Порядок вживання даного способу розгляду скарги знайшов своє віддзеркалення в окремому документі ДПС – «Порядку вживання податкового компромісу органами державної податкової служби в межах адміністративної апеляційної процедури», затвердженому наказом Державної податкової служби України від 26.04.2001 р. №182.
При судовому оскарженні вирішень державних податкових органів платникам податків необхідно керуватися Господарським процесуальним кодексом України, Роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. №02–5/35.
Платникові податків необхідно підготувати і подати позовну заяву про відміну вирішення податкового органу до господарського суду по місцезнаходженню податкового органу, вирішення якого оскаржилося.
Позовна заява підписується повноважною посадовою особою юридичної особи (повноваження можуть витікати із статуту, положення, доручення), громадянином – суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.
Позовна заява повинна містити:
1. найменування господарського суду, в який прямує позовна заява, адреса господарського суду;
2. повне найменування позивача і відповідача; їх поштові адреси; найменування і номери рахунків сторін в банківських установах;
3. документи, підтверджуючи у громадянина статус суб'єкта підприємницької діяльності, – реквізити свідоцтва про державну реєстрацію вказати в позовній заяві, а також прикласти до заяви належним чином засвідчену копію свідоцтва;
4. вміст позовних вимог, тобто вказівка вимог про визнання недійсним вирішення податкового органу і покладання на податковий орган судових витрат;
5. виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; вказівка доказів, підтверджуючих позов (документи первинного обліку, листування і т. п.);
6. перелік документів і інших доказів, прикладених до заяви [2, 7].
До позовної заяви слід прикласти наступні документи:
1. доказ відправки відповідачеві копії позовної заяви і прикладених до нього документів (відправляти необхідно рекомендованим листом з повідомленням про вручення, коштовним листом або вручити під розписку – в першому випадку доказом відправлення буде повідомлення про вручення, в другому – опис коштовного листа, в третьому – екземпляр позовної заяви з відтиском штампу канцелярії або друку відповідача);
2. доказ сплати державного мита (розмір мита встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито», а порядок оформлення платіжного документа про сплату державного мита передбачений п. 14 «Інструкцій про порядок числення і стягування державного мита», затверджений наказом Головній державній податковій інспекції від 22.04.93 р. №15:«При сплаті державного мита готівкою до документа, відносно якого здійснюється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, що прийняла платіж, а при перерахуванні мита з рахунку платника – останній екземпляр платіжного доручення з написом (відміткою) кредитної установи наступного вмісту: «Зараховано в дохід бюджету ____________ грн. (дата)». Даний напис завіряється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском друку кредитної установи з вказівкою дати виконання платіжного доручення»;
3. доказ про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (про платіжні реквізити на оплату вказаних витрат необхідно взнати в канцелярії відповідного господарського суду) – завірена підприємством копія платіжного доручення або квитанція;
4. докази, на яких грунтуються позовні вимоги;
5. копія вирішення державного податкового органу;
6. документ, підтверджуючий повноваження представника позивача (доручення, статут, положенняі т. i.).
За результатами розгляду справи господарський суд виносить рішення, яке може бути оскаржене в апеляційному і касаційному порядку [2, 8].
2. Класифікація проблемних питань скарг платників податків
Економічна криза в Україні набуває загрозливіших масштабів. Продовжується спад виробництва, багато підприємств під тиском ринкових стосунків вимушені припиняти свою діяльність, збільшується зовнішні і внутрішні зобов'язання України, що приводить до зростання безробіття і соціальної напруги. У таких жорстоких умовах більшість учених-економістів, політиків і підприємців звертаються до думки про необхідність активного сприяння розвитку малого і середнього підприємництва, яке є мобільнішим, здатним швидко реагувати на потребі ринку. Але одна з головних причин, що перешкоджають розвитку підприємництва в Україні, – це дуже ускладнена і недосконала система оподаткування [10,273].
У теперішніх умовах більшість підприємців говорять про необхідність зменшення податкового тиску, який робить неможливим подальший розвиток підприємництва, а багатьох вимушує шукати порятунку в нелегальній економіці, де по рiзним даним виробляється 40–60% ВНП. Але, не дивлячись на це, податкова реформа проводиться дуже повільно і має косметичний характер, що зовсім не сприяє розвитку підприємництва.
Однією з найбільш актуальних проблем оподаткування є удосконалення податку на додану вартість. Дослідження альтернативних видів податків на вжиток, зокрема податку на реалізацію і податку на кредитну вимогу, свідчать, що жоден з цих податків не є ефективною заміною ПДВ.Це пов'язано як із складністю і високими витратами на їх адміністрування, так і з накопиченням податків в ціні унаслідок стягнення податку на раніше сплачений податок, що приводить до кумулятивного зростання цін. Тому одним з пріоритетних напрямів подальшого реформування оподаткування вжитку є не заміна ПДВ, а удосконалення механізму його стягнення [10,274].
У приклад ще однієї проблеми українського оподаткування можна привести Указ Президента від 03.07.98 «О спрощенні системи оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва». Цим Указом передбачалося введення єдиного податку, що включає більшість обов'язкових податків і зборів, за винятком ПДВ, для підприємств, чий річний об'єм не перевищував 250000 гривень, включаючи ПДВ, і з чисельністю робітників не більше 10 чоловік.
Але спрощена система оподаткування насправді не стала такою вже і простою. Адже в існуючій редакції Указу було багато недоліків, які перекреслюють суть самого Указу: по-перше, цей фіксований податок повинен платитися на рік вперед, тобто виконується фактичне авансування бюджету, податок не включає ПДВ і плати за торгівельний патент, облік не простіший, адже підприємець повинен вести 9 журналов-ордерів, так званий «спрощений» облікі до того ж повний облік для нарахування ПДВ, а ліміт в 10 чоловік значно зменшує діапазон підприємців, які могли б скористатися таким податком. Отже, цей дуже необхідний документ залишався недопрацьованим і дуже невигідним для підприємця.
Актуальна проблема про сплату 10% від амортизаційних нарахувань згідно з постановою Кабінету Міністрів України №85. Ця постанова має ряд недоліків, які значно ускладнили роботу підприємств, наприклад:
– оподаткуванню підлягає не прибуток, а витрати і цей податок стягується незалежно від результатів діяльності підприємства. Як відомо, прибуток підприємства дорівнює валовим доходам за мінусом валових витрат і амортизації. Отже, податок платиться не лише з прибутку, а також і з витрат;
– виключаються оборотні кошти, які знаходяться у власності підприємства;
– значно погіршується фінансовий стан фондомістких підприємств;
– зростає борг після стягнення цього податку;
– зменшуються темпи розширення і оновлення основних фондів;
– зникають стимул-реакції для інвестування і реінвестування засобів в економіку країни.
Поряд зі всім цим спектром проблем в даний час українська податкова система характеризується нестабільністю, частою зміною «правил гри з державою», прийняття податкових актів заднім числом, суперечністю законів і підзаконних актів, у тому числі директивних конструктивних матеріалів, що створюють можливість, а деколи просто необхідність їх додаткового тлумачення. Це не лише відлякує іноземних інвесторів, але і створює серйозні перешкоди в роботі вітчизняних виробників. [10, 275]
Слід зазначити також і край сувору систему фінансових санкцій, що не роблять відмінностей між податковими порушеннями різного характеру. Практично проста бухгалтерська помилка і злісне укриття доходів з метою уникнути оподаткування караються однаково.
Сучасна податкова система України побудована на базі вартісних показників. Така орієнтація оподаткування украй негативно оцінюється фахівцями, бо вона не дозволяє отримати стійку і реальну базу оподаткування. Рухливість вартісних показників, їх залежність від специфіки обліку, а також від інфляційних чинників роблять оподаткування украй залежним від кон'юнктури не лише фінансовой, але і політичной.
У Податковому кодексі практично незмінною залишається економічна платформа, на якій грунтуватиметься податкове виробництво. Це ті ж вартісні показники: прибуток і дохід. Отже, податковий регламент відносно прибутку, що обчислюється для цілей оподаткування, збережеться, не дивлячись на те, що поняття «собівартість продукції» в проекті не згадується. Зберігається і проблема інформаційного забезпечення податкової практики, її тиск на систему первинного бухгалтерського обліку.
Серед найбільш гострих питань віддзеркалення в обліку інформації, необхідної для числення податків, можна виділити наступні:
– регламент віднесення витрат на витрати виробництва і реалізації продукції для цілей оподаткування;
– галузеві особливості облікової політики;
– оцінка і порядок списання витрат (вживані методи);
– ведення роздільного обліку і не оподатковуваних податком операцій оподаткувань;