригента, ставив виховні завдання.
Учений уявляв хор, як масовий колектив з дидактичними і художніми завданнями: навчити прийомам співу і виконувати артистично. Таким чином, Смоленський не тільки прищеплював дітям музичну культуру, але і навчав їх техніці співу.
Головним завданням масової музичної освіти Смоленський вважав естетичне виховання суспільства через хоровий спів і, у першу чергу, через шкільну музичну освіту.
Надзвичайно велике значення Смоленський надавав репертуару і неодноразово підкреслював особливу відповідальність вчителів при підборі дитячого репертуару. Пісні відбиралися дуже ретельно й обережно, з огляду на змістовність і теситурні умови. Музичний матеріал пропонував підбирати, керуючись наступними принципами: особливості дитячої психології, змістовність, теситура, ладова основа – діатоніка.
В результаті діяльності Смоленського в області шкільного хорового виховання з'явилася музично-педагогічна концепція, що знайшла своє вираження в "Проекті програми музичної освіти в народній школі" і в "Методиці викладання по цифірній нотації для вчителів".
У книзі С.І. Миропольського "Про музичну освіту народу Росії і Західної Європи" є стаття, присвячена огляду учбово-музичної літератури по навчанню співу. Він особливо виділяє значення хорового співу, яке, за його словами, є:
1. Навичкою до дружної, сукупної дії
2. Розумним прагненням загальними силами досягти мети
3. Звичкою ретельно виконувати свою власну діяльність
Говорячи про методи навчання співу Миропольський відзначає, що:
1. "голос формується не раніш 8-9 літнього віку, з цього часу і варто починати навчання співу"
2. "спів по слуху і спів по нотах представляє два етапи у навчанні цьому мистецтву".
Разом з тим, Миропольський допускає в початковому періоді графічне або цифрове зображення висоти звуку, але поряд з цим, не заперечує труднощів навчання нотній грамоті і докладно розбирає ці труднощі. Тому на початковому періоді навчання він допускає графічне зображення звуків ("драбина"). Особливо рекомендує цифровий метод, і відзначає, що навчання по цифровому методу не виключає надалі навчання по нотах, також як навчання по друкованих літерах не виключає навчання письму.
Основні принципи навчання:
1. "Щоб діти навчилися представляти всякий даний звук у розумі".
2. "Поруч з мелодіями повинні йти вправи в сольмізації".
3. "Усі вправи повинні мати осмислений характер".
4. "Як тільки діти затвердяться у правильному і виразному виконанні легких п'єс середнього темпу, варто переходити до співу двоголосся".
Однак Миропольський не вказує точно, ні коли за часом можливий перехід до двухголосного співу, ні як, якими методами його здійснювати.
Книга С.І. Миропольського зіграла помітну роль в історії музичного виховання, тому що вона давала уявлення про стан музичного виховання.
Велику популярність придбала книга "Методика співу" О.М. Карасєва. Він додає вивченню співу не тільки музично-освітнє, але і виховне значення. Автор особливо підкреслює, що на заняттях хорового співу розвивається активна увага і загострюється розумова робота.
Карасєв ставить ряд цілей при навчанні дітей співу: